ГлавнаяБлогиБлог Миколи Голомші

Пенсія громадянина – вирок чи нові можливості держави і суспільства

Раптове вересневе похолодання нагадало, що незабаром тепло покине знову нас на пів року і доведеться чекати його повернення до весни. Згадалося також і про початок періоду житлово-комунальних випробувань – опалення та інші «принади» зимового періоду. Зазвичай, найбільше зима вдаряє по пенсіонерах, «вигрібаючи» з їхніх гаманців значні суми на оплату ЖКП, та й витрати на лікування в ці місяці у них теж традиційно зростають.

Фото: КП/Алексей Булатов

Нова влада намагається допомогти пенсіонерам у цьому питанні. Президент країни Володимир Зеленський заявив про пошук економічної моделі, яка б дозволила скасувати «комуналку» для пенсіонерів після 70 років. Згодом Андрій Герус, тоді ще представник Президента в уряді, а нині голова Комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг у Верховній Раді, уточнив, що з вересня цього року пенсіонери після 70 років будуть сплачувати незначну частину за житлово-комунальні послуги від усього рахунку.

Крім того, після започаткування пенсійної реформи у 2017 році перерахунок пенсій відбувається автоматично та з врахуванням індексації пенсій на коефіцієнт, який відповідає 50% збільшення рівня споживчих цін і 50% збільшення середньої зарплати в країні, що теж додає людям певного оптимізму.

Одним словом, про пенсіонерів держава намагається піклуватися і всіляко хоче їм допомогти. Та мене вже тривалий час непокоїть інше питання – а чому ми всі: і влада, і суспільство, і, власне, самі пенсіонери сприймаємо цю категорію співвітчизників як відпрацьований матеріал? Невже це люди, які не можуть дати собі раду і не мають більше ніяких бажань, окрім як стояти в чергах до лікаря та бідкуватися про маленьку пенсію?

Так сталося, що десятиліттями в суспільній думці країни образ пенсіонера традиційно формувався як людини апріорі зайвої, неактивної і майже немічної. Але ж давайте глянемо, як кажуть, на баланс людського потенціалу.

За даними Державної служби статистики (станом на 2018 рік) в країні нараховується 18 мільйонів осіб економічно активного населення. Рівень безробіття при цьому серед цієї категорії становить 8,3 %, тобто маємо 16,5 млн зайнятих працівників від загальної чисельності тих, хто може працювати. Тобто це та категорія населення, яка робить внески в Пенсійний фонд і таким чином утримує непрацездатних громадян.

Пенсіонерів нині нараховується 11,3 млн осіб. З них продовжують працювати близько 3 мільйонів, тобто третина. За висновками експертів, бажання реалізувати свої знання і досвід має значно більша частина тих, хто отримав пенсійне посвідчення, тому ця цифра може значно зрости. У них просто немає такої можливості, причому не за реальними потенціалами: людськими та професійними, а лише за умовами наявної практики застарілого урядування.

І тут виникає ще одне питання – а чому ми, тобто і держава, і суспільство, не розглядаємо пенсіонерів як цивілізаційний потенціал загального розвитку країни в глобальній перспективі? З минулих часів пенсійне життя наших співвітчизників супроводжує ореол певного негативу – на пенсії, значить непотрібний. А раз так, то і самі пенсіонери переходили в стан негативних емоцій, які активно підтримувала громадська думка та ЗМІ своїми розпачами щодо життя людей на пенсії.

А якщо змінити негатив на позитив? Якщо дати можливість пенсіонеру відчувати себе потрібним в цьому житті і після подолання вікового бар’єру, який відрізає його від минулої активності?

Насправді тут розмова не лише про пенсіонерів. Адже змінюючи образ пенсіонера у суспільно-державному сприйнятті з негативу на позитив, ми отримуємо іншу якість життя в країні. За рахунок чого? Передусім позитивних емоцій, які мають панувати в середовищі пенсіонерів і передаватися суспільству.

Розумію, зараз це видається дещо фантастичним проектом. Але ж колись не менш нездійсненим вважалося саме набуття Україною самостійності і незалежності. Якщо є велика загальнолюдська мета, то для її реалізації завжди створюються необхідні передумови у вимірах часу і геостратегічного оточення. Так і в цьому випадку – варто поставити таку ціль вже сьогодні і визначити шляхи її досягнення на завтра.

Для того, щоб створити атмосферу суспільно-вікового позитиву в країні, варто передусім об’єднати зусилля держави і суспільства. Адже незважаючи на майже 30-річне існування суверенної держави, українці сприймають владу як чужорідний елемент, більше того – як певне вороже утворення, що діє супротив інтересів пересічних громадян загалом, а пенсіонерів особливо.

Таке сприйняття суспільного життя має історичне підґрунтя – в Україні віками правили чужинці. А за майже три десятки років владні еліти так і не спромоглися виробити загальноукраїнську політику єднання, цілісного сприйняття українцями держави як власного будинку з гідною і спроможною сім’єю. Будинку-країни, де достойно жили батьки і прадіди, де живемо ми і житимуть діти, тому його потрібно захищати і дбати про його стан.

Ці позитивні емоції мають стати потенціалами суспільної розбудови (в моделях та програмах) для всіх громад з переорієнтування ставлення управлінців та політичних лідерів до пенсіонерів та ветеранів, створення середовища, в якому пенсіонер може себе зреалізувати в міру можливостей і потреб.

Варто звернути увагу на те, що з кожним роком до лав пенсіонерів все більше прибуває людей, які чудово орієнтуються в сучасних технологіях, процесах і явищах різних масштабів, вміють працювати з комп’ютерними програмами не тільки лінійного, але й екосистемного характеру, виявляють жвавий інтерес до подій в країні і за кордоном, мають кейси у всіх областях знань і компетенцій, які конче потрібні суспільству і громадам в їхній новій іпостасі центрів людського життя. Їх необхідно максимально заохотити (увагою), мотивувати (партнерським ставленням), щоб включити в процеси державно-приватного партнерства, започаткувавши в ньому саме пенсіонерський сегмент.

Певна робота в цьому напрямі вже ведеться. Наприклад, в багатьох містах в місцевих університетах чи навіть бібліотеках працюють «університети третього віку», «університети людей поважного віку» тощо. Часто таке навчання поєднує формальну та неформальну освіту, головне, що воно спрямоване на максимальну адаптацію цих сеньйорів (так звуться студенти похилого віку в одному з університетів) до сучасного життя, їхню самореалізацію, підтримку інтелектуального і фізичного здоров’я тощо.

Ось напрями такого навчання на базі одного з ужгородських університетів: медико-валеологічний, психолого-педагогічний, комп’ютерно-інформаційний, мовний, філософсько-теологічний, мистецький вокально-хорового співу й танців та різні факультативи, студійні заняття тощо.

Недоліком цього процесу є те, що ці пенсіонери не мають виходу, як кажуть, у великий світ, це навчання для себе. А якщо скажімо зробити їх консультантами відповідних (за профілем) установ, помічниками у певних справах, залучити до написання програм чи бачення з актуальних проблем місцевих громад… При цьому робота в переважній більшості може виконуватися на віддалені, тобто робоча група пенсіонерів отримує завдання, виконує його і направляє за адресою.

Таких залучень на різних рівнях та щодо різних завдань може бути безліч. Варіантів участі активного пенсіонерського загалу теж безліч.

До речі, компанія Lenovo нещодавно оприлюднила результати власного дослідження (15 тисяч людей з усього світу) ролі технологій у житті, освіті та суспільстві. Так от, дослідники з’ясували, що 40% респондентів відчувають себе не просто "набагато" чи "більш" юними. Завдяки активному включенню в їхнє життя технологій вони відчували себе молодшими на 11 років.

Така життєва активність, крім усього іншого, дає і суто прикладний ефект – ці люди значно менше хворіють, а гроші витрачають на реалізацію своїх мрій: подорожі, покупки тощо.

Свого часу видатний американський психолог і психіатр Девід Векслер висунув припущення, що у нашому житті визначальне значення для успіху відіграють емоційні компоненти людського інтелекту. Згодом це було закріплене поняттям «емоційний інтелект». У нас є всі шанси зробити емоційний інтелект пенсіонерів рушійною силою загального успіху. Треба лише захотіти.

Микола Голомша Микола Голомша , Голова політичної партії "Патріот"
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter