Насправді у реальну зброю нищення вдалось перетворити усе – починаючи від спорту до інституту міжнародної дипломатії. Але я б виділив серед викликів світовому порядку такий як криза міжнародної правової системи. Маю на увазі історію дискредитації Будапештського меморандуму, який в теорії мав захистити Україну від загрози її територіальній цілісності.
Буквально учора, через майже п’ять років після окупації Криму та захоплення частин Донецької та Луганської областей підготовленими Росією терористичними групами, що відбулось в порушення Статуту ООН, Пактів Бріана-Келлога від 27.08.1928 р, Про ненапад 25.06.1932 р, Конвенції про визначення агресії від 3.07.1933р, український МЗС нарешті обгрунтовано визнав дійсними гарантії безпеки нашої держави, прописані у Будапештському меморандумі. Маємо офіційне повідомлення про те, що 27 листопада 2018 року Міністерство закордонних справ України, на підставі пункту 6 Меморандуму, звернулося до країн-підписантів Будапештського меморандуму з вимогою проведення термінових консультацій з метою забезпечення повного дотримання зобов’язань та негайного припинення агресії РФ проти України.
Усі ці роки я та інші правники і політики закликали владу припинити ігри в Мінськ та ініціювати процес застосування Будапештського меморандуму. До нас нарешті прислухались, але втрачено кілька важливих років.
Гібридні пропагандистські штампи Росії про те, що меморандум не є міжнародно-правовим актом, і являє собою лише декларацію про наміри, на превеликий жаль, були сприйняті міжнародним співтовариством. Треба визнати, що і сама Україна не докладала на попередньому етапі максимальних зусиль, аби довести партнерам необхідність діяти у будапештському форматі, не зажадала від країн-підписантів меморандуму дій, спрямованих на приборкання та відповідальність Росії як країни агресора. Враховуючи той кричущий факт, що порушення гарантій безпеки, даних Україні державами-підписантами, відбулося саме одним із гарантів!
Вдала дискредитація Росією Будапештського меморандуму - це урок гібридної путінської агресії, який Світу ще належить вивчити. Бо правова логіка підказує, що Будапештський формат був і залишається єдиним дієвим інструментом приборкання держави-терориста.
Головний аргумент був і є переконливим - Україна отримала 5 грудня 1994 року гарантії недоторканності своїх кордонів від провідних країн світу, постійних членів Ради Безпеки ООН — Російської Федерації, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Сполучених Штатів Америки. Тут ми маємо згадати, що пізніше до цих держав доєдналися Китай та Франція — і це є вагомий контраргумент проти тверджень, про начебто відсутність практичної сили Меморандуму. Бо який сенс двом державам – постійним членам Радбезу ООН – приєднуватись до, як кажуть російські пропагандисти, «пустого папірця»? Це є прямим доказом визнаня юридично-правової сили Меморандуму.
Інакше й не могло бути, сам Будапештський меморандум був частиною ключових міжнародних договорів - про нерозповсюдження ядерної зброї, та про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь. Ці міжнародно-правові акти, підкреслюю, є діючими на даний час! Таким чином і сам Меморандум, без сумніву, з правової точки зору є чинним документом, без терміну давності.
Причому Україна повністю виконала свої зобов’язання, віддавши без додаткових умов чи компенсацій свій ядерний арсенал. Покладаючись на обіцяні гарантії своєї безпеки.
І головний акцент ми маємо робити на тому, що Будапештський меморандум саме ГАРАНТУВАВ Україні, що ніяка загроза силою не буде використовуватися «проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України». Критики Меморандуму посилаються на те, що в документі, мовляв, не йшлося про гарантії, а лише про запевнення або наміри. Це – лукава гра термінами. Меморандум має чотири примірники, де зазначено, що його текст є автентичним на усіх мовах. І український, і російський варіант мають абсолютну чіткість у самій назві - «Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї». В англомовному варіанті застосоване більш широке тлумачення, яке можна розуміти і як зобов’язання, і як гарантії. І вже не мають значення формулювання, застосовані у самому документі – там застосовано конструкцію про «підтвердження зобов’язань». Бо це вже не змінює правової суті! Я наполягаю, що тлумачення таких міжнародних документів має базуватись на змісті, а не на варіабельності термінології чи вільних трактуваннях.
Бо ця варіабельність багато коштує. Як ви думаєте, чи є різниця між «гарантувати безпеку» і «запевняти у підтвердженні зобов’язань» для більш як 15 тисяч українських матерів, які оплакують своїх синів, для дітей, які залишаються сиротами, для жінок, які втрачають свою половину? Ні! Вони жили у мирі і сподівалися на мир, бо їм це обіцяли, і не хто-небудь, а президент Америки, прем’єр-міністр Британії від імені своїх народів!
Обіцяла і Росія. На відповідальності якої – терористичне захоплення і нищення території життя українців, сотні тисяч зламаних доль, десятки розграбованих і вивезених промислових підприємств, інфікування території завезеним криміналітетом, російським людським непотребом, який тероризує населення окупованих областей і вбиває українських воїнів, провокування голоду із особливим цинізмом, коли у так званих «гум конвоях» замість їжі завозиться зброя.
Нині, після вже відвертого і неприкритого акту агресії, коли у нейтральних водах Азовського моря із застосуванням зброї під російськими прапорами були захоплені українські судна із екіпажами, нарешті прийшло розуміння про необхідність вимагати від держав-гарантів Будапештського меморандуму виконання своїх зобов’язань. Цей шлях знов-таки не буде легким, з таким «підписантом» - агресором, як Росія.
Ми дійсно маємо унікальний момент, коли у гібридній тактиці Росії виник розлом. Нині звичні російські терористичні тактики спростування очевидного та тверджень на кшталт «іхтамнєт», вже не спрацьовують – акт збройної агресії неспростовний. Тому ми повинні акцентуватись на тому, що порушивши суверенні кордони України – а будь-яке морське судно вважається територією держави, - Росія порушила не тільки норми міжнародного права, які закріплені в Статуті ООН, а і положення Міжнародного Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Крім того, наявним є кричуще нехтування нормами міжнародного морського права. Путінці не втримали власні інстинкти, напавши на українські катери і буксир цілком у піратській манері – з обстрілом, абордажем, захопленням. Путін, виявляється, не гросмейстер геополітичної гри. Він прорахувався, попавшись і на агресії, і на піратстві, і на захопленні моряків. Цей терористичний «мікс» призвів до хвилі обурення у всьому світі.
Враховуючи такі обставини – саме час нарешті застосувати Будапештський меморандум в чіткий механізм реалізації його положень. Причому не тільки з точки зору зупинення країни-агресора, а і її міжнародної правової відповідальності.
За великим рахунком, тільки так Світ може стримати глобального гібридного агресора.
Адже головний виклик сучасному світовому порядку, який почав зазнавати негативних трансформацій – нахабність Росії, яка розуміє наявну кризу системи колективної безпеки, яка провокує і поглиблює її усіма своїми гібридними силами і технологіями. Це не локальна проблема України, яка потерпає від агресії. Прецедент, коли завчасно знесилену агресором державу, якій гарантували безпеку, фактично залишили розбиратись із агресором сам на сам десь у Мінську - знаковий для усіх.
Таким чином мова іде про початок творення архітектури нової системи міжнародної безпеки. І ефективне завершення цього процесу буде відповіддю Світу на виклики, поставлені путінською агресією проти України. І ця відповідь є головним рішенням для самої України, яка потерпає від держави-терориста – Росії – поки що більше за решту держав Світу.
І тут ключовим є слово «поки що». Адже відповідь на запитання - якою є пріоритетна мета створення нової світової системи безпеки, базованої на досвіді і прикладі України – це недопущення розповсюдження світового російського гібридного тероризму. Інформаційного, збройного, екологічного, дипломатичного, корупційного. А Росія, як правонаступниця терористичних практик СРСР, знається на тероризмі як ніхто інший, бо з часів Радянського Союзу тут ретельно патронували терористичні рухи по усіх куточках Світу. Усі важелі з тої пори залишились і вдосконалились.
Нині, як ми знаємо з останніх подій, навіть керівництво Інтерполу іноді діє політично вмотивовано та грає на чимось боці, бо зазнає деструктивного російського впливу. І стає зрозумілим, чому усі зусилля України внести у розшук Інтерполу Януковича із його бандою, виявилися здебільшого марними. Або згадаємо Місію ООН в Україні, яку, виявляється, певний час очолював колишній співробітник ГРУ Росії. Який схиляв співробітників до підписання висновку про те, що малазійський Боінг начебто збили українці! Причому тих, хто відмовлявся, потім звільняли!
Уявляєте собі, як глибоко імплантована у світові інституції російська агентура і який вплив вона має? Україна тут – своєрідна ілюстрація, модель російських гібридних технологій. Впровадження своїх агентів в органи влади, створення політичних рухів з метою розхитування ситуації, інформаційні провокації, «промивка мізків» населення, агентурні мережі та вороги на відповідальніх посадах, які практично знищили українську армію – все це передувало нападу Росії.
Отже, світ стоїть на роздоріжжі – Будапештаський дух міжнародного меморандуму знищення ядерної зброї проти путінського глобального гібридного тероризму по знищенню глобального світу і перспектив мирного міжнародного розвитку. У цьому протистоянні роль України виявилась ключовою. Без перебільшення, сьогодні українська держава несе людські, економічні, соціальні жертви, стримуючи агресора, гібридні плани і наміри якого аж ніяк не обмежуються українським питанням.
Українське громадянське суспільство, громадсько-політичні рухи звертаються до країн-підписантів Будапештського меморандуму вжити дієвих заходів до приборкання злочинних дій Росії з наданням Україні усієї палітри необхідної допомоги та інструментаріїв відновлення територіальної цілісності в межах визнаного межнародним правом державного кордону.