Батіг та черствий пряник
Так, на захоплених впродовж 2022 року територіях розгортається пропагандистський наратив про бажання місцевого населення чим найшвидше отримати громадянство РФ. Перші півроку війни росіяни активно розповідають про черги в паспортних столах. Хоча на офіційних заходах з приводу Дня Росії, на яких начебто вручали перші паспорти на ТОТ, серед очевидно добровільних «нових росіян» ми бачимо лише колаборантів Володимира Сальдо та Євгена Балицького з родинами і друзями.
Задум окупантів не вдався. Південь нашої держави не був готовий розміняти можливість навчати дітей у європейських університетах і подорожувати світом на застарілі пострадянські поліклініки та одноразову грошову допомогу у розмірі на 2 тисячі рублів меншу за мінімальну ЗП.
Восени 2022 року росіяни за старою традицією перейшли від вмовлянь і обіцянок до перевіреного століттями досвіду “не будуть брати – відключимо газ”. Інсулін – лише з російським паспортом, пенсії – тільки для громадян РФ, освіта – дітям “російських“ батьків, де мама має паспорт, а батько ще військовий обов'язок перед РФ.
Правозахисники порівнюють 4 жовтня 2022 року, день підписання Путіним указу про “прийняття” тимчасово окупованих територій до складу РФ, з американським 9/11. У цей день Російська Федерація з дрібного міжнародного злодія перетворилась у справжнього послідовника нацистської Німеччини часів Другої Світової. “С Россией – навсегда” набуває чіткого феодального значення – права власності держави на людей.
У горезвісних ФКЗ (федеральний конституційний закон) мешканці ТОТ отримують «право» стати росіянами автоматично. Насправді ж втрачають право ними не стати. Юристи з РФ на запит оформити ПНП (посвідку на постійне проживання) на ТОТ від мешканця Херсонщини відповідають, що це «не передбачено» ФКЗ і потрібно отримати паспорт.
“Гуманні” методи примусу
У 2023 рік українці на ТОТ крокують під акомпанемент погроз «закрутити гайки» від гауляйтерів. В умовах повного карт-бланшу від центральної російської влади, за цими словами ховаються утиски від колаборантів всіх рівнів. Євген Балицький видає “указ”, що дозволяє видворяти нелояльних окупантам мешканців та їх рідних за будь-що, включно з висловлюваннями в Інтернеті. Одразу ж з’являються пропагандистські відео цих самих видворень: переляканих людей відправляють порожньою дорогою у бік позицій ЗСУ. Балицький гордо називає цю практику “гуманною”. От тільки з усіх героїв цих відео на підконтрольній Україні території з’явились лише 11. А у мережі є неофіційна інформація, що видворені насправді перебувають у буквальному рабстві, будуючи оборонні споруди окупантів.
Страх, безправність, відсутність найнеобхіднішого – те, що відчувають мешканці ТОТ, ставши “розмінною монетою” у перегонах Балицького із Сальдо до наказаних Путіним 80% паспортів на ТОТ. До речі, ті, хто думав, що для мешканців так званих Л/ДНР все позаду, знову помилились. Пасічник з Пушиліним теж беруть участь у забігу до 80%, але вони вже мають восьмирічний досвід.
Іноземці у себе вдома
Наприкінці квітня 2023 року вищому керівництву Росії стало зрозуміло, що не вміють колаборанти “закручувати гайки” за російськими стандартами. Паспорти українці не беруть, наративи з дійсністю не збігаються. Особистим указом Путін вирішує дати майстерклас. Відтепер громадяни України на тимчасово окупованих територіях – іноземці. Також указ миттєво нагадує мешканцям так званих Л/ДНР про їх другосортність. Адже паспорти Л/ДНР відтепер ніяких прав не забезпечують.
Отже ті, кому закортіло мати громадянство, відмінне від РФ, мають отримати посвідку на постійне проживання. На папері цей документ дає стільки ж прав, як і паспорт, за виключенням голосування і можливості працювати у засекреченій “оборонці”. На практиці ж отримати ПНП, навіть у спрощеній формі, передбаченій Указом, неможливо. Центрів для видачі паспортів лише у Херсонській області – 10, а ПНП видають тільки у Генічеську. Дорогою до окупованого міста – безліч блок-постів, пройти які з українським паспортом у кращому випадку неприємно, а частіше просто неможливо. Можуть порвати паспорт, а можуть і затримати.
Та й «спрощена процедура» діє лише рік, а потім ПНП треба підтверджувати. А значить – доводити легальні російські прибутки у розмірі мінімальної зарплати на себе і дитину, здавати іспити із знання російських наративів і мови, проходити інвазивний медогляд і доводити, що ви не наркозалежний. З прибутками, до речі, все геть непросто. Не-громадяни РФ мають отримати дозвіл на роботу, а це квоти. У кращому випадку на кількасот місць на область.
Всі ми українці
Після цього указу українці на ТОТ стають фактично поза законом і очікувати подальшого спротиву не варто було. Але він є. Напередодні 2024 року уряд РФ вдруге подовжує перехідний період, коли отримати медичну допомогу, базові соціальні виплати і зареєструвати транспортний засіб можна ще по старій процедурі. Гауляйтери погрожують влітку цього року розпочати масштабну кампанію з видворення українців з ТОТ, а отже спротив там є і у значно більшому масштабі, ніж варто було б очікувати під таким тиском.
І був би ще більшим, якби українське суспільство підтримувало справді героїчних земляків у скруті, а не підігрувало наративам окупантів про проросійський Південь і Схід. Так, кожен заклик покинути їх там, кожен коментар про “самі винні, бо голосували за…”, кожне необережне “вони там всі за РФ” стає для якогось змученого окупацією тією останньою краплею, що змушує написати заяву “про небажання бути громадянином України”.
Бо вони все читають і все бачать. Найбільше люди на ТОТ хочуть бути з нами, з цивілізованим світом. І ми, українці, маємо усвідомлювати, що ці люди – не “вата”, зрадники і колаборанти. Більшість людей на тимчасово окупованих територіях - жертви багаторічної агресії Росії, яка, насправді почалась задовго до 1 березня 2014 року.
P.S. Російська реальність складається із фарсу пропагандистських наративів і щоденної трагедії простого людського життя. Цей отруйний коктейль, помножений на тривалу війну, і створює ту реальність, у які опинились мільйони заручників озвірілого авторитарного режиму.
Попри саркастичний тон даного матеріалу, викладені факти є результатом серйозної піврічної роботи команди документаторів, аналітиків і розслідувачів. Ми б хотіли, щоб наш звіт не лише став підґрунтям для притягнення винних у порушеннях міжнародного права і базових людських прав на тимчасово окупованих територіях, але й допоміг розвіяти інформаційно-пропагандистський туман війни, що наразі покриває значну частину нашої держави. І показав, як важко вижити і при цьому зберегти хоча б часточку себе справжнього нашим землякам під окупацією.