Незважаючи на те, що наша країна є асоційованим членом ЄС, і ми входимо у зону вільної торгівлі та більш того, нещодавно отримали безвіз, між нашою державою та європейськими країнами все ж існує своєрідна стіна.
Наведу кілька прикладів.
У ті часи, коли Польща тільки прагнула входження до ЄС, то на кордоні з Німеччиною діяло 43 (!) Міжнародних пунктів пропуску. Нині між Україною та Польщею працює лише 14 таких пунктів (8 - автомобільних, 6 - залізничних і пішохідних), і це при тому, що довжина кордону між Україною та Польщею значно більша ніж між Польщею та Німеччиною.
Ще однією проблемою є різна ширина залізничних колій, що різко гальмує кількість вантажних та пасажирських перевезень. І насамкінець, один з найсучасніших видів транспорту - авіасполучення. Практично лише Львівський аеропорт імені Данила Галицького задіяний в міжнародних перевезеннях.
То ж висновок перший: необхідно будувати якнайбільше Міжнародних пунктів пропуску. І такі позитивні приклади вже є. Маю на увазі спільне спорудження переходів "Нижанковичі - Мальховіце", "Хирів - Загож", «Боберка – Смольнік» та інші проекти. Але цього явно недостатньо.
Окрім того: нам потрібно у найкоротші терміни напрацювати план та стратегію з’єднання прикордонних українських та європейських міст прямими залізничними шляхами. Україна і Польща вже розглядають питання залізничного сполучення Львова та Варшави. Для цього необхідно прокласти європейську вузьку колію зі Львова (Брюхович) до кордону з Польщею (Рава-Руська), а це 58 км. Вартість такого проекту 50 млн євро. З Польщі територією України до Рави-Руської вже проходить така колія. На найвищому рівні прозвучала пропозиція польській стороні: «Допоможіть ПАТ «Укрзалізниця» з кредитом на ці цілі. Зрештою кредит Республіки Польща у 100 млн.євро для будівництва прикордонної інфраструктури власне став можливий як жест після подій Майдану. Тепер, після політичного рішення про надання безвізу напрошується аналогічний крок.
Варто також розглянути можливість продовження нашої широкої колії до прикордонних залізничних станцій, так як це реалізовано на маршруті «Львів – Перемишль». Тоді і перевезення можна б було здійснювати нашим рухомим складом без жодних затримок.
Великим кроком у скороченні відстаней та часу стане введення в експлуатацію ще кількох пар колій в Бескидському тунелі.
Що стосується аеропортів, то тут більше ініціативи повинні проявляти очільники Закарпатської, Івано-Франківської, Чернівецької та Тернопільської областей разом з керівниками вже існуючих аеропортів.
А тепер про найважливіше. Левова частка у створенні сприятливих умов для міждержавного транспортного сполучення, відродження Карпатського регіону і зрештою втілення у життя Макрорегіональної стратегії Європейського Союзу запропонованої польськими партнерами залежить від розбудови дорожньої інфраструктури гірських і прикордонних територій.
Про це говорили і польські колеги, на цьому наголошували і ми.
Тому запропонував відновити державну програму "Розвиток дорожнього господарства областей української частини Карпатського регіону". Наскрізні, міждержавні автомагістралі вже існують. Ресурс, власне з державної програми, мав би піти на розбудову шляхів, які з`єднуватимуть між собою ці дороги державного та міжнародного значення. Для цього потрібно капітально відремонтувати такі дороги як «Східниця – Турка», «Самбір – Дрогобич», «Долина – Хуст» та багато інших.
Та ми повинні дбати про будівництво нових доріг не лише в окремо взятому регіоні. Україна повинна увійти до транскордонних проектів ВІА-Карапатія, Балто-Чорноморського і зрештою приєднатись до відродження Великого шовкового шляху до Китаю.
Тим паче, найближчим часом Уряд країни планує виділити 800 млн грн на реконструкцію дороги від Львова, через Тернопіль, Хмельницький і Вінницю до Одеси та Миколаєва з метою з`єднати порти Балтійського та Чорного морів. І відповідні роботи вже проводяться на окремих ділянках.
Це ті проекти які дозволять стати нашій державі невід`ємною частиною Європейської та міжконтинентальної єдиної транспортної мережі.
Початком має стати втілення Макрорегіональної стратегії по розвитку Карпатського регіону, як моделі майбутньої співпраці з Євросоюзом. Саме його успішність буде запорукою приєднання західноєвропейських держав до подальшої розробки стратегічних програм за участю України.
І на останок. Вже не перший раз переконуюсь у доцільності та ефективності проведення аналогічних форумів та міжнародних конференцій. Живе спілкування дає свої наслідки. Скажімо минулоріч ми висували лише ідеї, а вже сьогодні маємо конкретний план дій розроблений політиками, дипломатами, вченими та фахівцями. Ще більш приємніше, що саме український Трускавець стає своєрідним епіцентром створення нових загальноєвропейських стратегій. А це ще одне свідчення того, що Україна та Євросоюз поняття тотожні і невід’ємні.