На сьогодні Петро Порошенко, фактично, повністю контролює усю вертикаль влади, виходячи з того, що він має власного прем’єр-міністра, свою більшість в парламенті та сформовану під нього місцеву владу. Як відомо, нині за рахунок домовленостей з колишньою Партією регіонів та досягнення своєрідного олігархічного консенсусу, П. Порошенко контролює більшість Верховної Ради, таким чином, контролює законодавчу гілку влади. Після змін до Конституції, фактично, він очолив і судову гілку влади.
Отож, в його руках прямо чи опосередковано сконцентровано три гілки влади: виконавча, законодавча і судова. Тому можна говорити, що Україна де-факто стала президентською республікою за формою державного правління.
Натомість політичний режим в результаті такої діяльності характеризується ознаками охлократії, анархії та авторитаризму. Такий політичний режим точно не має нічого спільного з демократичним політичним режимом! Лише за певними формальними ознаками.
Але найважливіше інше – той парадокс, що чим більше Порошенко боровся за збільшення своїх повноважень у виконавчій, законодавчій та судовій владі, тим менше він концентрувався на виконанні своїх безпосередніх завдань як глави держави. І це призвело до того, що суспільство почало не просто частково, а вже серйозно розчаровуватись у Президенті.
Так, за соціологічними дослідженнями «Українського демократичного кола», в кінці квітня 2016 року 76% громадян вважали, що Україна рухається у неправильному напрямку, а діяльність Президента не схвалювали 71% українського суспільства.
Тому можна говорити, що якщо це не вирок, то, як мінімум, - серйозне попередження Президенту від суспільства.
Отож, особливість дворічної діяльності нинішнього Президента можна сформулювати у вигляді своєрідного парадокса Порошенка: чим більше повноважень він отримує, тим менше довіри зберігає!