Але про підозри – пізніше. Поки завершу думку про пресу, чи то пак про її відсутність. Отож, без «нагляду» можна «начудити» безліч цікавих законів.
У квітні, наприклад, ухвалили законопроєкт №8312. Взагалі-то цей документ вносить зміни до законів України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» та «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Але на це мало хто звернув увагу. Тому що в тіло закону втулили правку Дмитра Разумкова про повернення виплат військовослужбовцям.
«Правка про 30 тисяч» – це «штука» потрібна та корисна, і респект тим, хто голосував за неї, але річ у тім, що вона збила фокус загальної уваги. І по цей час про законопроєкт №8312 згадують лише в контексті цієї правки. Між тим документ передбачає, що «Міністерство оборони України здійснює управління корпоративними правами (акціями, частками), примусово відчуженими в умовах правового режиму воєнного стану, відповідно до законодавства з питань управління об’єктами державної власності».
Слідкуймо за руками: Міноборони отримує право розпоряджатися відчуженим майном. А від МО за гратами вже сидить Вячеслав Шаповалов – колишній заступник міністра оборони. І крісло хитається під самим міністром оборони. І міністерство раз-у-раз потрапляє у корупційні скандали – як не у «яєчний», так у «яблучний».
З одного боку, це логічно, що відчуженим майном опікуватиметься профільне міністерство. З іншого – це профільне міністерство має підмочену репутацію. Але йдемо далі.
Після квітня починають активно згадувати інший законопроєкт – №8225. Власне, написаний він був у листопаді 2022-го. Написаний «слугами», яким «слуги» ж і дали зелене світло. Не всі, щоправда. Але Олександр Гайду, котрий є очільником парламентського «аграрного» комітету, законопроєкт схвалив. До чого тут «аграрний» комітет – взагалі не зрозуміло. Законопроєкт №8225 – також про відчуження майна і землі у період воєнного стану, а написали його Денис Герман та Микола Кириченко – представники провладної фракції.
Скажу відразу: закони, які дозволяють відчуження майна, існують і зараз. Причому стосуються вони не тільки воєнного стану, а й інших форс-мажорних обставин. Дійсно, буває так, що державі конче необхідна та земля, на якій стоїть ваш будинок – щоб провести якісь комунікації, побудувати об’єкт критичної інфраструктури. Таке – повторюся – буває. Тож іще на зорі Незалежності законотворець подбав про відповідну законодавчу базу. Але ця база дуже сильно відрізняється від того, що написали Герман і Кириченко, і що благословив Гайду.
Передусім, зараз земля чи майно може бути відчужене у власника (а під власником розуміють фізичну або юридичну особу) винятково за рішенням суду. Суд розгляне екстраординарність ситуації, вислухає аргументи держави та ухвалить постанову. Законопроєкт же №8225 виносить суд за дужки. Ніякого суду – лише рішення Кабінету міністрів. Якщо КМУ вирішить відібрати вашу халупу, він це зробить, і в суді ви це рішення не оскаржите – такої опції не передбачено.
Оцінювати ваше майно буде також Кабмін – за йому одному відомими критеріями. І тут просто – непахане поле корупційних можливостей. Бо з представниками уряду майже напевно можна буде «домовитися». Хтось «домовлятиметься» про те, що подорожче продати своє майно, а хтось – навпаки – про те, щоб подешевше купити чуже.
Бо тут є ще й така новела: за законопроєктом, вилучені об’єкти передаються державному підприємству, яке може використовувати їх самостійно «для побудови об’єктів критичної інфраструктури» або може продати іншим приватним особам для тих же цілей. Тобто ваше житло вилучать буцімто на потреби Сил оборони, але потім продадуть іще кілька разів. Але і це не кінець історії.
До речі, оскільки компенсацію вам виплачуватиме не держава (як зараз), а підприємство, установа або організація, якій земельну ділянку передали, з цією самою виплатою можуть виникнути непередбачувані проблеми.
І ще одно. Якщо за нинішнім законодавством такі радикальні заходи можливі винятково на період дії воєнного стану, то автори законопроєкту №8225 пропонують розширити часові рамки до «воєнний стан + 10 років після його завершення». Не питайте мене, чому це так, бо я не маю логічного пояснення. Хіба що тільки одне: щоб під приводом «відбудови України після війни» «рейдерить» все, що сподобається зацікавленим особам.
Є, нарешті, ще один законопроєкт – №8178-1, на якому я хотів би зупинитися. Цей документ входить до обойми актів, які парламент намагається прийняти під прикриттям воєнного стану. Він спрощує зміни цільового призначення земельних ділянок, і водночас уникає чітких та однозначних критеріїв для зміни призначення.
Зроблю невеликий відступ та нагадаю, що свого часу громадськість досить болісно відреагувала на написаний ще до повномасштабного вторгнення законопроєкт №5655. Його «підозрювали» у тому, що він створить корупційні ризики, хоча мій досвід підказує, що документ – навпаки – спростить багато процесів.
Досі для того, щоб отримати дозвіл на будівництво, девелоперу треба було пройти сім кіл пекла. А Київ та Львів були найбільш корумпованими в цьому відношенні містами. Хоча насправді завдання місцевої влади полягає у тому, щоб затвердити зонінг та генплан міста, а щодо дозволів, то їх має видати профільне міністерство або окремо визначений державний орган. Лобізм місцевих чиновників на всіх рівнях треба було припинити, і це зробив законопроєкт №5655. Він, зокрема, передбачає цифровізацію усіх процесів, а це означає, що учасники ринку отримують прозорість на всіх етапах, адже «цифра» хабаря вже не вимагатиме.
Такої прозорості якраз і не вистачає законопроєкту №8178-1. У нього цілковито збитий приціл, і невідомо, куди полетить «куля». Думаю, що у місцеве самоврядування передусім. А також – у зовнішній вигляд наших міст та сіл.
Що ж стосується вище згадуваного законопроєкту №8225, то шкоди від нього ще більше. По-перше, він порушує цілий ряд статей Конституції, які гарантують громадянам права власності та їхню недоторканність. По-друге, він суперечить чинному законодавству – тому ж таки закону «Про правовий режим воєнного стану», наприклад. По-третє, навіть попри закритість роботи парламенту, він вже здійняв хвилю суспільного обурення – на сайті президента була навіть зареєстрована петиція з вимогою зняти цей документ з розгляду.
Петиція не набрала потрібної кількості голосів, але – о диво! – законопроєкт таки зняли, хоч це не означає, що він не вигулькне за якийсь час – під зміненою назвою на іншим порядковим номером. І це точно не сподобається нашим західним партнерам, які навряд чи захочуть піднімати Україну з руїн в таких антиконституційних умовах.
Колись слово «експропріація» увійшло у вжиток українців завдяки більшовицькій, а потім комуністичній окупації. Це тоді займалися «експропріацією» або просто грабунком людей. Та нині не 1917-ий, а 2023-ий. І думаю, нашу визвольну війну ми ведемо в тому числі і для того, щоби 1917-й не повторювався ніколи. Як би цього не прагнули у Кремлі...