Нещодавнє рішення парламенту вкотре підтверджує цю тезу. 6 червня 2024 року Верховною Радою України проголосовано Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо підтримки наукової роботи в закладах вищої освіти», яким передбачається зміна основних посад науково-педагогічних працівників, запровадження педагогічних посад у закладах вищої освіти, зменшення кількості годин навчального навантаження та встановлення мінімального обсягу виконання наукової роботи науково-педагогічними працівниками тощо. Однак нічого не сказано про підсилення дослідницької роботи, тобто дія закону є абсолютно протилежною до його назви.
Не знаю, хто із викладачів, студентів чи вчених просив цих змін, бо я такої людини в Україні ще не зустрічав. Напевно, шановні народні депутати через велику зайнятість повірили авторам закону, прочитавши лише його заголовок.
Пани реформатори-грантоїди продовжують творити дива, незважаючи ні на що, освоюють величезні кредити Світового банку, які, до речі, доведеться повертати.
У надзвичайно складних умовах воєнного стану, загальної мобілізованості українського народу на перемогу над російським агресором запровадження дії цього закону призведе до посилення соціальної напруги в колективах закладів вищої освіти. Цілі та зміст його статей породжують розбалансованість в роботі університетів, оскільки невизначений механізм переведення з науково-педагогічних працівників у педагогічні та порядок оплати праці педагогічних працівників у цих умовах.
Цей крок більшість науково-педагогічних працівників сприймають, як образу, недовіру до їхньої діяльності. При цьому ніхто в академічній спільноті не заперечує проти залучення практиків до викладацької діяльності із встановленням заробітної плати відповідним рішенням вченої ради, адже ст. 36 Закону України «Про вищу освіту» дає таке право університетам.
Заклади вищої освіти нині функціонують на основі затверджених торік бюджетів, вже складено попередні штатні розписи на наступний навчальний рік. У той самий час цей закон не передбачає виділення додаткових коштів закладам вищої освіти на оплату праці залученим науково-педагогічним працівникам у зв’язку зі зменшенням навчального навантаження науково-педагогічних працівників з 600 до 500 годин.
Незрозумілим також є введення та облік кількості годин на наукову діяльність, встановлення нормативних обсягів виконання наукової роботи для науково-педагогічних працівників на рівні 500 годин на рік. Оскільки така діяльність є інтелектуальною та творчою роботою викладача, нормативи оцінки її виконання матимуть дискусійний та суперечливий характер.
Облік наукових здобутків, напевне, варто здійснювати з урахуванням кількості виданих монографій, соціально значущих статей, тез, патентів, наявних наукових проєктів і ґрантів, а не у годинах навантаження науково-педагогічного працівника, які для кожного викладача, дослідника можуть бути різними. Адже державі, фронту, бізнесу потрібні не години науки, а конкретні науково-технічні розробки. І знайти справедливі критерії цього погодинного обліку буде практично неможливо. Бо, як відомо, справедливість недоступна навіть богам!
Ухвалений Закон не вирішує завдання мотивації та фінансового стимулювання вчених, а також протирічить Бюджетному кодексу України, зокрема у межах виконання бюджетної програми за КПКВК 2201160 «Підготовка кадрів закладами вищої освіти та забезпечення діяльності їх баз практики» (освітній бюджет), яка не передбачає ніяких додаткових коштів на наукові дослідження науково-педагогічним працівникам. Цей факт руйнує сумнівну впевненість авторів закону в посиленні наукової складової діяльності університетів.
Викликає непорозуміння норма річного навантаження 900 годин для педагогів університетів, коли в статті 60 Закону України «Про фахову передвищу освіту», статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту» сказано, що навчальне навантаження на одну ставку викладацького складу закладу фахової передвищої освіти, вчителя школи становить 720 годин на навчальний рік. Запропоновані зміни до Закону України «Про вищу освіту» призведуть до дискримінації університетських педагогічних працівників, порівняно з їхніми колегами у закладах фахової передвищої освіти і навіть у школах та профтехучилищах. Якщо взяти до уваги, що навчальний рік в університеті триває в середньому 30 тижнів, то, з урахуванням норм закону, педагог мусить мати три навчальні пари щоденно – лекції, семінари, лабораторні заняття. Думаю, що таке міг придумати лише той, хто в стінах університету ніколи по-справжньому не працював.
Ухвалений законопроект не відповідає стратегічно важливим міжнародним та національним документам, зокрема Великій Хартії Університетів, Закону України «Про вищу освіту» та «Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2032 роки», затвердженій розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р., особливо в частині автономії та свобод університетів, дебюрократизації їхньої діяльності.
Неможливими для реалізації є терміни впровадження Закону. Адже у зв’язку з військовою агресією росії проти України, руйнуванням енергетичних потужностей, обмеженнями споживання електроенергії та з урахуванням необхідності повідомляти про істотні зміни умов оплати праці членів колективів за два місяці виникає ситуація, яка унеможливить своєчасне виконання норми прийнятого закону закладами вищої освіти.
Цей закон також дезорганізує діяльність закладів вищої освіти, відволікаючи їхню увагу від нагальних потреб – обмеженості коштів, труднощів із забезпеченням навчального процесу через вимикання електроенергії, неможливості своєчасно провести закупівлі обладнання для дослідницьких цілей, міжнародної співпраці, ремонтів корпусів та гуртожитків і т. ін.
Дисбаланс у діях виконавчої влади в гуманітарній сфері вкотре засвідчує гостру потребу підсилення й оновлення цієї державної ланки, введення посади віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань, залучення до керівництва нових, патріотично налаштованих професіоналів.
У таких умовах, на думку багатьох працівників університетів та роботодавців, Президенту України доцільно накласти вето на цей закон, аби не зірвати навчальний рік та не розбалансувати діяльність українських вишів.