Справжньою метою ходи слід вважати не проведення урочистостей з нагоди дня хрещення Русі, а демонстрацію підтримки частиною українського суспільства так званої ідеї «русского мира». Зрозуміло, що за умов фактичної російської агресії на Донбасі дана акція є не лише небажаною, а й ворожою по відношенню як до прихильників УПЦ КП, так і звичайних патріотів. Але проблема й полягає в тому, що останні не мали так болісно реагувати на хресний хід, який за деякими ознаками можна розцінити як провокацію.
У такий спосіб було засвідчено не лише політизованість українського суспільства, а й наявність його розколу за релігійною ознакою. Звісно ж, останнє ні для кого не є новиною, оскільки ще за часів Середньовіччя на території нашої держави проживали представники різних конфесій між якими періодично відбувалися конфлікти. Але вони були відображенням протистояння католицизму та православ’я стосовно деяких ключових догматів християнства. У сучасній Україні має місце вирішення не релігійних, а суто політичних питань. Варто зазначити, що традиції таких «дріб’язкових» суперечок притаманні саме російській суспільній практиці (реформа патріарха Никона).
В умовах фактичної війни на сході України релігійні чвари, які насправді не мають під собою логічних та аргументованих підстав, є не лише недоречними, а й підривають національну безпеку. Перед обличчям загрози громадяни повинні бути згуртованими, а не виносити питання особистої віри на публічне обговорення.
Україна – поліетнічна та поліконфесійна держава і за умов демократії кожен має уживатися з іншим, оскільки всі ми прагнемо світлого майбутнього. Але, на превеликий жаль, деяким політиканам вигідно роздмухувати та посилювати релігійний розкол задля досягнення власних цілей.