ГлавнаяБлогиБлог Петра Журавля

«Не нарікаю я на Бога...» або До річниці "Заповіту" Шевченка

Чи не дурю себе я знову

Своїм химерним добрим словом?

Дурю! Бо лучше одурить

Себе-таки, себе самого,

Ніж з ворогом по правді жить

І всує нарікать на Бога!

5 жовтня [1860 С.-Петербург]

Минулого тижня помандрував до Музею Тараса Шевченка. Музей приємно здивував. Після реконструкції я був там вперше. Вразив напевно атріум. Все по-європейськи.

В цьому році був в музеях Барселони, Лісабона, Риму, Амстердама – є з чим порівнювати. В подальшому було скромніше, але достойно. Розповіддю зачарувала екскурсовод, чарівна молода пані Люба і двочасова екскурсія пройшла цікаво і жваво. Демонструючи автограф Т. Шевченка до вірша «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє», акцентувала, що 25 грудня, тобто минулої неділі, відзначається чергова річниця з дня написання його знаменитого «Заповіту».

Прийшов до дому, все перечитав. Ось як це було.

Грудень 1845 року видався для Тараса Шевченка надзвичайно тяжким у житті. Працюючи в складі Археографічної комісії, яка проходила в складних погодних умовах, Шевченко захворів двостороннім запаленням легенів. В той час ця хвороба не лікувалася, мало хто видужував. Про це знав лікар, знав і поет. В другій половині грудня стан здоров’я поета став майже безнадійним. В такому стані, на Різдво-25 грудня, Шевченко пише « Як умру, то поховайте...». Господь зглянувся, зберіг життя поетові. Через декілька тижнів Шевченко знову приступив до роботи в Археографічної комісії.

Цей вірш мав різні назви: «Завіщаніє», «Заповіт», «Думка», «Остання воля». З 1867-го року за ним закріпилася назва «Заповіт».

Грудень 1845 року видався для Тараса Шевченка і надзвичайно плідним в його творчості. За одинадцять днів до «Заповіта», 14 грудня 1845 року, Шевченко пише «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє».

Дійсно, цитуючи критиків, «Заповіт» і «Посланіє» - квінтесенція всієї творчості Т. Шевченка. Яка міць, яка сила ідей, як співзвучно з сьогоднішнім днем. Подумалось, чому Шевченку ставимо пам’ятники (всього в світі-1384, в Україні-1256), покладаємо до них квіти (багато квітів), називаємо його іменем міста і села, площі і вулиці, навчальні заклади, музеї і театри, на його честь проголошуємо промови, закликаємо виконувати заповіти Кобзаря, а Україна, її народ так і залишаються в поневоленому стані?

Відповідь проста – за формою активної діяльності легше сховати слово Шевченка, його ідеї, задуми, пророцтва. Так робила радянська еліта, так робить і сучасна, нібито національна українська еліта. Вони його бояться.

Шевченко вкрай різко висловлювався про українських керманичів, які змирилися з підневільним, колоніальним становищем рідного народу:

Раби, подножки, грязь Москви,

Варшавське сміття – ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани.

Чого ж ви чванитеся, ви!

Сини сердешної України!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучше, як батьки ходили.

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,

А з їх, бувало, й лій топили.

Бесчестіє, зрада, криводушіє – це найстрашніші, найогидніші хвороби нашої еліти. А стан корупції, а е-декларування?

Індекс сприйняття корупції (Corruption Perceptions Index, CPI), що розраховується фахівцями Transparency International, визначає рівень корупції в державному секторі - від "0" (високий рівень корупції) до "10" (корумпованих чиновників майже немає).

У поточному році для України цей показник склав 2,2 пункти проти 2,5 пункту роком раніше. У зведеному рейтингу Transparency International Україна за рівнем сприйняття корупції перебуває на 146 місці з 180.

Народним депутатам і їм подібним віщує Шевченко:

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра,

А ви претеся на чужину

Шукати доброго добра,

Добра святого. Волі! волі!

Братерства братнього! Найшли,

Несли, несли з чужого поля

І в Україну принесли

Великих слов велику силу,

Та й більш нічого. Кричите,

Що Бог создав вас не на те,

Щоб ви неправді поклонились!..

І хилитесь, як і хилились!

І знову шкуру дерете

З братів незрящих, гречкосіїв,

І сонця-правди дозрівать

В німецькі землі, не чужії,

Претеся знову!.. Якби взять

І всю мізерію з собою,

Дідами крадене добро,

Тойді оставсь би сиротою

З святими горами Дніпро!

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,

Щоб там і здихали, де ви поросли!

Не плакали б діти, мати б не ридала,

Не чули б у Бога вашої хули.

Як треба керувати, дерти шкуру з власного народу, щоб за часів незалежності втратити 10 мільйонів населення, допустити окупацію ворогом 10% території України.

Історія України – це історія жорстокого знищування і нищення національної еліти через голодомори, ГУЛАГи, психлікарні та інші форми. «Еліта», що припала нашому народові з совєтських часів, не є повноцінною, не було відповідних умов для її творення. Не є вона і проукраїнською.

Усвідомлюючи це, мусимо долати свої вади і творити себе як еліту самі, власними силами творити українську демократичну державу. На це піде чимало часу, але в цьому наше майбутнє і в цьому нам допоможе слово Шевченка.

Петр Журавель Петр Журавель , Медиааналитик, политтехнолог
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter