Сьогодення католицизму в Латинській Америці

Відомо, що в 1-шій експедиції Колумба не було священика – це приблизно те саме, якби в складі радянської делегації, яка виїздить за кордон не було КГБіста... Але загалом у відкритті та завоюванні європейцями Нового Світу католицизм відігравав якнайактивнішу роль. Одним із провідних мотивів експедицій конкістадорів була християнізація місцевого населення; в новопосталих колоніях цілий триб життя визначала церква (формування світського сектора почалося не раніше ХVIII ст.). Однією з головних проблем латиноамериканських держав після здобуття незалежності стало налагодження діалогу між владними елітами та католицьким кліром, в руках або під сильним впливом якого перебували освіта, медицина, медії, соціальна допомога та інші важливі практики. Хоч якою бідною була та чи інша країна континенту, в ній обов’язково зводилися величні собори, які дотепер залишаються основними архітектурними прикрасами міст і цілих регіонів.

Помолившись у цьому храмі в Кіто (Еквадор), Франциско де Орельяна вирушив відкривати Амазонію
Фото: Володимир Вітковський
Помолившись у цьому храмі в Кіто (Еквадор), Франциско де Орельяна вирушив відкривати Амазонію

Сьогодні, за очевидного занепаду християнства в Європі Латинська Америка перетворилася практично на основний ареал католицизму – перше в історії обрання папою її представника є, крім іншого, формою визнання цього факту. Але й тут, на Буремному Континенті роль і положення церкви також зазнають істотних змін. Цим змінам присвячені численні дослідження церковних та світських аналітиків, я ж хочу поділитися радше особистими враженнями від ситуації, побаченої на власні очі в окремих її виявах та аспектах.

Автор, прибувши до Нью-Йорку, почав працювати педагогом-волонтером на курсах для іспаномовних іммігрантів. Мої навчальні групи складалися з людей різного віку, соціального статусу й походження, а заняття проходили переважно при католицьких церквах, нераз у приміщеннях із вівтарями, іконами, місцями для моління тощо. Отже, перше, що кинулося у вічі: майже ніхто з моїх учнів та колег не сприймав ці приміщення саме як церкви! Випадки, коли хтось хрестився, шепотів молитву, ставав на коліна перед образами тощо я міг би порахувати на пальцях. Періодичні застілля із приводу релігійних свят минали в цілком світському дусі; інколи з нагоди цих свят заняття завершувалися скоріше, але не пам’ятаю, щоб хтось у таких випадках поспішав на Службу Божу, яка відбувалася тут таки за стіною.

Дещо згодом, викладаючи siencias, - своєрідну мішанку тем із розмаїтих наук, - я скористався нагодою прямо спитати своїх учнів про їх ставлення до релігії. В своїх відповідях вони жваво розповідали історії, сказати б, із сімейних хронік, однак їхні поточні релігійні практики, як виглядало, обмежувалися такими особливими подіями, як хрестини, шлюб, похорони тощо. А одна молода жінка прямо сказала, що в сучасному світі релігія перетворилася на бізнес – чим висловила, як мені видалося, не лише свою особисту думку.

Однак варто було на кілька днів прилетіти в Мексику, аби на власні очі переконатися: про жодний «відступ» релігії наразі не ходить. Вулицями біля аеропорту тяглися вервечки людей з рюкзаками, карематами тощо, які виявилися не туристами, а прочанами. Наближалося 12 грудня – храмовий празник найбільшої святині країни, базиліки Святої Діви Марії Гвадалупської, який зібрав того року рекордну кількість людей – 4,7 млн! Аби повною мірою оцінити наведену цифру слід пояснити, по-перше, що паломництво до Гвадалупської Діви традиційно передбачає активний спосіб пересування (пішки, на велосипедах абощо), а по-друге – значна кількість прочан, з різних причин не дійшовши до головної мети, завершують свої паломництва біля місцевих святинь, перед тим теж здолавши десятки або й сотні кілометрів.

Цей храм поставлено на вершині піраміди ще доколумбових часів (Мексика)
Фото: Володимир Вітковський
Цей храм поставлено на вершині піраміди ще доколумбових часів (Мексика)

Католицькі собори Мексики – велетенські, щедро прикрашені високохудожнім декором і, попри свою помпезність, насичені атмосферою духовності. В рамках підготовки до Різдва на папертях багатьох із них уже були виставлені фігурні композиції, які зображували народження Ісуса. Проте ні величність цих храмів, ані масштаби паломництв не мусять навіювати враження, нібито нація звіряє зі Святим Письмом ледь не кожний свій крок - «на щодень» сучасні мексиканці є людьми не надто побожними.

Брама собору в Пуеблі (Мексика)
Фото: Володимир Вітковський
Брама собору в Пуеблі (Мексика)

Хоча на святкових подіях у країнах континенту зазвичай присутні священики, провідні ролі відіграють там зазвичай світські особи. Відлиті з бетону каплички в гірських районах Домініканської Республіки, величні модерні собори столиці Еквадору Кіто, збудовані ще за колоніальних часів храми Панама-Сіті однаково виглядають радше музеями чи туристичними атракціями, ніж діючими центрами духовного життя. Помітно вищою є відвідуваність церков хіба що в більш традиціоналістській Гватемалі. Так, побувавши в будень на вечірній службі у сільському храмі, заповненому індіанцями в їхніх національних строях, ми майже відчули себе перенесеними кудись у гуцульське село.

Сільська каплиця (Домініканська Республіка)
Фото: Володимир Вітковський
Сільська каплиця (Домініканська Республіка)

Проте в середовищі індіанців майя однаковим пошануванням користуються як католицькі святі, так і місцеві традиційні божества. Про цей бік індіанських релігійних практик, довший час жорстоко переслідуваних церковною та світською владою, стороннім повідають далеко не все, проте… В містечку Сантьяго-де-Атитлан місцева знавчиня індіанських традицій Долорес Рітцан звивистими завулками провела нас до обителі Максимона – синкретичного божества, якому вклоняються й в якого просять про заступництво місцеві мешканці. Колись за поклоніння таким «святим» загрожувало багаття інквізиції, нині ж, за спеціальною згодою католицьких ієрархів, його зображення навіть дозволяють проносити під час християнських процесій – щоправда, при самому їх завершенні. Схожі локальні культи сповідують і в багатьох інших країнах та місцевостях Латинської Америки.

Максимон, яким його уявляють собі індіанці (Гватемала)
Фото: Володимир Вітковський
Максимон, яким його уявляють собі індіанці (Гватемала)

Неважко здогадатися, на які приклади спирається асоціація між релігією та бізнесом – пишнота храмів, «захмарні» статки архіпастирів та їх очевидна близькість до «сильних світу цього» різко контрастують із трибом життя пересічних громадян. Не секрет, що чимало священиків є людьми бездуховними й своє служіння сприймають лише як даровану їм щасливою долею монополію на відправлення низки прибуткових «таїнств». Однак саме в Латинській Америці постала й набула розвитку – великою мірою як реакція на згадані щойно обставини – так звана «теологія визволення». Якщо селяни-майя в постаті Максимона «синтезували» з християнством свої традиційні культи, то «теологію визволення» багато хто вважає синтезом християнства з марксизмом. Цьому цікавому явищу автор має намір присвятити спеціальний пост.

Проте навіть далекі від марксизму священнослужителі нині розуміють, що Церква в ті чи інші способи мусить «йти в народ», аби не опинитися на узбіччі модерного суспільства. Навчальні курси, школи, центри соціальної допомоги діють нині ледь не при кожному храмі. Під патронатом церкви перебувають численні освітні заклади й наукові установи. Приміром, в еквадорському Санто-Домінго є чудовий ботанічний сад «Падре Хуліо Марреро», який постав завдяки багаторічним зусиллям католицького єпископа зі збирання, вивчення та популяризації притаманного його країні розмаїття тропічної флори.

«Традиційну» церкву спонукає до більшої активності й наступ новітніх культів – баптизму, адвентизму, п’ятидесятництва тощо. Їхні проповідники вправно використовують свою високу організаційну та ідеологічну мобільність, нераз намагаються бути ближчими до людей в їх повсякденні та насущних потребах, на які із запізненням і не завжди адекватно реагує офіційна церква. В деяких країнах континенту, який прийнято вважати ледь не «заповідником» католицизму послідовниками нетрадиційих культів є нині понад 20% віруючих.

Навіть коли релігійні діячі щиро прагнуть залишатися осторонь мирських подій, буремне політичне життя часто не залишає їм такої можливості. Чи не в кожній країні континенту існує свій мартиролог духовних осіб, які стали жертвами політичних розбірок. Одну з таких історій повідала авторові вже згадана Д. Рітцан. В її рідному Сантьяго-де-Атитлані довший час виконував пастирську місію американський священик С. Ф. Рутер, який дбав не лише про євангелізацію своїх прихожан, але й про поліпшення їхньої освіти, матеріального становища та опіки над дітьми. Щобільше, він вивчив індіанську мову цутухіль, переклав нею Новий Заповіт та провадив Богослужіння, чого не робив ніхто з місцевих пастирів. Під час громадянської війни в країні о. Рутер відмовився покинути свою паству й у 1981 р. був вбитий «ескадронами смерті» (беатифікований у 2017-му). Сеньйора Долорес, чиє дитинство проминуло під опікою о. Рутера зі сльозами показувала кімнату, в якій було здійснено цей злочин та сліди від куль убивць на її стінах.

Як і в Україні, в країнах Латинської Америки довіра до Церкви є істотно вищою, ніж до світських інститутів. Католицизм залишається важливим чинником суспільного буття, хоча в окремих царинах його роль може виглядати геть непомітною. В який бік еволюціонуватиме цей чинник: відродження релігійності «традиційного» типу, обмеження її низкою сливе беззмістовних ритуальних практик, реформація, комерціалізація культу, перетворення католицизму на «релігію бідних» чи розчинення в новітніх релігійних практиках… Всі можливості нині «на кону» й спостерігати за подальшим розвитком виявлених тенденцій буде надзвичайно цікаво. Одне можна сказати з певністю: латиноамериканці потребують віри, а країнам Буремного Континенту без Божої підтримки буде вкрай складно виживати й рухатися вперед!

Володимир Вітковський Володимир Вітковський , Інспектор з охорони довкілля
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram