ГлавнаяБлогиБлог Степана Золотаря

Молодіжні ради при органах влади: комсомол чи нова еліта нації?

В грудні минулого року уряд затвердив типові положення про молодіжні ради регіонального та місцевого рівня. Це перший документ, який встановлює однакову процедуру їхнього створення. Але чи запрацює сам механізм — дізнаємось вже зовсім скоро.

Фото: Макс Требухов

Молодіжні або студентські ради несистемно створювались в Україні при різних державних органах за весь час незалежності. Місцеві ради або їхні виконкоми, а також обласні та районні державні адміністрації створювали молодіжні ради без належного нормативного забезпечення їхньої діяльності, самостійно регламентували їхню роботу. Іноді члени молодіжних рад, як і їхні “дорослі” колеги, грали роль масовки для “одобрямсу” рішень відповідних органів (хоча іноді і ставали на захист прав та інтересів молоді).

Раніше існували всеукраїнські студентські ради при Президентові (2001-2008), при Міністерстві освіти та науки (2005-2014, хоча формально до 2016) та при Кабінеті Міністрів (2009-2010), а також Молодіжна громадська колегія при Голові Верховної Ради (з 2005, формально дотепер) та Молодіжна рада при Кабінеті Міністрів (2012-2014). І якщо про діяльність більшості з них майже нічого не відомо, Всеукраїнська студентська рада (ВСР) при МОН до 2010 року була реальним гравцем у формуванні та реалізації державної політики щодо студентів та не боялась виступити проти окремих політичних рішень Міністерства та навіть Уряду.

До прикладу, у 2009 році ВСР разом з іншими молодіжними та студентськими організаціями, серед яких були Фундація Регіональних Ініціатив, УАСС та незалежна студентська профспілка “Пряма дія”, висловилась проти урядових ініціатив щодо скорочення держзамовлення та суттєвого розширення кількості платних послуг у навчальних закладах. Врешті відповідні урядові рішення були скасовані. Але, на жаль, з приходом Віктора Януковича до влади, Миколи Азарова до керівництва Кабміном, а Дмитра Табачника – до Міносвіти, Всеукраїнська студентська рада при МОН стала класичним прикладом кишенькового дорадчого органу. В молодіжних колах членів і керівників ВСР навіть зневажливо називали “покемонами” за їхню відданість своїм неформальним “власникам”. Так, серед іншого, ВСР підтримала урядову постанову з новим переліком платних послуг в університетах, проти якого сама ж виступала раніше. Вищезгадані ФРІ, УАСС та Пряма дія, до яких долучився новостворений громадський рух “Відсіч” врешті примусили уряд скасувати введені платні послуги. Після Революції Гідності ВСР при МОН розформували і до ідеї створення подібної студентської ради досі ніхто не повертався.

Що цікаво, за інформацією Facebook-групи «Молодіжні ради України», молодіжних рад (а також молодіжних парламентів тощо) в Україні станом на грудень 2018 року налічувалось понад 80 і всі вони мали різну структуру та потенціал та, по суті, були різними органами за своїми положеннями. Частина рад створена при конкретних посадовцях (міські голови, голови ОДА тощо), частина — при виконавчих органах міських рад (управління молоді, департаменти сім’ї, молоді та спорту). Така різноманітність часто призводила до того, що ради між собою ніяк не співпрацювали.

В грудні минулого року Кабінет Міністрів затвердив положення про молодіжні консультативно-дорадчі органи (МКДО або молодіжні ради). Урядовим рішенням рекомендовано обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування до 1 березня 2019 року утворити молодіжні консультативно-дорадчі органи та затвердити положення про зазначені органи з урахуванням типових положень, затверджених цією постановою. Станом на початок квітня утворено лише декілька обласних молодіжних рад, а місцеві знаходяться на різних стадіях становлення — деякі міста, села та селища реформують раніше створені, а деякі — створюють з нуля.

Аналіз Типового положення про молодіжний консультативно-дорадчий орган регіонального рівня свідчить про те, що воно багато в чому також повторює норми Типового положення про громадську раду при центральних органах виконавчої влади та місцевих державних адміністраціях, затверджене Постановою Кабміну № 996. У деяких випадках — навіть має ті ж вади, які мало це положення до 2015 року, і які були виправлені після Революції Гідності.

Головна проблема — невизначена гранична чисельність членів та членкинь молодіжних рад. Кабмін встановив, що її встановлюють установчі збори. Аналогічна норма існувала і до 2015-го у «дорослих» громадських радах і це призводило до того, що до складу громадських рад при певних державних органах входило понад 200 осіб. Надмірна кількість членства паралізувала роботу рад, проте всі охочі отримували бажаний статус “особи, наближеної до влади”, який на практиці ніяких преференцій не надавав. Крім цього, така норма фактично виключає конкуренцію та будь-який відбір до молодіжної ради: установчі збори можуть вирішити, що всі їх учасники будуть членами молодіжної ради, відповідно, жодного голосування проводити не треба.

На жаль, Кабінет Міністрів не надав притомного визначення молодіжної ради, окрім того, що вона є молодіжним консультативно-дорадчим органом. Чіткіше визначення цього терміну сприятиме більшій зрозумілості мети та завдань молодіжної ради.

Європейська хартія про участь молоді в місцевому та регіональному житті — документ Ради Європи, що (на жаль чи на щастя) не потребує ратифікації, а, отже, виконується державами-членами РЄ добровільно. Документ передбачає, що ефективна участь молоді в місцевих і регіональних справах повинна бути заснована на розумінні соціальних і культурних змін, що відбуваються в їх громаді, і вимагає постійної представницької структури — такої як молодіжна рада, молодіжний парламент або молодіжний форум. Хартія також передбачає, що сама структура може формуватися за допомогою виборів, призначення з організацій молодих людей та/або на добровільній основі. Її склад, відповідно, повинен відображати соціальну структуру громади, але, натомість, затверджене Урядом положення пропонує створювати лише молодіжні ради — один формат з одним порядком формування.

Втім, треба дивитись на те, як ці молодіжні ради запрацюють. Але початок імплементації Європейської хартії про участь молоді (нарешті!) не може не тішити.

Запорукою успіху будь-яких консультативно-дорадчих органів — чи то громадські ради, чи молодіжні, є наявність хоча б одного з двох факторів: реального бажання членів ради впливати на політику або запиту (політичного рішення) від самого органу влади про потребу в думці громадськості, як про підтримку, так і про надання пропозицій чи взагалі відхилення тих чи інших владних ініціатив.

Досвід Координаційної ради молодих юристів при Міністерстві юстиції та Студентської ради при Міністерстві інформаційної політики, коли самі органи потребують думки ззовні та питають думку молоді, показує, що треба. Адже молоді є що сказати не тільки щодо своєї освіти чи дозвілля. Молоді люди хочуть і можуть долучатися до вирішення важливих питань на всіх рівнях.

Повсюдне створення молодіжних рад на місцях може дати гарний приклад взаємодії молоді з владою, а також наглядно продемонструвати, як таку роботу варто проводити, і на найвищому рівні — створенням, наприклад, молодіжної ради при Уряді або навіть (бо іноді з’являються і такі ідеї) — Молодіжного парламенту, який би також іноді збирався “під куполом” на Грушевського, 5. Звучить цікаво, правда ж?

Степан Золотар Степан Золотар , аналітик Асоціації УМДПЛ, голова Фундації Регіональних Ініціатив
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter