Святослав Ніколайчук – нині ветеран Збройних сил України, а в минулому звʼязківець 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Його мобілізували до ЗСУ у 2015 році, під час шостої хвилі мобілізації.
«Я тоді добровільно пішов до війська. Чому так зробив? Бо це мій обовʼязок, записаний у Конституції. Вважаю, що кожна держава тримається на двох речах: готовності її громадян сплачувати податки і захищати державу, коли необхідно», – пояснює свій вчинок ветеран.
Служив Святослав Ніколайчук біля Попасної, що на Луганщині. Демобілізувався через рік і шість днів за сімейними обставинами – у нього народилася третя дитина. Сьогодні він виховує чотирьох дітей. А ще допомагає війську як волонтер та разом з командою однодумців завершує облаштування реабілітаційного центру у Вінниці – вже наприкінці січня тут прийматимуть перших клієнтів – ветеранів і ветеранок, які потерпають від хронічного та фантомного болю. Усі послуги в центрі вони отримуватимуть безплатно.
Ідея, команда однодумців та фінансування: як вдалося реалізувати проєкт
«До повномасштабної війни потреба в таких реабілітаційних центрах не була настільки гострою. Сьогодні ж ветеранів після важких поранень, зокрема втрати кінцівок, контузій, значно більше. Державна система охорони здоровʼя не може повністю задовольнити потребу в реабілітації, вона просто фізично з цим не справиться. Тож ми з однодумцями вирішили, що брати участь у цьому процесі мають усі: і бізнес, і громадський сектор, залучаючи при цьому кошти як місцевих, так і міжнародних донорів», – розповідає ветеран про мотиви, що підштовхнули його до створення центру.
Медичну команду для центру реабілітації і лікування хронічного та фантомного болю Святослав Ніколайчук зібрав одразу. Коли поділився ідеєю зі знаними у Вінниці медиками Дмитром Дмитрієвим, Юлією Гук, Сергієм Коваленком та Катериною Ксенчиною, ті без вагань погодилися взяти участь у її втіленні. Перші пів року функціонування центру лікарі працюватимуть на волонтерських засадах.
Основну частину грошей на свою ідею – майже 2,5 мільйона гривень – Святослав отримав від Українського ветеранського фонду, перемігши у програмі «ВАРТО: підтримка ветеранського бізнесу». Крім того, частково фінансує проєкт Вінницька міська рада: вона надала приміщення та кошти на його капітальний ремонт. Під час ремонту приміщення максимально пристосували до потреб людей з інвалідністю: тут є підіймач, поручні, один із трьох санвузлів повністю облаштований для людей в кріслах колісних.
Долучилася також громадська організація «Подільська агенція регіонального розвитку», залучивши фінансування на оплату роботи психологів та на решту необхідного реабілітаційного медичного обладнання.
Новітні та традиційні методи реабілітації для полегшення фантомного болю
Допомогу клієнтам центру надаватимуть на сучасному обладнанні. Для цього придбали окуляри віртуальної реальності та два ноутбуки до них, підвісні системи, спеціальні велотренажери для реабілітації верхніх та нижніх кінцівок.
Фантомний біль може зʼявлятися у тих, хто втратив кінцівку. І якщо такий біль виникає, то це, як правило, на роки.
«Військовий після поранення лікується у системі державних медичних закладів, потрапляє у державний реабілітаційний центр, отримує протез, вчиться ним користуватися, а тоді повертається додому. Що робити далі людині, яка потерпає від фантомного чи хронічного болю? У центрі ми даватимемо ветеранам і ветеранкам змогу позбутися цього болю або принаймні мінімізувати його. Це буде наступний крок після базового державного лікування», – говорить Святослав Ніколайчук.
Для реабілітації у центрі планують застосовувати й такий сучасний інструмент, як віртуальна реальність, і традиційні засоби – підвісні системи та тренажери.
Водночас концепція закладу передбачає не тільки лікування, але й надання хлопцям і дівчатам, які повертаються додому з війни, інших видів допомоги: психологічної підтримки, допомоги в пошуку роботи й здобутті нових професійних навичок.
Допоміг собі, а тепер допомагатиме іншим
Микита Маказан, який у центрі займатиметься реабілітацією ветеранів і ветеранок за допомогою віртуальної реальності, – сам ветеран. Він з Маріуполя, втратив ногу в боях під Бахмутом.
«Микита не теоретик, йому довелося працювати з віртуальною реальністю через власний фантомний біль, який зʼявився після ампутації кінцівки. Він зміг допомогти собі, а тепер допомагатиме іншим ветеранам і ветеранкам», – розповідає Святослав Ніколайчук.
До речі, Микита наразі офіційно працевлаштований у центрі, тож отримуватиме заробітну плату.
Тривалість лікування за допомогою віртуальної реальності для кожного різна, рівень проблеми визначатимуть за допомогою спеціальних тестів. Комусь, щоб полегшити біль, може знадобитися 20 занять, комусь – 10.
За словами Святослава Ніколайчука, цей метод лікування простий та дешевший від традиційної реабілітації, проте не менш дієвий.
Про плани на майбутнє
Надалі у планах Святослава Ніколайчука та його команди – налагодити стабільну роботу центру. А для цього потрібні гроші – на оплату комунальних послуг, витратні матеріали, заробітну плату персоналу. Їх планують отримувати як від доброчинців, донорів, так і від надання платних послуг цивільному населенню.
«Ми не виключаємо, що в майбутньому будемо надавати платні послуги цивільному населенню. Адже обладнання, придбане для центру, чудово підходить, наприклад, для реабілітації після інсультів, захворювань опорно-рухового апарату, тобто якихось травм тощо», – каже Святослав.
Щоб якомога більше військових, які потребують допомоги для полегшення фантомного та хронічного болю, дізналися про центр, уже домовились зі шпиталем у Вінниці: за потреби ветеранів та ветеранок скеровуватимуть на реабілітацію до центру. Співпрацюватимуть і з іншими лікувальними закладами, де військові отримують медичну допомогу.
Крім того, планують започаткувати гарячу телефонну лінію, через яку пацієнти зможуть записатися на прийом до спеціалістів.
Сервіс для ветеранів
Святослав Ніколайчук переконаний, що суспільство, місцева влада, працівники соціальних сервісів – мають готуватися до повернення ветеранів. Адже, окрім лікування та реабілітації, ці люди мають чимало інших потреб. І наше завдання – подбати, щоб ті, хто віддали найцінніше за наше мирне життя, отримали належне та необхідне.
«Представники державних органів, соціальних служб не повинні сприймати ветерана як прохача. Захисник, який після важкого поранення повернувся додому, не має проходити сто кабінетів для того, щоб розвʼязати якусь свою проблему. Це може викликати образу чи навіть агресію. Тому важливо готуватися й вчитися: мінімізація бюрократії, навчання для соціальних працівників про особливості спілкування з ветеранами, створення дорожньої карти, яка б містила чіткий алгоритм дій у типових ситуаціях, контакти установ та організацій, до яких можна звертатися, зокрема, телефоном – усе це, безумовно, значно полегшить реінтеграцію ветеранів у суспільство», – підсумовує Святослав Ніколайчук.
Відшукати адресу реабілітаційного центру та інші ветеранські ініціативи можна на мапі ветеранських бізнесів.