Якщо не якістю, то кількістю: Ще один варіант проведення судової реформи в Україні

30 травня 2016 року Президент України вніс у Парламент нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Сказати, що ідеї закладені в цій редакції абсолютно нові і новаторські, не можна, оскільки левова частка норм цього проекту є аналогічною з тими, що вже викладені у проекті Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих положень законодавства з питань судоустрою і статусу суддів» (реєстр. № 4180 ). Адже в обох проектах йдеться про подання суддями та кандидатами на посади суддів декларацій доброчесності і родинних зв’язків, передбачається створення громадської ради доброчесності, пропонується передбачити вкрай обмежений перелік підстав для оскарження рішень про відмову в рекомендації особи на посаду судді.

Фото: rusexpert.nl

Також варто відзначити, що нова редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була розроблена на основі положень проекту Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», адже всі запропоновані зміни до Основного Закону були втілені в нормах законопроекту. Незважаючи на певне дублювання, щось нове у ньому таки спромоглися дописати. І саме ці нововведення пропоную розглянути детальніше.

«Справжній» антикорупційний суд

У новій редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів» запропоновано створити два вищі спеціалізовані суди, а саме: Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд. Такі суди мають розглядати у першій інстанції справи, віднесені до їх юрисдикції процесуальним Законом.

Щодо Вищого суду з питань інтелектуальної власності, то тут відразу варто сказати, що необхідності у його створенні немає взагалі, зважаючи на ту незначну кількість справ у сфері інтелектуальної власності, яка розглядається судами сьогодні.

Наприклад, до Господарського суду Львівської області за період з 2010 по 2015 рік, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, не надійшло жодної справи щодо захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності. Виникає логічне запитання: навіщо нам створювати і потім фінансувати при вкрай збитковому Державному бюджеті України ще один суд, який не буде мати що розглядати? Якщо вже так кортить Президенту запровадити особливий захист для суб’єктів інтелектуальної власності, то доцільніше було б передбачити, що у місцевих судах можуть бути визначені судді, які будуть спеціалізуватися на розгляді такої категорії справ.

Щодо ідеї запровадження Вищого антикорупційного суду, варто зазначити наступне. Кількість органів, які сьогодні займаються боротьбою з корупцією в Україні, стрімко зростає. Не так давно було створено Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, був здійснений набір працівників до спеціальної антикорупційної прокуратури. Однак коефіцієнт корисної дії від усіх цих структур не високий, а відповідно, і кількість справ, переданих до суду за звинуваченнями в корупції також не значна. Таким чином, місцеві суди цілком справляються з їх розглядом, було б що розглядати.

Тому ідея Президента щодо створення окремого Вищого антикорупційного суду нічим не обґрунтована. З огляду на це, складається враження, що гасло «боротьба з корупцію» сьогодні ввійшло в моду, тому всі намагаються бути «в тренді» і пропонують власний, унікальний спосіб боротьби з цим негативним явищем, який в один момент має стати панацеєю від усіх бід.

До того ж, у проекті Закону передбачається створення лише одного спеціалізованого суду, який би розглядав справи проти корупціонерів. Зважаючи на те, що такий суд буде в Україні єдиним, то доцільно було б його назвати не Вищий антикорупційний суд, оскільки прикметник «вищий» передбачає існування ще і нижчих судів, а «Справжній антикорупційний суд», «Найкращий антикорупційний суд» або ж «Найбільш доброчесний антикорупційний суд».

А якщо серйозно, то такі пропозиції лише вказують на те, що зміни пропонуються лише заради самих змін, через відсутність системного бачення всього процесу реформування системи правосуддя.

Підтвердженням зазначеного вище твердження є також те, що у «Прикінцевих та перехідних положеннях» до цього законопроекту Кабінету Міністрів України доручається забезпечити розміщення лише Верховного Суду, натомість жодного положення про обов’язок розмістити також Вищий суд з питань інтелектуальної власності та Вищий антикорупційний суд- немає.

Реформа судоустрою чи фільтрація “своїх” суддів?

Відповідно до розробленої Президентом нової редакції Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Верховний Суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України підлягатимуть ліквідації після створення Верховного Суду, який буде виступати касаційною інстанцією щодо всіх категорій справ.

Такий суд має запрацювати протягом шести місяців з дня набрання чинності законопроекту. Окрім цього, протягом вказаного строку має бути проведений конкурс на зайняття посад суддів у цьому суді.

Відповідно до законопроекту, суддям Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України надається право брати участь у конкурсі на зайняття посад суддів Верховного Суду. Однак проект закону не містить жодних приписів про те, яка доля чекає на суддів цих судів, якщо вони відмовляться брати участь у такому конкурсі, або ж не пройдуть його.

У проекті Закону визначено, що підставою для звільнення судді є його відмова від переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому він працював. Окрім цього, передбачено, що за умов ліквідації або реорганізації суду, переведення до іншого суду того самого рівня може здійснюватися без конкурсу. Натомість переведення до суду нижчого рівня визначено, як один із видів дисциплінарних стягнень.

Таким чином, якщо судді Верховного Суду України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України з будь-яких підстав не пройдуть конкурс на посади суддів новоствореного Верховного Суду, вони підлягатимуть переведенню, у зв’язку з ліквідацією судів, в яких вони працювали. І тут виникає питання, до якого ж суду?

У проекті Закону чітко визначено, що переведення до суду того самого рівня може здійснюватися без конкурсу. А єдиним судом, який можна вважати судом того самого рівня для таких суддів, буде новостворений Верховний Суд, для зайняття посад в якому передбачено проходження конкурсу. Таким чином, у проекті закладаються суперечливі норми, які можуть стати підставою для численних судових позовів.

Натомість переведення їх до будь-якого іншого суду, окрім Верховного, буде неправомірним, оскільки переведення до суду нижчого рівня визначено, як один із видів дисциплінарних стягнень.

Окрім цього, варто також зазначити, що пропозиція ліквідувати Вищий адміністративний суд України прямо не узгоджується із позицією експертів Венеційської комісії. У своєму висновку щодо запропонованих змін до Конституції України в частині правосуддя вказано, що «Венеціанська комісія раніше наголошувала на необхідності уніфікувати систему судів загальної юрисдикції й трансформувати вищі спеціалізовані суди в підрозділи Верховного Суду України, за винятком Вищого адміністративного суду України». Як далі зазначено, «з позиції прав людини, адміністративна юстиція є важливим елементом у процесі контролю за ефективністю державного управління». Більш того, експерти в процесі дебатів з українською владою навіть рекомендували підсилити роль адміністративної юстиції та пропонували створити Верховний адміністративний суд паралельно із уже існуючим Верховним Судом. Все це свідчить про важливе місце адміністративної юстиції в країнах Європи. Природно, що українська влада виступає проти адміністративної юстиції, - адже саме суди цієї спеціалізації захищають громадян від свавілля тієї ж влади.

З огляду на важливість та контроверсійність запропонованих змін, вважаю, що цей законопроект має бути першочергово направлений до Ради Європи для аналізу його експертами Венеціанської комісії, допоки він не став законом. Це дало б можливість доопрацювати його положення і прийняти якісний закон, який відповідав би європейському законодавству у сфері правосуддя. Відсутність такого кроку означатиме бажання влади прийняти вигідний саме їй закон, який би давав змогу впливати на систему правосуддя, і просто заплющити очі на стандарти Ради Європи, що вже мало місце із Законом про «партійну диктатуру».

Владимир Пилипенко Владимир Пилипенко , Представитель Украины в Венецианской комиссии 2013-2017, кандидат юридических наук
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram