Старшокласникам треба готувати себе до нового студентського статусу, коли дорослі перестануть їх опікувати, розписуючи по-крокам їхню самопідготовку. Старша ланка школи як така, наприклад ліцей, за сутністю мала би бути як вже не школа, але ще не університет чи інший заклад суто професійної освіти. І мова піде не про відсутність домашніх завдань взагалі, а про відмову від практики щоденних фрагментарно-порційних домашніх завданнях. Саме з цього починається зовсім інша філософія уроків у старшій школі, за якої вчителі перестають користуватись схемою «перевірка домашнього завдання – пояснення нового - закріплення вивченого». Натомість, у по-справжньому сучасній старшій ланці педколектив вміє системно задіяти більш ефективні форми навчальної роботи, в тому числі і неурочного формату.
Інновації
- Чому гарні декларації про оновлення та зміни часто попри всі намагання не реалізуються в освітньому житті?
- Тому, що не супроводжуються одночасним переходом на нові, адекватні деклараціям, технології. Наприклад, для забезпечення наміру здійснити переміщення у просторі можна застосувати колеса, а можна й лижі чи повітряну подушку. Усім зрозуміло за яких умов буде доречним те чи інше, а от щодо освіти, то вважається, що досить поставити будь-яку нову освітню задачу і за незмінних форм та способів організації діяльності вчителя та учнів вона чи не сама собою дійсниться.
Ні, не здійсниться, чому є свідченням всі попередні спроби реформувати пострадянську освіту. А головна причина у нездатності технологічно врахувати, що у сучасному глобальному світі однієї здатності до поглинання інформації вже не достатньо, щоб вважатися освіченим.
Якщо раніше вчителям треба було слідкувати за учнем, щоб він не зазирнув до підручника під час відповіді, то у більшості країн світу вже давно зовсім не атестують учнів на предмет дзеркального відображення інформації. Там роблять те, до чого ми тільки намагаємося себе призвичаїти – одні працюють над формуванням в учнів освітніх компетенцій, а інші - оцінюють досягнуті результати у форматі незалежної від того, хто навчав процедури.
Відтак технологічно фактам та формальним науковим визначенням залишається роль не більша, ніж бути «робочим тілом» освітнього механізму. При цьому враховується, що не все у формуванні компетенцій підвладне як вчителю, так і самим учням, а тому ніхто нікого «не шпиняє» за негативні результати декого з учнів. Хтось з них може й не хоче напружуватись, а хтось попри всі намагання й не може досягти мінімально позитивного рівня вимог.
Списування
З останнього (не хочу чи не можу) й виростає основна проблема якості нашої освіти - сором'язливе замовчування поблажливого ставлення до списування та плагіату. Чому так?
- Кажуть, що тоді багато наших «університетів» остануться порожніми. Але мовчать, що так з’явиться «друге дихання» у системі професійної сервісно-технічної освіти молоді, як відповіді на дефіцит спеціалістів новітніх інноваційних технологій у продуктивній сфері.
У той же час списування у школі лікується «мікстурами» моральної та технологічної природи – було б бажання. Якщо з бажанням лінуватися люди ще можуть погратися, то система держуправління, якщо вона відповідальна за долю нації, вже ніякого права на таке не має. На жаль поки у нас не так.
- Які ж практичні кроки до лікування списування можна здійснити вже зараз?
- По-перше, педколектив на чолі з директором щодня нагадує учням та їхнім батькам, що списування є ганьбою для здорової людини, яка не тримає себе за розумового інваліда, котрому суспільство якби надає «право» стояти на паперті з простягнутою рукою. Ніколи не від кого ще не вимагалося знати все чи все вміти – досить і певного, але реально-спроможного рівня освітніх компетенцій.
- По-друге, вирішення проблеми полегшується технологічним акцентом на компетентності, котрі здатні реально радувати як окрему дитину, так і її оточення. Задля такої освітньої концепції треба технологічно виділяти більше часу на навчання застосовувати знання, ніж на їх запам’ятовування для подальшого дзеркального відображення. Те, що було багатократно застосовано найкраще осідає як у свідомості, так і у навиках та вміннях.
Що ж такий технологічний хід має передбачати на ділі?
- Зміну структури навчального плану та як мінімум чітке розділення звичайних поточних уроків старшокласників на дві принципові категорії, про що дещо нижче. А ще мають бути впроваджені планові обов'язкові для вчителя неурочні заняття з учнями. Натомість для учнів ці заняття мають бути на вільний вибір: приходять, коли з'являється потреба. Саме останню треба педагогам навчитись формувати технологічно, а не сподіватись на заклики чи примус.
Мова про наступні два типи уроків для старшокласників:
- опрацювання нового фундаментального знання (теорія);
- напрацювання вмінь застосовувати знання (практика).
Теорія
Головне, щоб в умовах старшої школи не зіпсувати справу сліпо копіюючи технологію проведення лекцій та практичних занять в університетах.
Шкільному вчителю, котрий працює зі старшокласниками зовсім не личить зберігати на занятті лекційного типу такі рудименти школярства як перевірка домашнього завдання та закріплення «нового» матеріалу. Але він як вчитель, а не викладач і не має просто викласти наукові підвалини програмного матеріалу і тільки.
Під час шкільної «лекції» важливо організувати таке опрацювання програмної теорії, котре відразу би вчило старшокласників її науково-практичному застосуванню. Жоден наш предметний підручник не розкриває хитро скритих ключових зачіпок теорії до виконання характерних темі завдань (цей недолік наших підручників потребує окремого висвітлення). Натомість, кваліфікований вчитель долає цей недолік формуючи на лекції разом з учнями адаптований до їх рівня підручний предметний ресурс – власний конспект старшокласника.
Саме такий конспект стає містком між теорією та практикою на наступному практичному занятті. Він для учня є кращим за «найкращий» підручник, бо є власним продуктом, напрацьованим під керівництвом свого вчителя. Саме завдячуючи вчительським підказкам учні щось по-особливому виділяють, щось супроводжують повторним поверненням до вже пройденого, щось розкривають у формі приміток, а на чомусь роблять акцент.
Практика
Окремим рядком стоять заняття, змістом яких є виконання вправ по застосуванню попередньо вивченої програмної теорії. І годин на такі заняття має бути у рази більше ніж на «голу» теорію.
Тільки тут є надважливим, щоб ці заняття не проводилися у вигляді фронтального копіювання учнями того, що на дошці чи екрані демонструє один з учнів чи сам вчитель. Потрібна самостійна робота учнів з опорою на власний конспект теорії, розкритий перед ним підручник чи екран смартфона зі Інтернет-сторінкою та, головне, з миттєво-доречною підказкою свого вчителя чи товариша.
Консультація
Аналогічно й з годинами позаурочних консультацій. Вони не мають бути копією уроку, присвяченого показу того як виконується те чи інше практичне завдання чи вправа. Тим більше не мають бути «диктантом» правильних відповідей до тестових питань.
Консультація – це жива комунікація учня, який ставить питання та вчителя, який йому допомагає дійти до правильного виконання, а не дати готовий розв’язок чи відповідь.
Успіх
У рамках саме такої організації навчання проблема списування, зневіра у власну успішність чи не у кожного старшокласника зникають самі собою, адже значна кількість часу цілеспрямованої практичної діяльності під супроводом вчителя апріорі не може не перерости у нову якість – впевнене дієве знання, в особистісну компетентність старшокласника, а потім студента і, нарешті, успішного працівника.
А як же домашні завдання? У старшокласника вони все таки є, але не як щоденно-фрагментарні, а як комплексні вправи певного циклічного ряду, про що, можливо, у наступному дописі.