ФІНАНСИ
Базовим орієнтиром раціонального використання грошових коштів є відоме у вжитку співвідношення: «ціна – якість». Саме з цих позицій й подивимося на організацію навчання старшокласників через його цифрові індикатори. За відправну точку візьмемо дані із сегменту результатів ЗНО з математики 2014 року («праведні» зусилля Генпрокуратури позбавили освітян інформації про показники 2015 року).
Почнемо із загальної кількості випускників усіх закладів обласного центру, які проходили ЗНО з математики, але винесемо при цьому окремо випускників одного великого ліцею, який вже чверть століття функціонує як заклад для старшокласників трирічного циклу (9 – 11 класи).
Отже, від 60 закладів І – ІІІ ступеня міста на 300 тисяч жителів було 1 147 претендентів на статус здобувача вищої освіти, для навчання яких фінансувалося 63 класи. З цих 1 147 учнів у діапазон відносно пристойних результатів (від 162 до 200 балів) попали 350 осіб. Стандартною кількістю учнів у класі є 28 осіб. Відтак вийшло, що робота вчителя математики в одному класі була відносно ефективною у середньому лише десь з 6-ма учнями: ККД цільового використання бюджетних коштів - менше 20%.
При цьому організація навчання у майже всіх цих 60-ти закладах є дзеркальним відображенням архаїчної щодо старшокласників радянської моделі наскрізної школи І – ІІІ ступеня. З 1-го до 11-го класу в одному й тому ж учнівському колективі, з одним і тим же стандартним переліком навчальних дисциплін (від 21 до 24), чого давно не має у сотнях країн світу. Натомість, світ вже більше ніж століття успішно застосовує модель профільної старшої школи ліцейського формату. Головною її відмінністю є такий цільовий зміст та форми навчальної діяльності, які повноцінно враховують вікові особливості старшокласників.
На цьому фоні багаторічного марнотратства громадськими грішми зовсім по-іншому виглядають показники ОДНОГО потужного ліцею для старшокласників, про який згадувалося вище. ЗНО з математики проходили 214 його випускників. З них ті ж 162 – 200 балів отримали вже 170 учнів, а для їхньої підготовки з держбюджету виділялися кошти лише сім випускних класів: ККД цільового використання коштів громади - 87%.
ПИТАННЯ (риторичні)
До речі, мова у нас про мережу класів обласного центру разом з передмістям, яка налічує 1 181 клас, у яких навчалося 31 414 учнів. У середньому виходить дещо менше 27 учнів на один клас. Як порівняння згадуються класи в алжирських ліцеях на 45 учнів. Пам΄ять туди почасти повертає тому, що таких приємних для роботи класів більше зустрічати вже не випадало: для лекцій така кількість учнів не є проблемою, а на практичних заняттях, яких вдвічі більше ніж лекцій клас ділиться на дві групи. Я вже не кажу про те, що з причини виключно профільно-цільового набору учнів до ліцею, я не міг піймати на незнанні хоча б якоїсь формули чи означення більше ніж 4-5 учнів класу, всі інші – що не запитай, все знають.
Втім, повернемося до наших справ, котрі хочемо-не хочемо після прийняття рамкового закону «Про освіту» актуальними постануть наступні питання.
ПЕРШЕ: «Чи може громада сподіватися на те, що її теперішній бюрократичний «менеджмент» спроможеться без штампів про збереження традицій вітчизняної освіти, адекватно оцінити наведені цифрові індикатори про рівень цільової ефективності бюджетних витрат?»
Вдумаємося ще раз: з одного боку, математична підготовка 1 147 учнів у 63 випускних класах шкільної моделі (спеціалізовані школи та якби ліцеї/гімназії, що з 1-го класу у тому числі) на виході дає 350 пристойних абітурієнта, а з іншого, сім (!!!) випускних класів лише одного профільного ліцею для старшокласників (попри формат надмірної кількості предметів) дають так підготовлених 170 учнів. Ще й при тому, що більшість з них займають верхню частину зазначеного оціночного діапазону.
ДРУГЕ ПИТАННЯ: «Чи можна сподіватися на те, що існуюча система управління освітою самостійно зробить кроки, спрямовані на модернізацію мережі класів/закладів у формат справжнього цільового профільного навчання старшокласників?»
Погляньте, задля ефективного задоволення запиту старшокласників обласного центру на цільову математичну підготовку достатньо відкрити ще десь три ліцеї трирічного циклу. При цьому попри очевидне марнотратство бюджетних коштів старою мережею закладів І – ІІІ ступеня (1 – 11 класи) у нас не має жодних підстав сподіватися на бажання системи до модернізації з боку більшості її представників. Як, наприклад, не бажає введення обмежень на швидкість руху більшість водіїв. Але ж на те й закони, щоб у соціумі робилося як треба, а не як хотілось. Наприклад, у Португалії по закону лікарі мають приписувати не конкретний препарат, а виключно потрібну пацієнту діючу лікувальну речовину. У нашому випадку щонайпершою очевидно необхідною «діючою речовиною» є оновлення структури навчання: 1 – 4 класи - школа (початковий рівень), 5 – 9 класи - гімназія (основний рівень) і 10 – 12 класи – ліцеї (академічні і професійні) як старший рівень.
Для тих «принципових» противників ліцейського формату як окремої (виключно старшої) профільної ланки загальної середньої освіти додам ще один цифровий показник. Виймемо із загальної кількості (1 147 абітурєнтів-математиків) ще 127 випускників іншого дещо скромнішого ліцею, у складі якого переважають старші класи. Це зменшує цифру успішних результатів міста ще на 61 учня-абітурієнта. Відтак лишається на 1020 учнів-учасників ЗНО з математики, що навчалися у 59 класах міста всього лише 289 випускників з більш-менш пристойними результатами – у середньому менше п'яти учнів на один клас. І це при тому, що на цей показник (289 учнів) попрацювали чи не десяток спеціалізованих шкіл, які начебто мали бути потужним підмурком ефективності системи шкільної освіти. Натомість наявна структурна модель, яку намагаються зберегти за всяку ціну, вже чверть століття з року в рік має середній показник якості використання грошового/людського ресурсу на рівні п'яти відносно підготовлених випускників на один клас.
Щодо усіх інших учнів, котрі також прагнули до спеціальностей, де математика важлива, маємо той сумний факт, що вони лише начебто навчалися, але так і не навчилися. Найгірше, що цього ЯКБИ би й НЕ ІСНУЄ. Стара модель роботи вчителя чи не всіх чиновників старого штибу повністю влаштовує. В їхніх очах подібні цьому експертно-аналітичні викладки є «пустою балаканиною», яка мовляв «нічого не вирішує». Втім, вони праві: з таким «менеджментом» як маємо досі точно нічого на краще не зміниться, але чи може наявний стан вдовольняти учнівсько-батьківську громаду?
ТРЕТЄ ПИТАННЯ від азів управлінської методології: «Чи ж є хоча б щось, здатне вплинути на поведінку чиновників, які тримаються «завоювань соціалізму»?»
Видається, що таким могло б стати:
- по-перше, висвітлення прихованих ознак нецільового використання бюджетних коштів з
причини неефективної організації навчання у старшій школі;
- по-друге, кваліфікація байдужого ставлення місцевої влади до організації справ по-новому як
злочинного ігнорування власних посадових обов΄язків;
- по-третє, розкриття спроб гібридизації основної ланки (5 – 9 класи) зі старшою (10 – 12
класи) як такої, що неминуче руйнуватиме переваги профільного навчання старшокласників;
- по-четверте, протидія поширенню думки, що «неважливо скільки років вчити, а, мовляв,
важливіше те, чому і як навчати», бо саме останнє (чому і як) і потребує оновленої структури.
Дивіться, якщо деякі ентузіасти-практики зуміли у несприятливих для них умовах створити привабливі для старшокласників ліцеї, то як подібне може бути непосильним для цілої держави?
Звісно, до прийняття рамкового закону «Про освіту» ніхто не очікує від чиновників бодай якогось бажання до структурної модернізації, бо таке буде проти їхньої природи. Але буде зовсім по-іншому, якщо новий закон прямо поставить перед ними новоякісне робоче завдання – сформувати мережу профільних ліцеїв (академічних і професійних). Зрозуміло, що той, хто виявиться у темі не лише сам програє, а й поставить у несприятливі умови всю свою громаду.
То ж пильнуймо, бо вічними є лише зміни. У здавалось би такій консервативній сфері як навчання школярів також. Освіта – це той сегмент життя, щодо якого більш ніж доречним є вислів Джона фон Неймана про математику: «Якщо люди відмовляються вірити в простоту математики, то це тільки тому, що вони не розуміють всю складність життя».