Яка повірила в оновлення влади, а зараз все так само живе на чотири тисячі гривень зарплати чи півтори тисячі – пенсії. Безперечно: така людина має право на жорсткі висловлювання – й на адресу народних обранців-депутатів, й на адресу міністрів, й, може, на адресу Президента.
Але ці слова сказав міністр. Чиновник, державний службовець, який раптом подався у викривачі злодіїв та корупціонерів. Міністр інфраструктури.
Чиновник віддає новій ідеї чи не весь свій робочий час. Комітет виборців України нещодавно підрахував: 61% дописів в соцмережах пан Омелян зробив саме з робочого кабінету. Більшість тих дописів присвячена розкриттю злочинних корупційних схем. Якщо додати до цього майже три десятки інтерв'ю різноманітним засобам масової інформації, які міністр почав роздавати з 25 січня – з моменту, коли спалахнув конфлікт у кабміні, - стає очевидним: тема його поглинула.
Хочу зазначити, що я не вважаю за потрібне підтримувати популярність і піар пана міністра. Тим паче, що його викривальна риторика вписується в певний сценарій, замовники якого очевидні. Як і очевидні істині мотиви таких дій.
Я – про інше. В правовій державі (а Україна прагне такою бути) є непорушне правило. Якщо хтось вважає, що коїться злочин, він зобов язаний написати відповідну заяву (повідомлення) про злочин, розслідуванням якого займаються уповноважені органи. Тож, заявивши публічно про свої підозри, міністр мав би написати відповідну заяву куди слід і чекати закінчення слідства та винесення рішення суду (якщо до цього дійде).
Втім, я не про особисте. Особисте я, звісно, захищу. Власними силами. В законний спосіб. До речі, я підготував та подав позов про захист честі і гідності і готовий доводити брехливість та недостовірність подібних «звинувачень» в суді. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на чиїхось припущеннях. Той, хто озвучує такі припущення, має усвідомлювати, що за свої слова доведеться відповісти. У суді.
А державний службовець повинен дотримуватись ще й Правил етичної поведінки, нехтування якими, до речі, є підставою для відсторонення від виконання посадових обов'язків.
Цікавий момент: «викривальна» інформація, яку завзято поширює міністр від інтерв'ю до інтерв'ю не змінюється та не наповнюється фактами та доказами. Публічно «вкинутий» в медіа-простір матеріал є банальним плагіатом з інтернет-ресурсів із сумнівною репутацію, на яких вже декілька років систематично оприлюднюється подібний матеріал. Достовірність якого жодного разу не була підтверджена у суді. Напроти - була спростована численними рішеннями судів.
…Втім – повторюсь – мова зараз не про брудні технології та використання засобів масової інформації у власних потребах.
Мова про те, що шкода нас усіх. Наше суспільство. Яке змушене спостерігати за відвертою інформаційної війною, яка розгорілась «вгорі» – серед представників гілок влади – в той час, коли військова ситуація на Сході загострюється. В той час, коли понад 80% доріг в країні в незадовільному стані, коли жодна стратегія в інфраструктурній галузі не виконується, концепція відсутня, а сама галузь в колапсі.
Поняття свободи слова зводиться нанівець. Бо виявляється ілюзорною. До речі, з нетерпінням чекаю чергової порції шокуючих «звинувачувальних» матеріалів на свою адресу.
Все, що зараз відбувається, - це не просто спроба молодого недосвідченого чиновника піти з посади «красиво та ефектно», грюкнувши дверима так, щоб обвалилась стеля на голови оточуючих. Це не просто намагання держслужбовця, який в результаті власної професійної невідповідності втрачає імя, репутацію та кресло, ефектно замалюватись перед тим, як засвітиться табличка «EXIТ».
Це схоже на прийом, щоб не відповідати на незручні та складні запитання по суті: чому в підвідомчому міністерстві не виконано й десяту частину від обіцяного та необхідного. Щоб в агресивний спосіб виправдати свою некомпетентність та невідповідальність.
Втім, справа не лише в цьому. Не хочу перебільшувати, але все, що відбувається, більше виглядає як спроба «зіштовхнути лобами» дві гілки влади. Розхитати та зруйнувати й без того хиткий мир між тими гілками.
А паралельно – знайти та знищити під слушним приводом боротьби з корупцією всіх неугодних, конкурентів, або просто інакших. Колись ми це вже проходили.
Але майбутнє є. Я вірю що нашими людям вистачить мудрості відділити в цьому хаосі зерно від полови та зробити правильні висновки. Популісти повинні відходити в минуле, а змінювати країну мають ті хто бере на себе відповідальність, ті хто знають та вміють працювати для розвитку.