Причина в інтересах України, яка потрапила під шалений економічний тиск Росії. Як точно підмітив президент Квасьнєвський, Євросоюз «недооцінив Путіна». Якщо б угода про асоціацію була підписана вже сьогодні, під удар потрапили б до кількох мільйонів наших співгромадян.
Мова йде про ті українські виробничі потужності у машинобудуванні, які ще залишились на плаву і дозволяють нам вважатись перспективною державою, де займаються не лише сільським господарством. Ракетобудування і серійне виробництво літаків, українські вагони і ескаватори, тепловози і трубопрокат, навіть кондитера і консерви – все це успішно продається Росії, або пов‘язане з країнами, яким диктує умови Москва. Втратити ці потужності було б вкрай нерозумно.
Можна багато говорити про європейський вектор розвитку, але більшу частину українських товарів все-одно поки-що буде купувати поки Росія. Це означає, що від таких покупок залежить зростання виробництва, сплата податків, державний бюджет і, зрештою, добробут кожного з нас.
Зрозуміло, що Москва тисне політично, використовуючи загрозу заблокування 25% українського експорту у якості батога, що ним нас намагаються закликати до порядку і повернути у стійло Союзу, яким би словом «митний» чи «советский» його б не називали тепер. Але і ми не можемо ризикувати добробутом своїх громадян, не прорахувавши можливих економічних втрат.
То ж який вихід? Відмовитись від руху до Європи, розмінявши майбутнє на російські рублі?
Якщо ми єдина країна, то одна частина не повинна жертвувати інтересами іншої. Це стосується і тих, хто виступає за євроінтеграцію і тих, кого годують російські контракти і російський ринок. Тому зупинити рух до Європи неможливо, як і залишити без роботи мільйони людей, поставивши цілу країну на межу дефолту.
Тиску Росії потрібно протистояти і допомогу нам пропонує Європа. Заява Ангели Меркель про згоду на проведення тристоронніх переговорів, суттєво змінює весь процес. Попередня позиція ЄС: ми домовляємось з вами, а ваші проблеми з Росією, то є ваші проблеми – була цинічною і де в чому навіть антиукраїнською. Кидаючи Київ під московський танк, можна було спрогнозувати сьогоднішній результат.
Протистояти геополітичному тиску треба виключно із залученням впливових та сильних партнерів. Тристоронні переговори мають завершити холодну україно-російську війну європейсько-українсько-російським перемир‘ям, а в ідеалі - довгостроковим компромісом, який дасть Україні час на переобладнання виробництва і переорієнтацію на інші ринки.
А що ж Європейський Майдан? Що сотні тисяч щирих людей, наших побратимів з якими ми прийшли у неділю, щоб засвідчити своє прагнення приєднатися до Євросоюзу?
Завдяки Євромайдану у Європі багатьом відкрилися очі.
В час, коли більша частина хорватів вагається перед остаточним приєднанням до ЄС, коли нові члени об‘єднаної Європи скриплять зубами від вилучень на користь кризової допомоги для Греції, коли міністри закордонних справ серйозно обговорюють ідеї часткового відновлення кордонів в зоні Шенгену. В цей складний і кризовий час - Україна все ж таки прагне в Євросоюз. Знаючи все, але демонструючи свій європейський вибір, своє усвідомлене неситуаційне бажання, виходячи на демонстрації в десятках міст в столиці і по всьому світу.
Але, наразі настає час переговорів. Далі мають говорити дипломати, економісти й політики. Після 28 листопада подальші вуличні акції втрачають сенс, адже боротися з Європу більше немає з ким – процес євроінтеграції перейде в інший тристоронній формат.
Звичайно ж багато хто зі мною буде не згідний. На площі залишаться найбільші ідеалісти, найсвітліші патріоти, найнаївніші люди, які завжди хочуть усе і негайно. Але понад 100 000 туди поки не прийде. Не прийде доти, - доки не відчує знову загрози обраному курсу на Захід.
Ідею ж євроінтеграції влучно сформулював ще Микола Хвильовий у 20-ті роки – геть від Москви.