Катя Войчук:
Насамперед я забила в пошуковику «як можна пройти тестування на вірусні гепатити». На сайтах Центру Громадського Здоров’я (ЦГЗ) та Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) радять запитати свого сімейного лікаря або лікарку, чи може він або вона зробити такий тест. Я зателефонувала в медичний центр, де приймає моя сімейна лікарка, і консультантка повідомила, що безоплатні тести відсутні. Але мені запропонували платну опцію за 250 грн – пакет тестів на гепатити В, С та ВІЛ. Я записалась на наступний день, але вирішила все ж подивитись, як це відбувається у комунальних поліклініках мого району.
Першим я відвідала один із центрів первинної медицини Деснянського району. Зайняла місце в черзі поряд із жінкою, яка єдина з усіх у залі носила маску – щоправда, на бороді. Вона почала з підозрою розглядати татуювання й червоні плями від алергії на моїх руках.
Коли дійшла черга, я звернулась до жінок на рецепції: «Доброго дня! Я б хотіла пройти тест на гепатит. Чи можна це зробити у вашому центрі?» Тієї ж миті вираз обличчя моєї сусідки по черзі змінився з підозрілого на наляканий, вона натягла маску з бороди на обличчя і відійшла на крок далі. Інші люди не звернули на це увагу. А дві жінки на рецепції переглянулись та знизили плечима. Виявилось, жодна з них не знає про таку послугу. Щось мені порадити вони не змогли. Тут хочу зауважити: якщо вам відмовляють у швидкому тесті в центрі первинної медицини, варто звернутись на Національну Гарячу Лінію НСЗУ за номером контакт центру 16-77.
Далі я пішла в інший великий медичний центр, тепер у Дніпровському районі. На реєстратурі повторила своє питання та підкреслила, що за порадою МОЗ хочу протестуватись саме у сімейного лікаря чи лікарки. Реєстраторка спитала, чи підписувала я декларацію з лікарем їхнього центру. Задля експерименту, я відповіла, що зараз не маю зв’язку зі своїм сімейним, і хотіла б переукласти декларацію з новим, можливо, у них. Жінки на реєстратурі категорично покивали головами, а потім одна напівпошепки звернулась до іншої: «Не пускайте її до нашого сімейника, хай іде у приватну лабораторію зі своїми гепатитами».
Я спитала, яка різниця – здавати у лабораторії чи у сімейного лікаря. Жінки не відповіли, проте наполегливо порадили звернутись до інфекціоніста або ж піти у лабораторію в сусідньому будинку, бо «там ще й не такі тести можна зробити, правда, за гроші». Я подякувала, вийшла з приміщення та вирішила більше не шукати навмання.
За пошуком на сайті Центру Громадського Здоров’я легко знайти карту закладів охорони здоров’я, де можна зробити такий тест. Я перевірила, і найближчий медцентр виявився за рогом від мене. Працівниці рецепції одразу відповіли мені по ділу: «Так, є така опція. Та за правилами й задля збереження анонімності результатів, ви можете протестуватись лише у лікаря, з яким у вас декларація». Я запитала, що робити, якщо не маю зв’язку зі своїм сімейним через переїзд. Жінка попросила почекати, зателефонувала кудись і за хвилину повернулась до мене: переукласти декларацію реально, але про це краще розповість завідувачка медцентру. Вона ж може оформити зі мною декларацію, адже проводить такі тести. Потім мене запитали, чи потрібен тест терміново — якщо так, вони спробують записати до завідувачки на сьогодні ж. Я подякувала, але делікатно відмовилась, адже насправді вже спланувала на завтра похід до своєї лікарки. До того ж я знала, що переукладання декларації – значно простіша процедура: ти просто приходиш до нового сімейного лікаря чи лікарка і підписуєш угоду, при цьому стара анулюється автоматично.
Після цих експедицій я й правда відчула на собі стигму. Причому стигматизувалась сама тема гепатитів загалом, а не наявна хвороба. Адже ніхто навколо не міг знати мій реальний статус. Моя сусідка по черзі з першої поліклініки від переляку вдягла маску, хоча гепатит, на відміну від ковіду чи грипу, не передається повітряно-крапельним шляхом. Проте вона вирішила перестрахуватись. А татуювання та плями на руках в її картині світу, ймовірно, означали мою приналежність до якоїсь суб’єктивно маргіналізованої групи. А саме з такими оцінками часто стикаються люди з вірусами гепатиту.
Щодо процедури тестування, то насамперед я раджу й справді звернутись до свого сімейного лікаря чи лікарки. Я отримала у своєї сімейної лікарки ґрунтовну інформацію та поради, і могла вирішувати, що робити далі — погоджуватись на платний тест чи шукати безплатну можливість.
На сайті ЦГЗ є карта закладів, де проводять безоплатні тести. Якщо вирішили проходити тестування не у свого сімейного лікаря чи лікарки, важливо пригадати, чи вакцинувались ви від вірусних гепатитів після 18 років. Якщо ні, у медзакладі вам можуть запропонувати й це.
Людмила Ярошенко, сімейна лікарка медичного центру «100% життя» у Полтаві, роз’яснює процедуру тестування.
Більше про гепатити, їхню передачу, профілактику, лікування можна дізнатись на сайтах Центру Громадського здоров’я та ГО BCD, що представляє інтереси людей з вірусними гепатитами та надає їм підтримку й медико-соціальний супровід.
Завдяки поясненням моєї сімейної лікарки, я добре усвідомлюю, як важливо щорічно тестуватись та взагалі вести календар щеплень. Стигма й страх багатьох хвороб виростають із нашого невідання, тоді як обізнаність і відповідальність можуть збудувати нову культуру турботи про здоров’я українців і українок. А це зараз точно не буде зайвим.