ГлавнаяБлогиБлог Тараса Кузьо

Юлія Тимошенко та Муаммар Каддафі

Хоча більшість українських політиків по суті є хамелеонами, але чемпіоном української політики за кількістю за останні більше ніж 20 років є Юлія Тимошенко. Хоча її партія «Батьківщини» і є асоційованим членом правоцентристської Європейської народної партії, та вона завжди підтримувала соціалістичну та популістську політику ще з часів свого перебування у партії «Громада» Павла Лазаренка у другій половині 1990-х років. Це чітко видно із дуже ворожого спротиву Тимошенко приватизації землі.

Фото: 24tv.ua

Але, мабуть, найкращим прикладом політики Тимошенко в хамелеонському стилі є те, що притаманне популістам в усьому світі. Однією із «фішок» всіх популістів є їх злісні нападки на істеблішмент та еліти, в той самий час самому будучи частиною корумпованих правлячих інституцій. Під час британського референдуму Брексіт у 2016 році, коли йшлося про те, чи залишатися чи виходити з Європейського Союзу, лідери «сепаратистів» (такі як міністр закордонних справ Борис Джонсон) - були з еліти. Виборча кампанія Дональда Трампа і пишномовні твіти проти «корумпованих еліт» та «вашингтонського болота» - робилися тоді, коли він сам був їх вихідцем.

Тимошенко завжди позиціонувала себе захисником народу, беручи одночасно гроші в українських олігархів, у представників російських інтересів, і тепер ми навіть читаємо про 5 мільйонів євро від проросійського та соціалістичного лівійського диктатора Муаммара Каддафі. Спільним у Каддафі та Міхеїла Саакашвілі було те, що обидва перебували у нестабільному становищі, і, можливо, через це Тимошенко була до них прихильна.

Одними із тих, хто найдовше підтримував Тимошенко фінансово - є олігархи Індустріального Союзу Донбасу (ІСД) Сергій Тарута та Віталій Гайдук. Під час виборів 2010 року ІСД надав Тимошенко престижний готель «Хаят» , який використовувався як штаб-квартира для її передвиборної кампанії. Просто через дорогу Рінат Ахметов запропонував готель «Інтерконтиненталь» своєму улюбленому кандидату Віктора Януковича. Обидва головні кандидати під час виборів 2010 року - Тимошенко та Янукович - були профінансовані грошима Донбасу.

У січні 2010 року ІСД продали російським олігархам Алішеру Усманову та Роману Абрамовичу, власникам промислової імперії «Євраз», що відбулося завдяки фінансуванню від російського державного «Внешэкономбанку», який контролюється російським президентом Владіміром Путіним. Посольство США в Києві писало про цю підозрілу оборудку, яка відбулася напередодні одного із турів виборів 2010 року, і з дипломатичних каналів стався витік інформації на Wikileaks. Через дипломатичний канал США повідомлялося, що в той час Тарута був на зустрічі у Лондоні для переговорів про продаж ІСД із заступником керівника «Внешэкономбанка» Петром Фрадковим, який є сином колишнього прем'єр-міністра Росії та директора Служби зовнішньої розвідки (СВР) Михайла Фрадкова. А колишніх шпигунів – як відомо - не буває.

У Києві західні дипломати вважають, що продаж ІСД був включений в угоду Тимошенко-Путіна, укладену під час газових переговорів у січні 2009 року, і яка призвела до укладення Україною газового контракту із найгіршими умовами у Європі. За час президентства Януковича Україна платила в Європі найвищу ціну за газ. Погляди західних дипломатів підтвердилися й американськими дипломатичними каналами, де йшлося: «Настільки м’яке положення угоди, якого разом досягли Путін і Тимошенко, може бути пов’язане із нещодавніми переговорами Нафтогазу із російськими банками, у тому числі «Внешэкономбанком», щоб гарантувати фінансування українських закупок російського газу».

Дипломатичний канал США також повідомляв: «Гайдук і Тарута є головними фінансовими підтримувачами прем'єр-міністра Тимошенко, які тепер можуть отримати зростання нападок з боку політичних конкурентів за «перепродаж» українських активів на користь російських інтересів, можливо, для фінансування її президентської кампанії». Дипломатичний канал США писав, що «Путін є головою наглядової ради «Внешэкономбанку» і, як повідомлялося, особисто зацікавлений в угоді про ІСД». Київський кореспондент «Financial Times» Роман Олеарчік заявив у посольстві США в Києві, що Тимошенко і Путін «благословили угоду».

Зараз зрозуміло, що олігархи ІСД, Путін (за посередництвом Віктора Медведчука) та Каддафі фінансували виборчу кампанію Тимошенко у 2010 році. І таке фінансування прямо суперечило позірній підтримці Тимошенко щодо інтеграції України до Європи.

Декілька мільйонів доларів виборчої кампанії Тимошенко 2010 року були використані для оплати американських політичних консультантів з «AKPD», які раніше працювали у передвиборчій кампанії Барака Обами. Тимошенко найняла «AKPD» під час виборчої кампанії 2010 року, побоюючись, що вони працюватимуть на Арсенія Яценюка, який навесні 2009 року (до того, як російські політологи взялися за його кампанію того літа), і пропагуватимуть його як «Українського Обаму». У той час, як я дізнався від інсайдерів, хоча «AKPD» була офіційно залучена, але вони не мали жодного впливу на перебіг та зміст виборчої кампанії Тимошенко.

Витік інформації про те, що Каддафі фінансував виборчу кампанію Тимошенко в 2010 році, зашкодить її публічній позиції у Вашингтоні та Брюсселі. Європейські та американські політичні лідери сприймають Каддафі як прихильника Радянського Союзу і тероризму, через який він поширював свій популістський соціалізм закордоном. Каддафі проводив навчання і надавав зброю фракції Червоної Армії Німеччини, Червоним бригадам Італії та британській Ірландської республіканської армії. Двоє співробітників зовнішньої розвідки Каддафі були ув'язнені за вибух у цивільному літаку «PANAM» у грудні 1988 року, в результаті чого загинули 259 осіб - пасажири та члени екіпажу.

Вже давно відомо, що Тимошенко заграє з Путіним, і останній приклад - це її відсутність 18 січня під час голосування за новий закон про Донбас. Але чому Тимошенко взяла 5 мільйонів євро від Каддафі? Єдине пояснення – таке саме, як і те, чому Трамп охоче отримав інформацію від хакерів з Росії. Як у випадку Тимошенко, так і Трампа – все це спричинене їх крайнім цинізмом та нарцисичною вірою у те, що їх призначення – бути лідером, і глибокі переконання у тому, що будь-які засоби згодяться, аби лиш стати президентом. Іншими словами, вони обоє переконані, що мета виправдовує засоби.

Тарас Кузьо Тарас Кузьо , професор кафедри політології Національного університету "Києво-Могилянська академія"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter