«Беручи до уваги графік проведення виборів, ми не прогнозуємо надання підтримки після завершення програми розширеного фінансування МВФ, в період до 2020 року», – йдеться у повідомлені. Агентство вважає, що після проведення виборів процес формування коаліції, можливо, триватиме з ускладненнями, а це може привести до того, що переговори про нове фінансування з боку МВФ будуть відтерміновані. Але до виборів ще потрібно дожити, тоді як транш від Міжнародного валютного фонду потрібен нам вже.
При цьому йдеться, власне, не про гроші як такі, як про престиж держави. У короткостроковій перспективі відсутність коштів МВФ не є критичним чинником, котрий міг би негативно вплинути на стан вітчизняної економіки – принаймні, до кінця першого півріччя поточного року. НБУ має золотовалютні резерви, які станом на 1 березня становили 18,4 мільярди доларів. Безперечно, що протягом найближчих років ці резерви почнуть «танути», адже до кінця 2020-го Україна повинна здійснити виплати на загальну суму у 20 млрд. доларів.
Однак продовження співпраці з Міжнародним валютним фондом для України є вкрай важливим моментом. Наявність плідного досвіду вибудови взаємин з МВФ слугує позитивним сигналом для іноземних інвесторів. Сигналом про те, що Україна не звертає зі шляху реформ та гарантує сприятливий інвестиційний клімат. Публічний розрив відносин з МВФ (й скандал, котрий такий розрив неодмінно супроводжуватиме) негативно позначиться на можливості України отримувати зовнішні позики.
Слід додати й те, що МВФ виступає свого роду гарантом захисту інтересів транснаціональних корпорацій, які працюють на нашому ринку і в перспективі можуть стати потужними інвесторами в економіку держави (зокрема, в енергетику та машинобудування). Нарешті, фінальна ціна неотримання траншу МВФ – це не лише недовіра інвесторів та зниження кредитних рейтингів країни, але й девальвація гривні, зниження золотовалютних резервів, що з урахуванням витрат за держборгом може призвести до технічного дефолту і необхідності чергової реструктуризації боргів.
Таким чином, ціна за зрив домовленостей з МВФ буде доволі високою. Й те, чи варто притягувати подібний сценарій, – вирішувати українській владі. Однак чого ж чекає від нас МВФ?
Вітчизняні можновладці люблять лякати обивателя тим, що МВФ, мовляв, передусім наполягає на підвищенні ціни на газ. Саме цим (тобто турботою про добробут населення) уряд й пояснює зволікання з отриманням чергового траншу. Однак це – версія для внутрішнього вжитку. Насправді ж від офіційного Києва насамперед очікують більшою послідовності та активності у проведенні реформ. Що ж стосується газу, то наших кредиторів цікавить насамперед платоспроможність України як така, а не те, в який саме спосіб відбуватиметься взаємозалік між населенням та надавачами комунальних послуг.
Щоправда, директор Європейського департаменту МВФ Пол Томсон на конференції в рамках весняної сесії Фонду заявив, що підвищення відпускних цін на енергоносії критично важливо для продовження програми фінансування України. Однак я переконаний, що по даному питанню можна було б досягти компромісу, якби решта переговорних позицій була ближче до практичної реалізації.
Та Україна вже не раз хитрувала з Фондом, тож «пропєтляти» нашій державі стає все складніше й складніше. І якщо українській владі вдалося викрутитися, відсунувши скасування мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, це аж ніяк не означає, що таке «везіння» супроводжуватиме її вічно.
Зараз на кону стоїть питання, про яке наші іноземні партнери вже, мабуть, втомилися нагадувати. Мова про багатостраждальний Антикорупційний суд, котрий має бути утворено з урахуванням рекомендацій Венеціанської комісії і котрий зараз намагаються «протягти» крізь парламент у заздалегідь провальній редакції.
Як відомо, 1 березня Верховна Рада прийняла в першому читанні президентський законопроект №7440 «Про Вищий антикорупційний суд», проти якого виступали МВФ і Світовий банк. Профільний комітет парламенту не вніс на голосування законопроект з рекомендаціями Венеціанської комісії. Про те, чи це є зумисним саботажем взятих Україною зобов’язань, судити не берусь. Однак нічого доброго подібна лінія поведінки у майбутньому не обіцяє.
І хоча Антикорупційний суд – не єдина вимога МВФ (згадаймо й пункт відносно широкомасштабної приватизації, й пенсійну реформу, й реформу енергетичного сектору), українська корупція була й лишається найбільшою больовою точкою міжнародних інвесторів.
Якщо про потребу провадити реформи керівнику МЗС України Павлу Клімкіну нагадує виконуючий обов’язки держсекретаря США Джон Салліван, то справа дійсно серйозна. От тільки влада все ще намагається робити вигляд, що не розуміє «натяків» Вашингтону, а для населення тримає напоготові міф про ціну на газ, котрою, як щитом, відбивається всі вимог МВФ.
А тим часом Міжнародний валютний фонд переглянув основні принципи боротьби з корупцією й зробив їх ще більш жорсткими. Віднині оцінка корупційних ризиків буде враховуватися при кредитуванні країн, урядам яких пропонується на добровільній основі проходити перевірку на уразливість їхніх систем управління, говориться в заяві Фонду. Якщо якість таких систем управління виявиться – з точки зору МВФ – недостатньо високою, це може стати підставою для розірвання чи призупинення досягнутих домовленостей з Фондом.
МВФ вимагатиме від держав-позичальників не лише довгострокової антикорупційної стратегії та інституціональних реформ, але й покарання винних. Виконання останнього пункту в наших умовах уявити особливо проблематично, бо якщо закон про Антикорупційний суд ухвалити ще можуть, то жити за ним – вже навряд. Втім, була б, як то кажуть, політична воля й щире бажання – тоді й ця проблема (якою б складною вона не здавалася) підлягає вирішенню.