Це одна з причин, чому медицину стереотипно вважають “жіночою” галуззю. Незважаючи на такий маркер, жінки у цій сфері залучені до прийняття рішень набагато менше, аніж чоловіки. На плечі жінок лягає догляд та піклування про хворих. Чоловіки ж управляють та лікують. Цифри говорять про разючий нерівномірним гендерний розподіл.
Якщо ми подивимося на кількість керівних посад, які займають чоловіки і жінки у лікарнях, що працюють за договором з НСЗУ, на перший погляд може здатися, що тут вдалося досягти рівності - 55% керівників комунальних медзакладів - чоловіки, 45% - жінки.
Проте, якщо ці цифри співставити з кількістю жінок, які залучені до медичного догляду то лікування, рівність зникає. Кожен тридцятий чоловік, який працює в медичному закладі, займає керівну посаду. Натомість керівну посаду серед жінок займає кожна 176 жінка!
Серед медичних працівників комунальних закладів понад 220 тис жінок. З них лише піввідсотка - керівниці. Це трохи більше, аніж 1200 жінок. 34% займають посади лікарок. Натомість майже 66% - це середній і молодший медичний персонал.
Чоловіків у сфері - понад 46 тисяч. З них півтори тисячі - це керівники, тобто З%. 87% чоловіків - лікарі. 10% - це середній і молодший медичний персонал.
Бачимо разючий розрив на рівні середнього і молодшого медичного персоналу - адже понад 92% медсестер в Україні - жінки.
Долати цей гендерний дисбаланс можна, змінюючи спосіб прийняття рішень щодо найму та просування жінок, які прагнуть професійного лідерства. Як хороший приклад я хочу навести Національну службу здоров’я України. Двоє жінок у нашій інституції займають найвищі посади категорії А. Серед керівників категорії Б також переважно жінки - їх в НСЗУ 65%. Ми - зразок нової державної служби, де рівна участь чоловіків і жінок - не пусті слова.
Світ в якому ми живемо, особливо вимогливий до лідерських якостей. До жінок ці вимоги підвищуються ще більше. Жінці потрібно довести свою професійність серед чоловіків, вважає Наталія Гранкіна, директорка успішного та потужного медзакладу - Дніпропетровського обласного клінічного лікувально-профілактичного об’єднання “Фтизіатрія”.
За її словами, гендерні стереотипи сильно впливають на жіноче лідерство.
“Жінку-керівника не сприймають одразу. Спочатку треба довести свою експертність, свій фаховий досвід. Ми, жінки, погоджуючись очолювати підприємство, розуміємо, що приносимо в жертву щось із свого особистого життя - менше часу проводимо з рідними, менше часу присвячуємо собі”, - ділиться Наталія Гранкіна.
Разом з тим, м жіноче лідерство стає все більш помітним, а суспільство починає більше цінувати внесок, який роблять жінки. В одному з останніх досліджень Національного демократичного інституту є дані, які свідчать, що в суспільстві постійно зростає затребуваність жінок, які приймають рішення.
За 124 роки існування Вінницької обласної психоневрологічної лікарні Софія Кучерук - перша жінка, яка очолила медзаклад. До цього ним постійно керували чоловіки.
“Я стала очільницею і коли збирали керівників медзакладів, серед них були лише поодинокі жінки. Всі інші - чоловіки. Вони з підозрою та упередженням дивилися на жінок. В очах колег-чоловіків був супротив. Мовляв, ти жінка, для чого тобі керувати медзакладом? Проходячи конкурс на посаду, я також бачила різне ставлення до чоловіків та жінок”, - розповідає Софія Кучерук.
І додає, що в суспільстві уже багато чого змінилося і на керівні посади, як в світі, так і Україні прийшли жінки. Які показують не гірший результат. Жінки простіші у спілкуванні, вони краще чують інших, - вважає Софія Кучерук.
Рівні права чоловіків і жінок закріплені в законі України. Гендерні підходи застосовують під час розроблення нормативно-правових актів. Демократизація суспільства та посилення ваги громадянських прав допомагають долати гендерний дисбаланс.
Разом з тим, бар'єри, які заважають повноцінному розвитку жінок-лідерів, все ще міцні. Їх спектр дуже широкий - від гендерних стереотипів до пошук балансу між професійним життям і домашніми обов’язками.
Жіноче лідерство не обмежується лише тим, що жінки можуть обіймати високі посади. Це також і про їхню активну роль у професійному розвитку, у робочому колективі та у громаді. Тобто ще один важливий вектор - створювати можливості для навчання, обміну досвідом, розширення повноважень усіх жінок, які працюють у сфері охорони здоров’я.
Вже зараз з’являються позитивні тенденції, наприклад, ініціативи з розширення повноважень медичних сестер чи навчальні програми, спрямовані на посилення співпраці з лікарями. Лікарки створюють чи долучаються до нових медичних асоціацій та громадських ініціатив. Лікарки та медсестри створюють групи рівних, в яких самі організовують процес навчання на робочому місці. Тобто є чудові приклади локального жіночого лідерства, які теж необхідно підтримувати. Адже вони важливі для системи охорони здоров’я, яку ми хочемо побудувати - з новими цінностями і новою культурою.