Україна – дозволю собі трохи самовпевненості - одна з небагатьох країн, де вміють виробити високотехнологічну продукцію. Але для цього, насамперед, потрібне стимулювання, як це зробили наші сусіди. Словаччина створила особливі умови для автомобілебудування і стала автомобільною країною. Росія ввела обмежувальне мито на ввезення готових автомобілів і дала час на перенесення автомобілебудування на свою територію усім відомим світовим виробникам. Тепер ми купуємо машини в Росії.
Чесно кажучи, мене давно дивує підхід до створення т. зв. рейтингу легкості ведення бізнесу від Світового банку, який враховує багато різних критеріїв: отримання кредитів, доступ до електромереж, податки та ін., але тільки не наявності професійної робочої сили. Але ж для високотехнологічного бізнесу це один з визначальних параметрів! Неважко здогадатися, що Україна у тому рейтингу знаходиться у другій сотні. Хоча якраз висококваліфіковані працівники в Україні поки що є. Кажу «поки що» свідомо, бо якщо, наприклад, завтра у працівників «Південмашу», які кілька місяців не отримують зарплати, урветься терпець, і вони позвільняються, то через рік виготовляти високотехнологічну продукцію буде вже нікому. Зібрати знову, а тим більш навчити з нуля таку кількість людей - нереально. Так можна втратити цілі галузі.
Нині ані іноземний, ні вітчизняний інвестор не поспішають вкладати кошти у проекти, які несуть у собі потенційні ризики. Бо ж справді: яким медом можна заманити інвестора в країну, яка стоїть на порозі дефолту?
Я не випадково згадав Грецію на початку своєї розповіді. Засобами масової інформації пройшло повідомлення: там фактичний дефолт. Міжнародні кредитори знизують плечима від упертості та непоступливості греків. На черзі – Україна. Отож, образно кажучи, чи є життя після дефолту?
Звичайно, хвалитися тут нічим. Насамперед тому, що дефолт – це удар по іміджу країни, по її надійності, довірі до неї, як до партнера у зовнішньоекономічних та зовнішньоторговельних операціях. Тому, хто не повертає вчасно позики, більше у борг не дають. Але, з іншого боку, від дефолту ще ніхто не помер. Упевнений: на мікро-рівні з ним зіштовхувалися багато громадян України. Це коли позичив гроші у знайомого, прийшов час, а віддавати нічим. Можна домовитися з ним, відтермінувати виплату на пізніший термін, можна перепозичити в інших. Але, рано чи пізно, віддавати доведеться все одно. Чим?
Відповідь очевидна. Не треба винаходити велосипед, наука дає чітку відповідь: внутрішні державні інвестиції при керованій інфляції. Прикладом може бути Іран, який свого часу був під санкціями, у якому SWIFT не працював, і який саме у цей час збудував сучасну інфраструктуру, значно підвищив стандарти життя. Схожим шляхом пройшли багато країн. Зокрема, так виходили з «великої депресії» Сполучені Штати. До речі, підтримка власного виробника – це і фонд чи банк розвитку, і експортно-кредитне агентство і ін.
Черчіль колись казав про свою країну: «У Англії немає постійних друзів і ворогів, є тільки постійні інтереси». У наших реаліях так само: інтереси України повинні стати для нас пріоритетом.