1. Популізм. Два представника влади – міністр фінансів Сергій Марченко та парламентар Михайло Радуцький – під час обговорення теми податків сказали, що якщо хтось з присутніх в залі знає краще за владу, як керувати країною під час війни, запрошуються на роботу до влади. Якщо працювати у владі бажання нема, то і критика чи рекомендації, як зробити краще, не доречні. По-людські, зрозуміти емоції міністра і парламентаря дійсно можна. Дійсно, час надскладний, він потребує ухвалення непростих рішень і відповідальності. Професійно: така публічна риторика влади є вкрай токсичною. Озвучене міністром та депутатом є нічим іншим, ніж звинуваченням критиків влади (навіть дуже конструктивних, що зібралися у залі для обговорення теми податків) у безвідповідальності та популізмі. Інструментально, це – зручно: не очікувати звинувачень влади у популізмі, а завдавати удар першими – і стигматизувати критиків влади. Але в чому проблемність такого кроку? Живий класик сучасної політології Адам Пшеворський наголошує, що популізм має два формати: «партисипативний» та «делегативний». Другий є небезпечним, оскільки передбачає лише патерналістську вимогу громадян до уряду здійснювати якісне керівництво ними. І якщо результат врядування співпадає із розумінням більшістю «якості», то це може стати підставою для усунення владою обмежень щодо терміну дії її мандата (для згортання демократії). Так от, формула «або йдіть працювати у владу, або мовчіть» стимулює формування небезпечного делегативного популізму. Партисипативна форма популізму (залучення суспільства до формування політик) є прогресом, оскільки щонайменше сприяє формуванню ефекту участі громадян у врядуванні.
2. Інституції. Всі ці партисипативні реформи інституцій є палеотивними (такими, що позбавлені сенсу), якщо інститути працюють погано (неефективно). Ознакою якісно працюючої інституції є її ефективність, критерієм ефективності є рівень нерівності в суспільстві, похідною від ефективності є довіра, довіра формується на ґрунті послуг, що надає інституція суспільству (не дякуйте, це формула оцінки інституційної якості ОECD). Сам факт існування нашої країни протягом 2,5 років повномасштабної війни свідчить, що мобілізаційний потенціал інституцій спрацював: весь цей час ми «їхали» на тому, що мали напередодні 24 лютого 2022 року. Але далі так «їхати», на жаль, не вийде. І зустріч «про податки» надала декілька яскравих свідоцтв на користь останньої тези.
Перше: міністр фінансів Сергій Марченко щиро зізнався, що на роботу з оновлення податкової і митниці під час повномасштабної війни у нього не вистачає часу. Причина, пояснив міністр, у тому, що під час війни потрібні гроші «тут і зараз», тому абсолютний пріоритет - неукраїнські донори бюджету, які надають гроші швидко. Зростання надходжень до бюджету через більш якісну роботу митниці та податкової – це «гра в довгу», а часу - нема. Зауваження модератора зустрічі, що міністру не обов’язково всім займатися персонально, якось лишилося без зрозумілих коментарів. Подивилася, у міністра фінансів ВІСІМ заступників. Важко повірити в те, навіть під час війни не існувало можливості розподілити функціональні обов’язки в такий спосіб, щоб один з восьми заступників займався реформою митної і податкової служб.
Друге: всі присутні (діючи, колишні і майбутні українські політики) демонстрували стурбованість дотриманням справедливості в державних політиках під час війни і, відповідно, критикували мінфін за логіку зростання податків. Якщо стисло, є консенсусна думка, що підвищення ПДВ було б більш справедливим кроком, який завдав би меншої шкоди бідній частині українського суспільства. На питання Катерини Рожкової, а що заважало парламенту проявити більше суб’єктності і вимагати від мінфіну підвищення ставки ПДВ замість підвищення ставки військового збору, відповіді не було також. Рожкова не запитала, але наступне питання також на поверхні. А чому стурбовані дотриманням принципів соціальної справедливості представники влади ухвалюють закон про реформування митниці (коректне адміністрування якої наповнить бюджет додатковими 150 млрд. грн. щорічно) на третьому році повномасштабної війни лише в пакеті «із підвищенням податків» для всіх?
3. Комунікація. Головним дефектом комунікацій складних економічних питань (і це рельєфно «підсвітила» зустріч) є вкрай небезпечна одночасна гра із термінами «справедливість» та «економічна доцільність». Не справедливо під час війни (широко представлено в публічній риториці) - запроваджувати економічне бронювання і надавати податкові пільги, наприклад, резидентам «Дія.Сіті». А от спробувати запустити реформу митної служби лише на 3 рік повномасштабної війни - норм. На такі очевидні розриви в аргументації можна було б закрити очі, якби владі не потрібно було б пояснювати - після ухвалення найближчим часом відповідних законів - логіку підвищення податків суспільству (наприклад вчителям, науковцям, із середньою ЗП 10-12 тис. грн. «чистими»). А як це зробити переконливо на тлі досі не розпочатої реформи митниці - мені особисто важко уявити.