Останнє інтерв’ю Раїси Панасюк, Урядового уповноваженого з прав осіб із інвалідністю: «Мене надихають палаючі очі людей»

17 вересня пішла з життя Раїса Панасюк, Урядовий уповноважений з прав осіб з інвалідністю, засновниця та директорка центру реабілітації «Гармонія». Відома вінничанка хворіла на онкологію, і після багатьох життєвих перемог, будучи людиною з інвалідністю, не змогла побороти недуг. Правозахисна організація «Права людини», готуючи серію бесід, що мають стати стимулом для побудови успішного життя людей з інвалідністю, поспілкувалася з Раїсою. Вона розповіла про себе в останньому інтерв’ю, через яке продовжується справа її життя.

Фото: надане автором

– Раїса, розкажіть про себе, про те де працюєте, яку освіту маєте?

– Я директорка та засновниця центру реабілітації «Гармонія», а за професією редактор-видавець. За спеціальністю працювала лише за сумісництвом, неофіційно.

– Як ви обрали свою професію?

– Якщо чесно, то все пішло від громадської діяльності. За потребою часу, так би мовити, виникло бажання створити реабілітаційний центр та надавати послуги людям з інвалідністю. Але я була не одна. У мене є команда однодумців, з якими реалізували цей проект.

– Наскільки складно було працевлаштуватися? Якщо можете, дайте оцінку.

– Для мене було абсолютно не складно, бо те що ми робили, ми робили під себе. Створювали це робоче місце, створювали цей центр, вже був досвід громадської діяльності, і було конкретне бачення та усвідомлення того, що ми хочемо і на що здатні. Єдине, що було складно, так це те, що громадський діяч – це одна роль, а директорка комунального закладу – це вже зовсім інша роль. І на початку було складно, з моральної точки зору, переформатувати в собі громадського діяча в директора центру. Це пов’язано з різницею уповноваженнях, важелях впливу, обов’язках, і керівництво має зовсім інший характер. Наприклад, управління волонтерами в ролі громадського діяча, коли мотивуєш їх різними способами, але не грошовими, значно відрізняється від управління працівниками, якщо ти директор комунального закладу.

– Чи довелося вам боротися за своє право на працевлаштування на рівні з іншими?

– В громадському секторі боротьби особливої не було. Обрали вільну нішу, маючи конкретну програму. Мали боротьбу лише на етапі, коли тільки шукали приміщення, і це була більше боротьба за ресурс.

– Раїсо, а де ви отримали знання, щоб створити таку потужну структуру,адже про «Гармонію» знає вся Україна.

– Накопичували самостійно, але основи заклав Подрєзан Микола Володимирович, директор фонду «ІП-Фонд». Він залучав нас до своїх програм ще до початку громадської діяльності і вчив великої відповідальності. Роз’яснював, що якщо ми хочемо щось змінити, то маємо самі розписувати програми, шукати партнерів, а не сидіти і плакати, що нічого не робиться. З тих пір зрозуміли, що необхідне максимальне включення, для будь-яких змін.

– Що складніше, працевлаштуватися чи працювати?

– Мені не складно ні працевлаштуватися, ні працювати. Бо я люблю свою роботу. Але дивлячись на інших людей часто бачу, як людина влаштовується на роботу, а потім же кожного дня на неї ходити треба, а потім ще покладають обов’язки, ще й з відповідальністю до них відноситись потрібно.

– Окрім вашої основної діяльності, ви ще виконуєте обов’язки Урядового уповноваженого з прав осіб з інвалідністю. На яких засадах це відбувається?

– Це більш волонтерство, яке займає половину мого часу. Але якщо хочеться досягти змін, необхідно це робити.

– З якими складнощами стикаєтесь під час роботи та як їх долаєте?

– Найбільша складність – це фізичні бар’єри. Наприклад, їжджу до Києва щотижня, і звичайною електричкою дуже складно. Адже спеціально-обладнані поїзди не завжди їздять в потрібний час. Щодо архітектурної доступності, то міста не зовсім пристосовані. А от робоче місце, як в «Гармонії», так і в Уряді, пристосоване повністю.

– Що (хто) вас надихає?

– Мене надихають палаючі очі людей, добрі слова,. Розумію, що це Господь. Надихають друзі, надихає дружнє ставлення людей, які ніби зайняті, але достатньо погляду і ти вже заряджений.

– Що б ви порадили собі на початку шляху до успіху, маючи існуючий досвід?

– Не витрачати сил на боротьбу зі своїми сумнівами, а просто йти і робити.

– Що ви можете порадити людині з інвалідністю, котра шукає роботу?

– Раджу добре вчитися, щоб бути конкурентоспроможним на ринку. Раджу не боятися, говорити про те, що можете, навчитися самопрезентації, більше пробувати і не зосереджуватися на своїх поразках. І, напевне, основне – це знайти справу до душі.

– І останнє питання, щоб ви зробили, якби напевне знали, що не зазнаєте поразки?

– Досить складене питання, оскільки я намагаюсь реалізовувати усі свої плани та ніколи не зосереджуюсь на поразках.

Матеріал був підготовлений за сприяння Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження» в рамках проекту «Громадська синергія» під егідою Української сторони Платформи громадянського суспільства Україна-ЄС. Зміст цієї статті є виключною відповідальністю ГПО «Права людини» і необов’язково відображає точку зору Європейського Союзу та Міжнародного фонду «Відродження».

Проект «Право на працю» Проект «Право на працю» , Проект Правозахисної організації «Права людини»
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter