Поясню детальніше. Ми багато втрачали протягом минулого, але дещо залишалося. Саме це “дещо” дозволяло нам не один раз долати виклики екзистенційного характеру. Це “дещо” спонукало нас не забути хто ми під час серйозних історичних перепетій, інколи навіть глобального масштабу. Ми проривалися разом, як люди зі спільною національною свідомістю.
Тобто, ідентичність — не пастка минулого, а динаміка, механізм прориву в майбутнє. Ми вже проривалися не раз! Основне питання: “А що саме дозволяло нам це зробити?” Цей механізм дозволить нам долати труднощі й у подальшому. Триває повномасштабна війна — це екзистенційна загроза. Водночас, існують інші виклики, які нам не оминути: демографічна криза в Україні, глобальна зміна клімату, пандемії, криза демократій та посилення авторитаризму із новими можливостями використання ШІ.
Ключовим для нашої ідентичності є поняття волі. Вона виходить за рамки часу та простору і не завжди дозволяє себе ідентифікувати. Воля має стати свободою — бути осмисленою і скерованою до бажаних горизонтів, реалізованою на практиці людиною, яка вважає себе господарем свого життя. Цю трансформацію має забезпечити освіта. Без освіти ми не прорвемося.
Історія — це творчість
У нашого суспільства є ще одна хронічна недуга — ми звикли підміняти поняття історії метафізикою — де все універсальне, абсолютне, вічне та незмінне. А історія — процес, який потребує творчості. Історію пишуть люди. Інколи власним життям, а інколи інтерпретацією пережитого до нас. Ми маємо право на власне усвідомлення, на вільну рефлексію над далекими від нас фактами. А потім правильними словами зафіксувати усвідомлені сенси: у текстах, піснях, тощо. Вільні люди завжди вичитують з історії історію вільних людей. Ми приречено не припиняємо читати написану нам кимось історію, боячись скривдити правду.
Я наведу один приклад. Швидше за все ви ніколи нічого не чули про Григорія Піпського. Уявіть: морозний січень, пізній вечір, після п’яти годин бою основним силам українських вояків вдалося виконати завдання, значно затримати чисельніше військо російського есера Муравйова та відступати до Києва. А група з майже 30 молодих озброєних студентів потрапили в полон. У одного з них цілиться кат, а він починає співати “Ще не вмерла Україна…”. Підхопили й інші. Нагадаю, що це не сучасність: у цього хлопця не було надії, що колись офіційна історіографія згадає про нього, його вчинок не знімали на відео, не було сповільненого кадру та музики, як у голлівудських фільмах. І ось вона — молода українська душа під Крутами, яка на цілий світ кричить ким ми є: тільки справді вільна людина, яка усвідомлює власну свободу та відчуває себе господарем свого життя, здатна заспівати, заглядаючи в очі смерті. Гриць зміг. Ви про нього знали?
На історію можна претендувати лише тоді, коли ми маємо чітко окреслені контури майбутнього. Коли знаємо куди йдемо, краще розуміємо що з собою взяти. Уявляючи куди рухатись, ми мали б переозброїтися, написати нову історію. І не треба нічого вигадувати – Гриць Піпський завжди в ній був! І не він один. Ми просто надто довго не відважувалися на правду про себе.
Цінності — критерій ухвалення рішень
Я згадав про майбутнє і те, що воно потребує конкретних контурів. Доволі простий механізм трансформації соціальної реальності — це цінності. Не як декорації, не як гасла на стінах, а як критерії ухвалення рішень. Нам слід згадати про цінності, які дозволяли сформувати українця, здатного долати та прориватися. І водночас — подбати про колективну інтерпритацію цих цінностей.
Наприклад, свобода, про яку я вже згадував, має безліч теорій. Через це дуже легко втратити її реальне значення. Давайте окреслимо контури свободи, за яку ми ведемо боротьбу сьогодні, тоді завтра стане легше. Так, щоб воля стала свободою — потрібні інституції. Без них свобода — фікція, а демократія — лише слово. У свою чергу, інституції — це люди, сформовані на основі певних цінностей. Нам потрібні вільні люди. Вони здатні з хаосу подій вичитати історію вільних людей. Це один із ключових викликів 21 століття.
Мрію сьогодні про Музей Свободи в Києві, де мовою символів вдасться окреслити контури українського духу, його шляху та боротьби — свободи творити, співати, боротися, засівати лан і запалювати зорі — свободи бути людиною, бути собою, бути господарем власної долі.
Матеріал виходить у рамках партнерства Днів Ідей та LB.ua. Мета Днів Ідей — надихнути учасників новими практиками, сприяти синергії та спільному пошуку відповідей на важливі питання. Організатори Днів Ідей — Аспен Інститут Київ та Impact Hub Odessa.