219 маленьких києвів

Від слова «Київ» дивно утворювати множину. Це Рим був перший, другий та третій – за деякими, принаймні, доктринами. А Київ завжди був один. Донедавна. Бо днями Київрада підтримала рішення про розробку детальних планів територій – без огляду на Генеральний план. Депутати прийняли новий поділ міста на 219 нових ДПТ.

Фото: kyivcity.gov.ua

А, погодьмося, що ДПТ звучить майже як ДТП – дорожньо-транспортна пригода? Я сам, набираючи цей текст, декілька разів помилявся в абревіатурі. А, може, й не помилявся. Зі столицею України сталася справжня аварія, і вона (столиця) розбилася на шматочки, розлетілася на уламки у кількості 219 штук – саме тому я й написав на початку, що у нас тепер побільшало столиць.

Але якщо без метафор. Будь-яка дія вимагає плану. Навіть щоб пришити ґудзик, потрібен план: взяти голку, нитку, ножиці, сісти до світла, визначити на тканині місце тощо. Можна, звісно, робити все хаотично і у повній темряві – результат вийде відповідним. Але ж, врахуймо, що чим грандіозніша дія, тим детальнішим має бути план. Як забудова та розвиток міста можуть обійтися без плану? Як план може бути замінений 219-тьма чернетками, складеними абияк?

Та перш ніж перейти до аналізу останнього рішення Київради та до ДПТ, я хочу провести невеликий лікнеп, пов'язаний із Генеральним планом. Тим самим, який тепер, вочевидь, просто здали в утиль.

Отже, майже двадцять років тому, а саме у 2002-му було ухвалено Генеральний план-2020, а у 2013-му мала місце спроба ухвалити Генплан-2025, однак спроба вийшла провальною. Нині на календарі – 2021-ий, а це означає, що ми вже 5 місяців живемо без жодного плану. Тому що один вже закінчився, а інший навіть не починався.

Свого часу КМДА була нібито готова виділити 2 мільйони гривень на розробку Генплану Києва та його приміської зони (йдеться про план-2025), але «освоїли» на цьому прожекті лише 100 тисяч. Ніхто ніяких планів не писав, ба й навіть писати не збирався. В принципі, великої трагедії в цьому немає: що з планом, що без плану, Київ розростається абсолютно хаотично, і це є ненормальним явищем.

Але от що цікаво. Про це мало хто знає, але план-2020 та план-2025 – дві протилежності. Їх відрізняє все, а передусім – фактичний та юридичний статус. План розвитку до 2020 року розроблявся довго та ретельно, з 1997-го по 2002-ий, і формально він є діючим кодексом містобудівних правил та засад, яких, втім, ніхто не дотримувався. А от план-2025 писався на коліні за часів Черновецького, але це не єдина його вада.

Відволочемося на хвилинку від усіх планів та концепцій і поставимо собі просте питання. Київ постійно росте, приймає в свої обійми тисячі «внутрішніх мігрантів», а їм, цим новоприбулим киянам, потрібне нове житло. Де взяти під нього земельні ділянки? Генплан-2020 передбачав розширення міста за рахунок приєднання до нього приміської зони.

Добре зауважимо цей момент. Коли над дороговказом розвитку міста працювали фахівці, передбачалося, що столиця ростиме горизонтально. Конкретніше, йшлося про те, що у 2019-2020 роках завершиться розбудова так званого столичного округу, або київської агломерації. Очікувалося, що до Києва приєднаються 10 адміністративних районів області, що дозволило би розширити територію столиці з 84 тисяч гектарів до 148, включивши у міську смугу 28 населених пунктів.

Нічого подібного не сталося, але це відомо і так.

Чому подібний амбітний план не спрацював? Тому що він не був узгоджений з відповідними міськими органами влади та територіальними громадами і тому що ряд населених пунктів Київщини не палає бажанням ставати частиною столиці. Але зараз мова не про це.

Тепер повернемося до плану-2025. Згідно із ним, Київ повинен був вирости не до 148 тисяч гектарів, а до 143,4 за рахунок… ще більш щільної забудови самого міста. Логічне запитання «куди ж іще щільніше?!» вважатимемо риторичним. А втім, один з алгоритмів плану полягав у тому, аби ліквідувати всі промзони, перенести виробництво за місто, а замість старих цехів звести нове житло.

Допомогло б це чи не допомогло? Власне, довго застановлятися над цим немає сенсу – ніхто нічого нікуди не переніс і вже не перенесе. Київський торт нарізано на 219 шматків, і тепер необхідно, аби, приміром, шматок №49 домовився про щось зі шматком №67 (бо у них спільна промзона), і щоб шматки № 13, 95 або 180 не заперечували проти того, аби пересунути кудись недіючий завод чи закинуту фабрику.

Маячня? Так, маячня. Причому повна. Але не тільки. Віддати місто на відкуп забудовникам, які кожен у своїй вотчині творитиме, що захоче – це відвертий злочин. Відповідальність теж буде клаптикова (як і місто в цілому), тобто ніяка. Неможливо розвивати територію, не маючи цілісного уявлення про неї – це ж не гра у морській бій, де ти рухаєшся наосліп, сподіваючись підбити чужий корабель та зберегти свій.

Наше місто і так не балує мешканців розвиненою мережею дитсадків та шкіл (це для прикладу), а із наявністю ДПТ кожна з 219-ти незалежних «республік» гнатиме вгору самі лише висотки, інколи перемежовуючи їх торгово-розважальними центрами. Церква Свідків Ущільнення не дасть збрехати: ми не дочекаємось садків на шкіл, бо кожна «територія» вважатиме, що будувати такі неприбуткові проекти, як дитячий заклад – святий обов’язок сусідів.

А, до речі, як бути з крупнішими інфраструктурними проектами – з магістралями? Наш одвічний бич – дороги (про дурнів зараз не говоримо) – тепер залежатимуть від того, як стикуються між собою окремі ДПТ? А підземні комунікації – водогони, колектори – що із ними? Чи знаєте ви, приміром, скільки протягом року стається несанкціонованих підключень до міських мереж? Чи знаєте, що кожна нова кав’ярня, якій невідомо хто давав відмашку на відкриття, намагається пробурити дірочку під своїм унітазом, щоб вклинитися у спільну каналізацію?

А як це відбивається на стані справ усіх комунікацій? І як відбиватиметься у майбутньому, коли бал правитимуть ДПТ?

Мій син Олександр, будучи депутатом Київради, не раз піднімав питання неприпустимості ДПТ без Генерального плану. На якийсь час тотальну «де-пе-те-зацію» вдалося відтермінувати. Але тільки відтермінувати, а не заборонити зовсім.

Власне, ДПТ може мати право на існування, але події повинні розгортатися в іншій послідовності. Спочатку розробляється історико-архітектурний опорний план міста, на основі якого приймається Генеральний план. Він визначає, як використовуватиметься територія в місті: промзони, житлова або громадська забудова. Вже після Генплану має розроблятися низка ДПТ, які уточнюють положення прийнятого документу. І жодним чином – не навпаки.

Але депутатам Київради кортить і не терпиться із клаптикових ДПТ «зшити» Київ без стратегічного документа – без нового Генплану. Саме у такий спосіб – через ДПТ – забудовники узаконюють свої багатоквартирні халабуди в зелених зонах Києва.

Між іншим, один з ДПТ передбачає будівництво нового мікрорайону з 19 житлових будинків висотою до 26 поверхів на землях, які належать агрокомбінату «Пуща-Водиця». Як то кажуть, чим далі в ліс, тим вищі хмарочоси. Від «зелених легень» Києва підпиляють ще один шматок, і це далеко не останній сюрприз, захований у «детальному плані територій».

А, до речі, чи відомо вам, що рішення Київради щодо ДПТ підтримав і мерський УДАР, і порошенківська «Європейська солідарність», і медведчуківська ОПЗЖ? Такий ось симпатичний тріумвірат однодумців. Бо там, де говорять гроші, ідеологія мовчить. Ну а Київ під таку гучну мовчанку дедалі більше подобає на бразильські фавели – без ламбади і карнавалу, але із щедро проплаченими ДПТ…

Михайло Поживанов Михайло Поживанов , Політик, громадський діяч, депутат Верховної Ради чотирьох скликань
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram