Зрозуміло, що у контексті тієї чи іншої суспільно-продуктивної цільової діяльності не має кращого варіанту ніж орієнтуватися на ідеал. Хай навіть недосяжний. Ти прагнеш до 100-відсоткового результату, хоча й знаєш, що апріорі він є неможливим, бо у підсумку завжди за такого підходу отримаєш максимум, на що здатен.
Але все зовсім не так, коли ти, сповідуючи та суворо дотримуючись правопорядку у ході різних випробувань, змагань чи конкурсів, сприймаєш такими ж ідеально порядними і всіх інших учасників.
Тим більше, якщо «Ти» - це система державного менеджменту, що народними грішми відповідає за результативність конкурсного відбору сотень та десятків тисяч осіб, які завдяки тестуванню прагнуть отримати доступ до держбюджетом забезпеченої вищої освіти.
Класикою теорії випадкової вдачі (вгадування) є наступна формула: якщо перед тобою вибір однієї з n-позицій, то найбільшою вірогідністю вдалого випадкового вибору (вгадування) буде 1/n. У відсотках це - 1/n×100%.
У випадку нашого ЗНО більшість завдань з усіх предметних тестувань мають чотири варіанти відповіді на вибір: А, Б, В, Г. Відтак вірогідність вдалого «сліпого» вибору складає на цих завданнях 25%.
Цю класику і відобразив на засіданні ЕК з визначення порогу «склав/не склав» для ЗНО-2018 з фізики заступник директора УЦОЯО пан Валерій Бойко, особливо на прикладі питання про прилад, у якому проявляється теплова дія електричного струму – саме 25% абітурієнтів вказали на три малюнки, які й близько не «стояли» поруч з очевидно правильним малюнком як відповіді на питання.
А у той час, коли він розкривав сумну статистику відповідей на питання про тиск рідини на дно посудин різної форми та різної площі днища, у коментарях, що супроводжували запис на «Ютуб» - https://www.youtube.com/watch?v=mm0zjKpmL6Y (з часу 1:02:50) паралельно йшла ще одна дуже індикативна щодо явища учнівського вгадування фраза: «А я думав, що тиск залежить від площі днища посудини!»
У нас дійшло до того, що вибір відповіді з числа запропонованих на підставі суджень, які й близько не «стоять» поруч з реальним знанням законів фізики чи іншої науки багатьма сприймаються не як фактичне вгадування, а когнітивні спроби, бо ж відбувається вони на полі наукового знання.
Зрозуміло, що не так просто правильно застосувати у тій чи іншій природно реальній ситуації справжні фундаментальні наукові знання, бо потрібно уважно подумати, все подумки зважити, цілеспрямовано проаналізувати і зробити інтегральний висновок.
Але думати, наприклад, що з декількох куль, відпущених одночасно з однієї висоти першою впаде на землю та, що найтяжча, є не більше ніж тим самим вгадуванням, бо за таким «думанням» не має реального наукового знання. А саме і тільки останнє (наукове знання) є змістом освіти, бо всі чи будь-які довільні судження на тему науки є не більше ніж «бла – бла – бла» і такі «вміння» системою державного оцінювання апріорі не має класифікуватися як перепустку до отримання вищої освіти.
Ігноруванням рівня негативного впливу фактору вгадування під час ЗНО системою держуправління в освіті живляться два наступних антидержавних тіньових явища:
- по-перше, нецільове використання бюджетних коштів на освіту, бо слабкі за рівнем шкільного знання абітурієнти апріорі не можуть стати, навіть, мінімально-задовільно успішними студентами, що призводить до поширення практики окозамилювання у всіх сегментах освітньої системи;
- по-друге, сприяння створенню та відтворенню ризиків зловживання принципом доступності освіти з боку тих молодих людей, які й не ховають від оточення своїх справжніх намірів: «Я й не думаю по-справжньому вчитися. Моє прагнення – це «відкосити» від армії чи замість працювати ще декілька років «посидіти на шиї у родаків», про що знову ж можна почитати у коментарях, які супроводжують трансляцію засідання ЕК з визначення порогу.
Зрозуміло, що пересічна громада цю практику спотворення університетського середовища неадекватними його місії представниками широкого кола псевдостудентів та деяких «викладачів» не виправить, бо саме з неї вона весь час і підживлюється.
Дієве слово мала б сказати еліта системи держуправління вищого рівня, адже рішення цієї проблеми вимагає в умовах, до яких докотилася країна, застосування значно більших посадових повноважень ніж ті, що мають ЕК з визначення порогу «здав/не здав», УЦОЯО і, навіть, саме МОН.
Адже, для того, щоб зовсім відмовитися від застосування завдань з варіантами відповіді на вибір, як наприклад у Польщі чи Франції та більшості інших країн світу, то потрібно мати уряд подібний до польського та інших, бо ж постає потреба у кардинально іншій фінансовій політиці щодо освіти.
Так само не обійтися без політичної волі щодо протидії популістів та люмпенізованих верств населення, якщо до кожного варіанта на вибір (А, Б, В, Г) додати ще один (Д) - «Не знаю». Цей підхід застосовується у деяких системах, бо практично повністю блокує потяг до вгадування тим, що «не знаю» означає «нуль балів», а будь-який невірний вибір означає «мінус той бал, що передбачено для даного питання».
З одного боку, дійсно: «… підготовлені аналітичні матеріали від керівництва Українського центру оцінювання якості освіти, статистичні та математичні методи, серйозна доказова база, експертний підхід та аргументація - все це про їх роботу. Цією машиною дуже складно керувати, УЦОЯО та ЗНО - це найкраще (а може і єдине гарне), що є в нашій освіті» - Микита Андрєєв.
Але з іншого, наша система ЗНО поки є лише наполовину дійсно незалежною, бо це «Так» відносно вчителів, закладів, учнів, їхніх батьків та родичів, але ще «Ні» відносно впливу деяких політиків та ректорів на об’єктивність визначення рівня освіченості особи, який використовує шантаж та маніпуляцію громадською думкою.