Основа проблеми у тім, що в Україні досі непорядна меншість керує порядною більшістю. При цьому саме вона (непорядна меншість) найкраще живе матеріально, а відтак якби стає прикладом для наслідування для більшості, у якої апріорі не має отих можливостей меншості оминати букву закону.
Чому ж мільйони громадян миряться з усім цим, чим фактично утримують на «плаву» носіїв тіньової суспільно-правової непорядності навіть у системі держуправління?
Окрім простих пояснень на кшталт схильності пересічних громадян до своїх «маленьких гріхів» більш важливим є фундаментальні філософські пояснення, які враховують внутрішню природу людини соціальної.
Про гарне поєднання першого з другим можна почитати у Оскара Бреніф’є, директора Паризького інституту практичної філософії, експерт ЮНЕСКО:
«… людям не подобається «так» чи «ні», їм подобається «бла-бла-бла». Ви вважаєте, що вони хочуть виразити себе? Знаєте, коли ви вичавлюєте лимон, із нього вилазять м’якоть, сік, кісточки. Коли люди виражають себе, відбувається те саме. Тому я завжди раджу: відповідаючи на проблемне запитання, не виражай себе, а думай. Хоча людям не подобаються «так» чи «ні», бо це змушує зробити вибір, змінити схему мислення. Але відповіді на проблемні запитання — це мислення, а не самовираження».
Мета
У контексті зусиль з подолання кризи держуправління, зокрема в освіті – це означає, що не має сенсу сподіватись вирішити проблему завдяки самовираженню від чергового «більш правильного» лідера-месії. Нічого не вийде. Потрібні акти інституційного виміру на основі дієвого мислення, у першу чергу, від тих представників еліти нації, котрі мають владні повноваження.
Особливо це стосується процесу створення НПА (нормативно-правових актів).
Якщо метою є не проформа, а досягнення реальних позитивних змін у стані правопорядку, то і профільні штатні працівники вищого державного рівня, і створені ними робочі групи з підготовки проектів НПА мають засідати не для обговорення давно відомих проблем, а для пошуку таких конкретних формулювань тих НПА, за яких учасники діяльності отримують сприяння її цілям та дієві перепони до спроб порушувати чи спотворювати правові норми.
Тому до таких груп мають залучатися не ті «експерти», з якими необхідно проводити навчання, роз’яснювальні та заохочувальні лекції, а ті, хто давно на реальних прикладах продемонстрував здатність до інноваційного нормотворчого бачення, його аргументування та проектування запобіжників до природно неминучих спроб спотворень, ігнорувань та прямих порушень норм діяльності з боку тисяч учасників діяльності.
Псевдо
Натомість чи не всі наші НПА є не стільки нормотворчими продуктами, як більше збірками красивих декларацій про наміри та очікування. Адже замість прав та відповідальності завдяки конкретності та деталізації засобів на перше (права) та спонукань чи санкцій щодо другого (відповідальність як дотримання відповідності) їхній зміст – це загальні фрази про те що як називається.
Навіть коли дещо й окреслюється як новий нормативний стандарт організації справи, то чи не відразу тут же йде нормативний дозвіл на те, що можуть бути й усі колишні радянські/пострадянські форми організації, тобто саме ті, що й привели систему у стан кризи.
Ось лише один приклад.
У ст. 21 закону «Про освіту» зафіксовано у п.5., що «…освіта наукового спрямування здобувається на двох рівнях…», один з яких – це «… профільна освіта наукового спрямування здобувається у спеціалізованих (виділено автором блогу) закладах одночасно з повною загальною середньою освітою та орієнтована на продовження навчання на наступних рівнях освіти».
На додачу прописується ще одна можливість для фактично того самого у ст. 12 п.7
«… здобуття профільної середньої освіти передбачає два спрямування», одним з яких є
«… академічне - профільне навчання на основі поєднання змісту освіти, визначеного стандартом профільної середньої освіти, і поглибленого вивчення окремих предметів з урахуванням здібностей та освітніх потреб здобувачів освіти з орієнтацією на продовження навчання на вищих рівнях освіти».
Може здатися, що так спільнота має подвійне підсилення для впровадження освіти дітей та молоді науково-спрямованого змісту, яке стане неформально можливим завдяки кардинально новій структурі мережі закладів, які будуть засобом до гуртуванню учнів за пріоритетними для кожного з них освітніми напрямками.
На жаль це не так, бо насправді владі на місцях простіше скористатися іншим положенням цього ж закону – ст. 12 п.3: «… початкова, базова середня і профільна середня освіта можуть здобуватися в окремих закладах освіти або (виділено автором блогу) у структурних підрозділах однієї юридичної особи (закладу освіти)», адже їй (владі) можна відтак і не напружуватись, щоб щось змінювати.
Хіба на рівні назви закладу. Достатньо й надалі тримати під одним дахом весь загал школярів громади з 1-го по 11-й класи, вдаючи, що в одному – двох випускних 11-х класах здійснювалося справжнє профільне за змістом та структурою навчання.
Умови
Не треба бути пророком, щоб зробити точний прогноз на десятиліття вперед: практично у всіх закладах все буде як було і як є досі – не учні після 9-го класу будуть вибирати профіль свого подальшого навчання, а заклад «переконливо і правильно» запропонує їм свій «профільний» варіант.
Якщо правила діяльності (НПА) не чітко виписані, а є розлого-розмитими, то завжди існуватимуть тіньові злочинні схеми по нецільовому використанню бюджетних коштів, зокрема й в освіті. Про що часто нагадує колега: «… "заслужені" давно не заслужені, доктори - не доктори і орденоносці не мають ніякого відношення до справжніх заслуг» (Олександр Бондаренко). Аналогічно на рівні мережі закладів у нас більшість ліцеїв та університетів є не стільки державно/комунальними освітніми закладами, а скоріше неофеодальними осередками з фабрикування «корочок» про якби здобуту освіту.
Такої байдужості громадян щодо правового поля соціуму ви не знайдете у більшості країн світу. Тамтешні закони, правила діяльності, тобто НПА є виключно чіткими.
Чому ж у нас досі не так?
А тому, що у нас поки така державна «еліта», яка не еліта, а скоріше владний прошарок якому якраз і потрібні невиразні та нечіткі НПА, бо саме вони є найкращим варіантом успішно «ловити рибку у мутній воді».
У першу чергу на потоках держбюджетних фінансів, призначеннях на посади у державні заклади, зокрема й освіти та присвоєння різного роду статусних ознак, за які йдуть виплати з держбюджету.
Втім народ все те бачить, а тому від безнадії на встановлення порядності не поспішає братися за роботу по-справжньому. І не тому, що є лінивим від природи чи неадаптивним до змін, чому успішна діяльність мільйонів українців у кордонних системах правопорядку є прямим свідченням.
Вся причина у тім, який тип організації суспільних справ творить та відтворює для нації правляча політична еліта. Хоча й кажуть, який народ – такий і уряд, але це так не на всі 100%. Є нюанси і вони важливі.
Тиск народу на владу у бік того, щоб у громаді/країні панував правопорядок є важливою умовою до того, але … недостатньою.
Історія цивілізації вперто вказує, що правопорядок буває лише там, де сама влада постійно спонукає мільйони громадян до правопорядної діяльності, але якщо не робить з того виключень для себе.