З деякими з них маю дружні відносини, поважаю як людей та громадян. Однак не можу не нагадати, що Уряд – це колегіальний орган, і головуючий веде себе так, як вважають це допустимим усі його члени.
Я була на засіданнях урядів Тимошенко, Єханурова, під головуванням Турчинова і, навіть одного разу, Азарова. Так ось, ніде міністри не були такими відвертими статистами, ніде прем'єр не демонстрував одноосібність прийняття рішення, як в урядах Яценюка. І це не тільки характеристика прем'єра, але й характеристика міністрів.
Квіташвілі за дев’ять місяців зрозумів, що не спрацюється в цій команді і подав заяву про відставку за власним бажанням. І то вина коаліції, що він не пішов.
Інші міністри працювали, а отже виходить, що їх все влаштовувало. І заява Абромавичуса про тиск через 14 місяців після початку роботи, незалежно від її правдивості, свідчить про те, що він не технократ, а звичайнісінький і не найкращий політик. Бо якщо міністр більше року погоджувався з тиском, особисто не провів жодної реформи (реформу держзакупівель провів Максим Нефьодов, дерегуляцію на рівні законів виписали Галасюк, Кужель, Кіраль та інші нардепи, а підзаконні акти до них так і вмерли в Мінекономіки, ну, а мораторій на перевірки, то далеко не реформа), то перед очевидною відставкою всерйоз можна сприймати лише заяву за власним бажанням.
Якщо не про особистості, а про результати, то вони плачевні:
- податкова реформа провалена;
- фіскальний блок залишається острівком «азарівської стабільності», всі ініціативи з його реформування тонуть в звітах про збільшення зібраних податків;
- робочі місця скорочуються;
- аграрний сектор позбавлений переваг, які дали в попередні роки вижити багатьом селянам та й Україні в цілому;
- простіше стало отримати субсидії, але принцип їх нарахування далекий від справедливості;
- екологи шукають шляхи для корупції, а не захисту майбутнього;
- перевізники займаються самозбереженням;
- монополізм непохитний;
- реформа охорони здоров'я так і залишилась в одному законопроекті, який не співпадає з поясненнями до нього міністерської команди.
Окреме питання – освіта. Крім питання фінансування ПТУ, яке в пожежному порядку вирішувалося в цьому році, міністерство так і не спромоглося надати учням 4-х і 7-х класів підручники з математики, українскої мови та ряду інших предметів. Діти рік навчаються без підручників, а міністр розповідає, що вони є. Якщо чиясь дитина в наступному році йде в четвертий клас, то особисто в мене є комплект надрукованих батьками книжечок з кількох частин.
Насправді, є і світлі плями. Такі як електронні державні закупівлі, відкриті реєстри та повернення їх в державну власність, електронний продаж конфіскату, наявність компенсації вартості житлово-комунальних послуг, але про них нехай розкажуть ті діючі міністри, які розглядаються кандидатами в новий Уряд.
В неділю Яценюк поскаржився, що зміна однієї людини не зробить краще. І він в цьому правий, бо питання не тільки в ньому.
Новий Уряд повинен бути продовженням Коаліції, повинен бути командою професіоналів та патріотів.
В Уряд повинні бути делеговані люди, які вже мають досягнення в реформуванні сфер, за які вони відповідатимуть, які знатимуть до призначення про повноваження та завдання відповідних міністерств і які публічно візьмуть на себе зобов'язання реалізувати в стислі строки конкретні рішення з реформ, передбачених Коаліційною угодою.