Соромно? Хтось тобою керує

"Як тобі не соромно?!" - б'є хлистом зауваження дорослого, коли ти забрав у пісочниці свою ж ляльку у сусідської дитини. "Ти ж розумний, маєш ділитися!" - і пастка неуміння тримати власні кордони, дбати про власні ж інтереси, закрилась. Ще кілька подібних фраз-підкріплень, і в дорослому віці така людина поступатиметься тому, хто більш наглий, упертий, безпардонний, а в пам'яті лунатиме голос, який і через роки соромитиме за щось.

Фото: psyhologytoday.ru

Заборонений плід

Сором зринає у біблійному сюжеті, де першолюди засоромилися перед Богом через те, що спробували плід з дерева пізнання. Якщо розібрати ситуацію на складові, ми побачимо тут порушений закон/установку, побачимо провокацію з боку так "вищої сили" - "звідусіль бери, а звідси - ні". А заборона без конкретного пояснення причин, будить у людині дослідника. І замість "не думати про червону мавпу", вона одержима мріями дізнатися, що ж там, за "не можна". Не дарма кажуть, що заборонений плід - солодкий.

Тобто з точки зору механіки " вчинок-наслідок", в оповіді можна б було обмежитися фіксацією порушеного закону і невідворотної кари за це. Але чомусь першолюди саме "відчули сором", хоча могли б просто "усвідомити і прийняти покарання". Щоправда, за такого формулювання сюжет про Адама і Єву, імовірно, не зібрав би стільки "лайків" протягом тисячоліть - давні копірайтери теж знали про силу емоційно забарвлених слів. Плюс, щоб вивести за дужки людську багатогранність, в історію інтегрували Змія, який спокушає. Нібито без третьої особи людина не вільна наробити якоїсь гидоти, що їй же і зашкодить.

Сором - абстрактна категорія, яка корелюється зі способом мислення, культурними обставинами, релігійністю і мільйоном інших нюансів. Починаючи з того, де ти виріс, і закінчуючи фізіологічними параметрами. Діти не мають сорому щодо своєї оголеності, але тут приходять старші зі своїми установками і уявленнями "що є добре, що є погано". І ось вже в інтернеті потрібно замальовувати жіночі груди на класичних полотнах, не кажучи вже про фото.

Показовою є нещодавня історія з оголеним фото вчительки, яку та випадково відправила в спільний шкільний чат, чим збурила сільське "обліко морале" разом з правоохоронними органами. Нібито тіла всіх занепокоєних виглядають якось інакше. А до того інша вчителька постила в фейсбуку цілком невинні фотографії в обіймах зі своїм коханим, а громадськість шипіла "ай, як не соромно!" і розпинала сміливицю на всіх соцмережевих стінах. Хоча, якщо зовсім по-чесному, з появою фронтальних камер в телефоні чи у не кожного можна знайти щось, що підпаде під категорію "сороміцьке".

Більше того, з точки зору умовних консервативно налаштованих громадян "во гріху" живе велика кількість дівчат, які дозволяють собі відвертий одяг. І за це час від часу їх пробують засоромити, але через віддаленість систем координат з того максимум виходить полеміка в стилі "а ти на себе подивися!". Бо з точки зору таких же умовних дівчат, соромно має бути за жеманність і консерватизм.

Базис майбутніх комплексів

Втім, так виходить, що голоси тих, хто ратує за "соромно в кожну хату" звучать голосніше за голос розуму і конструктиву, часом перетворюючись на рев і рик. Але за ним, якщо дослухатися, можна щораз почути схлип тої дитини, яку соромили за відібрану власну ляльку. Соромили, і тим самим дали дозвіл соромити інших. Замість розібратися, що з цією ситуацією не так. І чого це раптом має бути соромно за те, що по праву належить мені?

Категорія сорому це ні що інше як ричаг управління людьми, до якого вдаються тоді, коли немає аргументів. Або просто ліниво їх шукати й озвучувати. "Має бути соромно, що ти не поступився місцем", у той час, коли чоловік їде втомлений після дванадцятигодинної зміни і всім начхати на те. Бо в їхній картині світу чоловік має поступатися старшому/жінці, а інакше "має бути соромно". Які б причини тому не передували.

Суспільство ганить: "Має бути соромно родині!", коли старенька з Альцгеймером янгольським голосом розказує як діти її катують. Однаково, що ті тортури живуть лише в її нездоровій свідомості, громадський осуд не піде перевіряти. Щоб дізнатися, наприклад, про вистраждане терпіння родини, яка раз на тиждень виловлює рідну людину в різних кутках міста під осудливі погляди "небайдужих громадян".

Таких ситуацій можна знайти безліч в особистому досвіді кожного. Хтось зважає на це менше, комусь вони перекроюють життя. Дехто не втрачає надії і пояснює про причини. Але якщо по той бік лише артикуляція сорому, то шанси бути почутим - мізерні.

Сором - ірраціональний. В цій площині нема місця фактам і обставинам. Зате звідси ростуть пізніші твердження у дорослому житті по типу "мені соромно назвати себе фотографом/дизайнером". За його фасадом зазвичай голос вчительки чи батьків зі своїм: "Господи, що це за жах малюєш? Ти маєш старатися, щоб у тебе щось вийшло. Он дивися як Марійка гарно це робить". З сорому виростає низька самооцінка, неуміння заявити про себе голосно та багато інших комплексів, що можуть добряче попсувати нерви, кар'єру і відібрати сміливість підкорювати нові вершини. З нього ж виростає похідний сором - за діі інших, коли вони роблять щось "неприйнятне", замість того, щоб дозволити собі також бути недосконалим.

Картина світу, базована на соромі, нагадує розпечену пательню, де ти крутишся лином, і яким боком не притулися - пектиме. З сорому не ростуть ані усвідомлені чесноти, ані величні вчинки. Він же - могильна плита на розвитку, спробах, пошуках.

Так, ми робимо помилки. Але їх треба називати своїми іменами, конкретизувати, чому та чи та дія є неприйнятною, нелогічною, шкідливою. І бути готовим змінювати думку, якщо на обгрунтування знайдуться суттєві аргументи. Або навпаки, не приймати якусь дію чи вчинок, що суперечить особистій системі координат. Це про свободу. Такими є кроки до змін і перетворень. Тоді шлях сорому - це напрямок завмирання, а подекуди і стагнаціі.

Олена Задорожна Олена Задорожна , Журналіст, волонтер
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook, Twitter и Telegram