Здавалося, тут нашому Уряду варто почати говорити. Наприклад. Але він зайнятий написанням постів про молитовні сніданки з задоволеною життям посмішкою.
Поїздками в Покровськ, щоб створити вигляд виконання доручення президента. Та не забути фотографії зі шпиталю з Захисниками.
Ні. Ви ніколи не побачите наших чиновників у соцмережах з реальними біженцями. Це не відповідає рівню емпатії політиків. Тут не буде щасливих посмішок. Радісних обійм.
Проте тут будуть жорсткі питання, реальні проблеми та нескінченна важкість щодення. Це не фотогенічно.
Ви не побачите пані віцепрем’єрку чи міністрів усього політичного та інтеграційного спектру в Дніпровському обласному онкодиспансері, який вимушений обслуговувати з чотирьох областей людей з надією не вижити, а потрапити до лікаря. Тут кожне фото як оживший Босх.
Ні. Ці проблеми не комунікабельні. Вони не пасують зелено-болотному вбранню, іміджу вольової людини та нескінченної посмішки. Таке собі щастя посеред попелу.
Проте, ви точно почуєте про захист прав, якого немає. Вам продадуть маніпуляцію "я буду відстоювати фінансування, закладене в бюджеті!" в той час, коли вже нема що відстоювати. Це приблизно, як сказати - я буду боротися, аби Схід та Захід Сонця були щодня.
І так - скрізь. Слуги живуть на гроші своїх господарів. Не просто краще - вони живуть у той час, коли іншим немає де жити. Буквально та без перебільшень. Наймані посадовці уникають нефотогенічність правди, проте нескінченно продовжують брехати на спеціально відібраних зустрічах з рафіновано-ілюзорним суспільством. Та в апофеозі всі вони не соромляться фотографуватися на фоні наших Героїв. Саме на фоні, аби підкреслити своє Его. Ось я. Пуп землі. Тут і зараз. З обов’язковою посмішкою.
Нескінченно наростаюча огида...