Переселивши мале підприємництво з ринку до біржі праці, де концентрується позиція, наприклад, спрощенців, влада намагається декласувати цю кількамільонну групу активних громадян і усунути від реальної політики. По-друге, об'єктивна економічна криза та специфічні тенденції у структурі та форматі попиту. Українець став частіше відвідувати супермаркет, рідше ринок. Зрівнялися ціни та обслуговування споживачів. Нові торгівельні технології та досягнення маркетингу «штовхають на вулицю» сотні тисяч українців, які ще учора «стояли на базарі» та намагалися у такий спосіб годувати своїх дітей.
Відчутного росту та створення робочих місць немає. Отже перспектива міграції безробітних у нові сектори економіки зведена до нуля. Ситуація ускладнюється ще тим фактором, що серед таких підприємців багато людей немолодого віку, із специфічною освітою. Тут важко говорити про якесь пере- чи донавчання. Завтра, можемо стикнутися із новими соціальними дилемами: крім пенсіонерів бюджет повинен буде обігріти ще й дрібний бізнес, додатково можливі протести останніх і таке інше. Що робити?
Реально є кілька років аби упередити цей соціально-економічний вибух. Особисто я, бачу кілька першочергових кроків на шляху подолання імовірної кризи.
Перше, це ретельне вивчення підприємницького середовища. Уряд має знати поіменно середній клас своєї країни, розуміти його потенціал та відкрити низку дискусій щодо його порятунку та захисту.
Після, має бути сформовано програму переходу певної частини малого бізнесу з ринків, які вмирають у реальне підприємництво. Таке неможливо без програм навчання та кредитування національного підприємництва, без створення моделей та інфраструктур.
Третє, це мораторій на перевірки та складні форми адміністрування. Додатково податкові канікули за умов участі у таких державних програма розвитку підприємництва. Отже формула «моніторинг-аналіз-діалог-ідеї та гроші-державна підтримка та лояльність», на мою думку врятує сотні тисяч наших співгромадян від неминучого безробіття.