На аукціоні LB.ua для потреб українських бійців, які воюють на Донбасі, новий лот – раритетне видання повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба», переклад українською мовою, 1910 рік, Одеса.
Особливої цінності книзі надає дарчий напис перекладача – відомого українського мовознавця, автора першого російсько-українського словника Михайла Уманця.
Ймовірно, це один з небагатьох автографів Михайла Уманця, який можна придбати у нас час.
Михайло Уманець (справжнє ім’я Михайло Комаров) народився 23 січня 1844 року в слободі Дмитрівні Павлоградського повіту (нині — село Дмитрівка Петропавлівського району Дніпропетровської області). Його батько був російським переселенцем, який досить швидко українізувався. Його син Богдан Комаров розповідав про походження батька: «Дід мій, Федір, з походження був великорос, що за молодих літ переселився на Україну і тут більш-менш зукраїнізувався».
1867 році Михайло Комаров здобув юридичну освіту у Харківському університеті. У тому ж році вступив на службу в окружний суд м. Острогозька на Воронежчині, але незабаром переїхав до Києва, де займався з адвокатурою.
У Києві Комаров стає активним учасником українського національно-культурного руху, приєднується до «Київської громади». «Громадівці» організовували недільні школи, видавали українською мовою популярну і дешеву літературу, збирали етнографічний і фольклорний матеріал.
У 1881 році Комаров опублікував літературознавчу працю «Кое что о Шевченке. (Народное предание о погребении Шевченка. Свидание его с М. Щепкиным)», яка стала початком його шевченкіани. Михайло Комаров став першим бібліографом творів Т. Г. Шевченка та праць про нього.
У 1883 році він видав «Покажчик нової української літератури (1798–1883)».
Влітку 1887 року Михайло Комаров переїхав до Одеси, влаштувався там на посаді нотаріуса, і прожив у цьому місті до кінця своїх днів. Він став одним із найдієвіших діячем одеської «Громади» та українського життя міста. В Одесі він також став засновником місцевого культурологічного товариства «Просвіта», одного з найпотужніших осередків початку ХХ століття.
Комаров листувався з багатьма діячами української літератури – Михайлом Грушевським, Іваном Франком, Лесею Українкою, Борисом Грінченком, Михайлом Коцюбинським, Дмитром Яворницьким, Іваном Нечуєм-Левицьким, Миколою Лисенком та багатьма іншими. На жаль, архів листів Комарова не зберігся, хоча в Одеській національній науковій бібліотеці імені М. Горького зберігаються машинописні копії.
«Усі, хто в той чи інший спосіб прилучились до української літератури, театру, фольклористики, етнографії, історії, соціології та інших царин духовного життя рідного народу, завітавши до чорноморського міста, вважали непохитним обов’язком відвідати старого Комара, несли йому свої книжки, рукописи, творчі задуми, а з ними разом – радощі й жалі. Михайло Федорович одному допомагав провести через менш люту, ніж в інших містах, одеську цензуру написане, другому – знайти видавця, третього зводив з грошовитим меценатом, четвертому залагоджував справу в суді, – а всіх гуртом заносив до своїх багатющих бібліографічних реєстрів, аби дійшло до внуків і правнуків, не призабулося ними те, що зроблено на полі української культури», – писав про нього дослідник Григорій Зленко.
Де він (Комаров) не жив, – згадував український громадський і культурний діяч, член Української Центральної ради Василь Біднов, – скрізь мав великий вплив на місцеве громадянство, гуртував коло себе людей і єднав їх спільною працею та інтересами української справи. Разом з тим своєю вдачею та характером діяльності він умів вишукувати прихильних до українства людей, особливо серед молоді, і давав приклад, як треба ставитися до всього рідного».
Михайло Комаров вкладав значні кошти у видання як власних, так і чужих книжок. Покажчик написаного ним займає 150 позицій.
Книга, представлена на аукціоні, видана у друкарні Євтима Івановича Фесенка, основним замовником якого впродовж багатьох років був Комаров. Друкарня Фесенка випустила відому бібліографічну працю Комарова «Т. Шевченко в літературі й мистецтві», «Бібліографічний покажчик видань І. П. Котляревського, творів та писань про нього», «Бібліографічний покажчик музичної та літературної діяльності М. В. Лисенка», «Українська драматургія», також десятки видань українських письменників та поетів.
Комаров заснував перше в Одесі українське видавництво «Сніп» а також першу в місті українську бібліотеку (близько трьох тисяч різноманітних видань), яка стала основою фондів Української державної бібліотеки імені Т.Г. Шевченка і нині належить національній науковій бібліотеці імені М. Горького.
Помер Михайло Федорович Комаров 19 серпня 1913 року в Одесі, де й похований. На жаль, його могила втрачена. Немає в Одесі і вулиці його імені.
В Одесі зараз живе правнука Михайла Федоровича – Маргарита Юріївна, кандидат фізико-математичних наук, колишня завідувач сектору астрометрії обсерваторії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, автор низки праць про об’єкти зоряного неба.
Яким чином можна взяти участь в аукціоні та придбати книжку - читайте тут.
Література:
Микола Чабан. Сто років тому помер наш земляк, автор першого російсько-українського словника Михайло Комаров/Газета «Зоря».
Любов Ісаєнко. Давав приклад, як ставитися до рідного/Чорноморські новини http://chornomorka.com/archive/a-3445.html