У побуті це тріск під час телефонної розмови, «стрибки» телевізійного зображення тощо. Або доречно тут згадати гру «зіпсований телефон». Відповідно, кількісним показником, що визначає якість інформаційного каналу, є співвідношення сигнал/шум. Чим воно менше, тим гірше ми можемо розібрати справжнє повідомлення, тим більше воно спотворюється. Складаючи наш Маніфест, ми виходили з того, що суспільне життя України має цей показник на дуже низькому рівні. А задачею своєю бачимо його підвищення, очищення публічної дискусії від різноманітних шумів.
В останні дні головним джерелом шуму стали дискусії про мову. Висловлено стільки різних гасел, застережень, пророцтв, що розумні думки на цьому тлі майже загубилися. Чи можуть науковці «почистити» цей інформаційний простір? Скажемо одразу, тут не буде філологічного аналізу – він вже зроблений спеціалістом. Лише кілька зауважень із приводу ставлення вчених до мови.
На перший погляд, українські науковці у цій темі – це звичайні громадяни. Із власною малою батьківщиною, рідною мовою, політичними вподобаннями, світоглядними цінностями. Через це ви можете почути майже те ж розмаїття думок у дослідницьких лабораторіях та семінарських аудиторіях, що й у трамваї, інтернет-форумі чи кулуарах Верховної Ради.
З іншого боку, вчені мають свої окремі мови, що впливає на їхню позицію. Сьогодні мова світової науки – англійська. Так склалося історично (в тому числі і «завдячуючи» тоталітарному розгрому російської та німецької науки), що після тисячолітнього панування латини і нетривалого періоду багатомовності стало неможливо брати участь у світовій науці, не знаючи мови Шекспіра і Байрона хоча б на «трійочку». (Окремі вчені, особливо французькі й російські, намагаються робити вигляд, ніби це не так, але їх мало хто сприймає.) Більшість наукових публікацій у світі виходить саме англійською, її ж знають повсюди, від Бразилії до Японії. Висновок для вченого один: хочеш, щоб про твою роботу дізнались всі – вживай інгліш. І ми вживаємо. Тому тут питання «українська, російська чи молдавська» не стоїть.
Але світова наука складається з національних наук. Кожна має свої наукові школи, історію, традиції. «Старі» європейські науки беруть свій початок з багатомовної епохи. Національні науки намагаються набути найглибшого розуміння природи та світових досягнень на цьому шляху, використовуючи арсенал власної мови. Не виключенням є й українська наука.
Крім того можна, звичайно, і вдома студентів вчити англійською, але ж не всі випускники, скажімо, математичного факультету пійдуть займатися наукою. Багато з них буде працювати у вітчизняних підприємствах, де їм буде потрібно спілкуватися з колегами та клієнтами на науково-технологічні теми рідною мовою. Тому побудова національної наукової мови та термінології важлива ще й для освіти.
Історія української науки в ХХ сторіччі у мовному відношенні була віддзеркаленням долі України. Тут були і русифікація, і українізація, і репресії, і міграція, і війни – все було. Тому корені у сучасній ситуації у науковому співтоваристві й суспільстві одні й ті ж. А ось сама ситуація досить сильно відрізняється.
Хочеться одразу спростувати пару поширених у «шумовій» дискусії міфів. Кажуть, що українська мова відстала, тому наукові роботи нею писати незручно, а творити нові терміни та описувати нові явища природи – неможливо. Здається, що базується таке уявлення на звичці, що раніше в закритому «залізною завісою» науковому просторі новації з’являлися лише російською, до них звикали, а потім перекладали мовами народів СРСР (де була наука). Схоже, але інше українське звучання термінів «різало вухо». Але відомі й галузі, де термінологія адаптувалася українськими вченими одразу двома мовами, наприклад клітинна нейрофізіологія, найпотужніша радянська школа якої знаходилася в Києві. Ніяких мовних проблем у вчених тоді не було, нема й зараз.
Інший міф часто виникає при більш інтелектуальній розмові. Нещодавно одна пані знову його нагадала: буцімто моментальне переведення наукових інститутів та університетів на українську мову та «звіряча українізація» призвели до еміграції та зникнення цілих українських наукових шкіл. Насмілимося стверджувати, що такі випадки нашому науковому співтовариству невідомі. А проблема «витоку мізків» має зовсім не філологічне коріння! Крім того сумнівним видається сам факт швидкісної українізації. Так, ще у 2001-03 роках у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка існували дозволи ректора окремим викладачам читати лекції російською мовою. Це для тих, хто за 10-12 років не встиг «перебудуватися». До сьогодні, в інститутах Національної академії наук написання дисертації та її захист громадянами України можливі російською мовою. На семінарах у лабораторіях та відділах можна почути українську, російську, англійську мову. Звичайно, не виключені й конфлікти на мовному грунті, бо ж, нагадуємо, вчені – також частина суспільства з усіма його недоліками, але в цілому ситуація дуже толерантна. Сприяє цьому і патріотизм багатьох науковців, і дружні відносини з російськими, білоруськими, грузинськими, західними колегами.
А взагалі, справжній вчений – людина всебічно освічена. Його цікавить все навкруги, він не може залишатися замкненим у своїй вузький спеціальності, його тягне до різних проявів людської культури. Мова не виняток. Один з найвідоміших у світі українських вчених фізіолог Платон Костюк , що волею долі опинився у 80-х на посаді Голови Верховної Ради УРСР, ініціював прийняття закону «Про мови в УРСР», де вперше було юридично закріплено статус української мови як єдиної державної. Платон Григорович до кінця життя пишався, що йому випала така нагода і він нею скористався. При цьому сам академік вільно спілкувався українською, російською, англійською, німецькою мовами.
Загалом, у вчених виникає щире здивування, коли кажуть, що у російськомовної людини виникають проблеми у зв’язку з нерозумінням української мови. Тим більше, якщо така людина прожила багато років в Україні! Це індикатор розумової відсталості, дуже повільного перебігу процесів у центральній нервовій системі, можливо, симптоми важкого ушкодження певних центрів головного мозку. Така людина потребує не окремих законів, а співчуття, піклування, можливо, медичної допомоги. А знання та розуміння багатьох мов одночасно – це як раз позитивний показник, що свідчить про високий інтелектуальний рівень людини.
Поліглотів серед вчених чимало. Часто це починається з робочої необхідності зрозуміти іншомовний текст, а потім переростає у щире захоплення. Наприклад, видатний український ентомолог Юрій Некрутенко не просто володів п’ятьма мовами, він ще й читав та перекладав з доброго десятка інших. Він любив мови і вважав небажання їх знати ознакою некультурності та ледачості мозку і душі. Переклав українською мовою «Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури» і... романи Булгакова «Майстер і Маргарита», «Біла гвардія», «Театральний роман»! У самому кінці життя майстер українського слова Некрутенко подарував любителям комах новий атлас з відновленими суто українськими назвами денних метеликів.
Прикладів шанованого ставлення науковців до власної та чужих мов можна було б навести ще багато. Мирне співіснування в українських наукових журналах публікацій українською, російською і англійською є природнім і не викликає заперечень у вчених. Чи захоче українське суспільство позбутися інформаційного шуму й взяти приклад із співгромадян-науковців?
Команда «Моєї науки» сподівається, що так воно і станеться рано чи пізно. Краще для всіх, щоб це відбулося якнайшвидше.
Для мене існує три ознаки, за якими я визначаю стан цивілізації народу:
- як він слідкує за своїми деревами,
- як він поводиться зі своїми дітьми та пенсіонерами,
- як він ставиться до своєї мови
Ервін Чаргафф (видатний біохімік, народився у Чернівцях) "Збірка передчуттів"