Однак оптимізм стрімко пішов вниз після виступу Умерова на конгресі місцевих громад.
«Органи місцевого самоврядування можуть відчутно посилити залучення фахівців до Сил оборони через проєкт рекрутингу. Очікуємо від них ще більшого сприяння мобілізаційній роботі».
Пардон? Ви очікуєте від? Ще раз – очікуєте? Прощавай оптимізм.
Давайте я скажу, чого насправді очікує суспільство? І це очікування набагато чесніше та важливіше за міністерське. Про це перемовляються між собою публічні особи в кулуарах, аби не виносити «срач» у публічну площину. Та відверто і дедалі голосніше кажуть всі інші, включаючи військових на передовій.
Всі очікують трьох базових речей під час мобілізації. Дві з них очевидні, а одна постійно десь губиться, але є запорукою суспільної згоди.
Перша – чесність. Друга – справедливість. Третя – комунікація на рівні героїчного епосу.
Чесність. Суспільство має знати. Чути і бачити в словах та діях державників правду. Не секрети, проте правду. Що війна надовго. Що можливо ми змушено будемо робити кроки назад. Що ми не в силах забезпечити армію всім і одразу, тому волонтерам уклін та вдячність. Що хтось краде і тому рівень споживання розкоші на рівні не нижче до вторгнення. І що ми їх побачимо покараними вже, а не після війни. Про те, що взагалі буде після війни. З нами всіма – хто тут, хто в окупації та хто в евакуації здалека допомагає (а іноді просто ховається). Це нескладно – казати правду, якщо ти дієш.
Справедливість. Здається, тут все зрозуміло, але ні. Про це була розмова на панелі і в кулуарах. Про це говорить все без перебільшення суспільство. Спростимо, тому що тут до нескінченності прикладів.
Справедливість мобілізації це коли в першу чергу ті, хто живе на гроші платників податків. Лише так і ніяк інакше. Всі, включаючи ДБР, НАБУ і поліцію та нескінченну армію бюрократів. Розумно по чисельності, але без виключення.
Справедливість, це демонстрація наслідків походів ТЦК по спортзалах та рестораціях. В цифра та обличчях. З наслідками для уклоністів та «мажорів».
Справедливість, це робітники ТЦК-військслужбовці виключно ті, хто через поранення не може бути на фронті. І знов – ніяк інакше.
Справедливість врешті решт – це кримінальне покарання за неявку та ухилення від обліку. Суворе кримінальне покарання разом з іншими факторами.
Комунікація. Ну, тут все простіше і не дуже. Дайте країні героїв. Справжніх публічних Героїв окрім Пса патрона та забутого Привида Києва. Наробить рекрутингової літератури, відео… коміксів в кінці кінців. Створить агітаційні бригади. В країни вдосталь хороших медійників, які візьмуться та зроблять це. Швидко та креативно. Просто відпустіть право на Героїзм трохи далі від «офіційного Києва».
Якщо все це скласти до купи – то буде результат. Ні, не ідеальний. Ні, він не дасть одразу сто тисяч добровольців. Але він точно і гарантовано змінить ставлення суспільства ні, не до війни. А до мобілізації та свого обов’язку берегти Батьківщину.