Обидва коментаря датовані 25 липня – днем «великого потопу», коли «плавали тапочки» і люди також мало не вплав добиралися додому. А коли в перервах між «запливами» «рилися в інтернеті», то не отримували там жодної корисної інформації, жодних дороговказів й тим паче – жодної допомоги. Тож згодом, коли на фейсбуці СММники мерії почали виставляти переможні реляції про те, як швидко місто було взято під контроль комунальників і як блискуче останні впоралися з наслідками негоди, такі повідомлення викликали лише ядучі репліки киян. Благо, що останні з власного досвіду знали, яким є стан речей насправді.
«Мер виїхав на перехрестя вулиць Олени Теліги та Кирилівської, де в результаті сильної зливи частково зруйновано ділянку шляхопроводу, яка закрита на капітальний ремонт. Мер запевнив, що із ситуацією, яка сталася, впораються у короткий термін (…). «Дуже добре, що ніхто не постраждав. І ми робимо все, щоб якнайшвидше вирішити ці проблеми, які спричинила стихія у місті», – сказав мер столиці», – сповіщала КМДА на своїй сторінці в соцмережі.
«За ті гроші, які виділили з бюджету на канікули чиновників (наші гроші, платників податків), ці господарі міста і країни повинні язиком вилизати весь Київ і відремонтувати всі мости з дорогами... Соромно!!! Європейське місто??? … А дощі будуть йти ще тиждень – які ще виправдання придумають тоді? Взимку не готові до снігу, влітку – до дощу. Це не хазяїн, це шкідник країни!!!», – зазначали читачі у відповідь на запевнення Кличка.
Однак мова зараз навіть не про те, як скоро відремонтують (або ні) мости й дороги, і не про те, який відсоток брехні був у словах київського градоначальника. Мова про його здатність (чи нездатність) налагодити комунікацію з тими, хто вже за два роки з просто містян перетвориться на електорат і в чиїх руках опиниться наступна каденція Кличка.
Полишені сам-на-сам зі стихією, люди і 25-го, і 26-го липня послуговувалися соцмережами як найнадійнішим на сьогодні «телеграфом». При цьому обмін інформацією містяни налагодили самотужки – вони повідомляли про те, на які маршрути не вийшов муніципальний транспорт, де ситуація зовсім кепська, який поживає Кирилівський шляхопровід, біля якого стався зсув ґрунту і через який постраждав міст. При цьому на сайті Київпастрансу та на його Facebook-сторінці дані про зміни руху транспорту з’явилися тільки близько 21-ї, коли більшість змокрілих киян так чи інакше, але вже допливла додому.
Такими ж темпами, як і Київпастранс (тобто зі значним запізненням), новини видавала і КМДА. Якщо говорити про проблеми із трафіком, то зведення даних про те, як курсує транспорт, з’явилися на сайті адміністрації біля восьмої вечора, коли – повторюся – найгірше було вже позаду. Хоча варто додати, що за офіційною сторінкою КМДА стежать лише 22 000 користувачів Facebook, а на сайт заходять в десятки разів менше. За сторінкою Київпастрансу стежать трохи більше за 10 000 людей.
Більше фоловерів на сторінці «Кличко – мер» – майже 38 тисяч, плюс ще 123 тисячі читачів має акаунт «Віталій Кличко». Проте користі із них було небагато. Офіційна сторінка Кличка і тональністю, і наповненням майже повністю дублює фейсбучний профіль КМДА – все той же контент, котрий нагадує радянські звіти про досягнення у соцзмаганнях.
Що ж стосується особистої сторінки мера, то тут взагалі все доволі сумно. Останнє повідомлення, яке передувало потопу, датовано 21 липня і присвячено перемозі Усіка. Зрозуміло, що Віталію Кличку цей сюжет ближче за «човни на євробляхах, котрі ось-ось з’являються в Києві», і суто по-людськи колишнього чемпіона можна зрозуміти, але ж він – не лише відомий спортсмен, але й мер столиці. Та саме як мер Кличко демонструє повну байдужість до міських справ – після 21 липня на його сторінці мовчання тривало аж десять днів – до написання посту про Іллю Муромця. Очевидно, що новела з дощами не надто надихає Віталія на писання постів.
Одним словом, над побудовою сучасної комунікації (наголошу: сучасної! Бо рапорти в дусі «най жиє КПРС» нікому не потрібні) у команді Кличка не працюють. Ба навіть не намагаються. Це можна назвати лінощами, недбалістю, неповагою до свого ж виборця або ж успадкованим з радянських часів «синдромом Чорнобиля» – коли з переляку і страху перед наслідками інформація видається дозовано і занадто пізно – а тим часом всі про все встигли дізнатися, обговорити та всмак перемити кістки владі.
Але те, якими мотивами керується влада, власне, й не так важливо. Важливо те, що робити киянам під час наступного стихійного лиха? (А лихом, як справедливо було зазначено читачами, у Києві є все – і сніг, і дощ, і сильний вітер). Погода ще навіть до кінця серпня може підкинути не один сюрприз, а про осінь, яка для київських комунальників завжди настає «поза розкладом», годі й казати. Куди звертатися киянам у випадку наступного катаклізму? Де отримати адекватну та своєчасну інформацію?
Звісно, самої інформації замало. Слова не відкачають воду з вулиць – потрібні дії. Потрібна снігоприбиральна техніка, аби Київ не стояв в заторах, потрібні рятувальники, які витягнуть машини з кучугурів та калюж, приберуть поламані дерева, відвезуть у пункти обігріву тих, хто дезорієнтований та має погане самопочуття. Але передусім владі варто навчитися говорити. І слухати. І чути. Маючи сучасні засоби зв’язку й сучасні канали комунікації, зробити це зовсім просто. Власне, недарма ж Цукерберг створював своє дітище?