- Та будь-ласка, мені ще краще. Більше того, та за ваше бажання спочатку пробувати самим справитися із завданням я готовий кожному з вас потиснути руку. Респект!
Те, що там взагалі не прийнято викликати учня до дошки ми, радянські контрактники взнали ще на етапі підготовки до роботи іноземною.
90-ті
З відкриттям нового для освітньої системи України фізико-технічного ліцею я почав і з нашими ліцеїстами практикувати такий метод. Ні у кого не питаючи на те дозволу, бо ж як не як, а був завучем того ліцею. Вже не кажучи про те, щоб за тридцять років роботи у ньому ще й у якості вчителя фізики бодай раз викликав учня до дошки.
Дехто з колег знаючи про це також перейшли до такої методи. Нікого не агітував, а лише за потреби консультував та надавав дружню підтримку.
2000-й
Побачив на одному з французьких педагогічних сайтів фрагмент з книги Поля Робера про особливості фінської системи загальної середньої освіти.
Що вразило там, так це те, що всі фінські вчителі ще тридцять років тому з початку нового навчального року перейшли на модель, за якої жодна програмна тема не пояснюється ними фронтально всьому класу. Учні мають її «розкусити» самотужки, а вчитель має їм у тому посприяти.
Починаючи з того, що задає план-схему конкретного по темі завдання.
Учні у кожній класній аудиторії мали/мають весь комплект необхідних джерел інформації: підручники, книжки, відео, інтернет.
Більше того, навіть консультацію вчителя з іншого сумісного предмету, якого запросять на прохання учня на декілька хвилин до класу.
Клас у такій моделі – це як «вулик», у якому панує тихе продуктивне навчальне «гудіння».
Що ж я з цього застосував у роботі зі своїми десяти/одинадцяти-класниками?
Припинив деякі «прості» програмні теми пояснювати фронтально, а натомість давав їм або блок цільових питань, або схему розробки теми за конкретним по-кроковим планом. Сформовану ними письмову роботу (у класі під час заняття за розкладом) оцінював за зрозумілими учням критеріями повноти розкриття та рівня її презентабельності. Останнє штовхало учнів до активних консультацій зі мною, бо ті прагнули уникнути ризиків з’їхали «не на ту колію».
«Прості» у фізиці теми – це про ті, які не вимагають аналітичного/синтетичного та математичного інструментарію, а є простими інформаційно-ознайомчими зрізами про існування/застосування фізичних явищ/законів.
Оцінки за такі роботи мали певну корекційну вагу для підсумкової за триместр (вони у ліцеї були/є замість системно-формальних семестрів), яка випливала з письмових тематичних атестацій, під час яких в учнів не було жодних можливостей до списування/підглядування чи інших спотворювань дійсного рівня підготовленості.
Інші вчителі ліцею, особливо загальноосвітніх предметів, також стали практикувати подібний підхід.
Як учні, так і батьки дуже задоволені. Інакше й не могло бути, адже немає кращого формату засвоєння базових теоретичних знань ніж цільовий персональний пошук тих знань серед наукового масиву, у якому ті «сховані». Задоволення приходило від результатів ЗНО, під час якого зустрічали питання, над якими вони «копошилися» у ліцейських аудиторіях у супроводі своїх учителів.
Важливо
Нам варто не купитися на думку, що у фінських учнів легке життя, бо це ще як сказати.
Так, там не підіймають кіпіш, якщо учень лінується. Його не будуть штурхати. Все тому, що ніхто зі слабкою підготовкою після 9-го класу ні за яких умов не зможе опинитися у ліцеї академічного спрямування. А професійний ліцей не сприймається населенням як суспільне тавро. Діє правило – хто як вивчився.
До речі, автор операційної системи Linux Торвальдс Лінус у своїій книзі про історію започаткування цієї ОС з відкритим кодом писав, що «якби нас не привчили на уроках у школі самим «виколупати» інформацію про жаб і тому подібні істоти, то ще не відомо чи було б у мене терпіння «колупатися» з комп’ютерними кодами».
Звичка переходить у характер, а характер виливається у відповідну йому долю. А коли ж ще набувати корисних для гарної долі звичок як не через навчання у школі?