ГоловнаБлогиБлог Ірини Славінської

Чому розвинена культура донорства — ознака зрілого суспільства

Тривкість — це не гасло. Це звичка щодня утримувати країну «в робочому стані» під тиском війни: від енергетики й логістики до безперервного доступу до безпечної крові. Культура донорства — прямий індикатор цієї тривкості, бо тримається на довірі, регулярності й інституційності, а не на разових імпульсах.

Повномасштабна війна змусила українське суспільство дорослішати швидше, ніж ми були готові. Попри всі труднощі, ми не лише даємо відсіч, а і в аварійному режимі зміцнюємо та розбудовуємо інституції й формуємо нову культуру. Благодійність і взаємодопомога — неодмінні її частини, без яких ми би справді не вистояли довше трьох днів. Та якщо про грошові донати та інші форми волонтерства багато говорять як про маст хев свідомого українця, донорство крові досі обділене увагою, хоча кров — унікальний ресурс, який не можна нічим замінити. Щодня вона рятує життя поранених військових і тисяч цивільних у тилових лікарнях.

Донорство крові
Фото: Добробут
Донорство крові

Як це працює в інших країнах

Абсолютно всі країни світу стикаються з проблемою браку донорів, і всі змушені тим чи іншим чином її долати. Виїзні донації для популяризації донорства, мобільні донаційні хаби для його доступності, тематичні фестивалі та виставки, бонуси й пільги для донорів — інструментів багато, та основне джерело мотивації — внутрішні ціннісні орієнтири.

За даними ВООЗ, 79 країн збирають понад 90% донорської крові шляхом добровільного безоплатного донорства. Серед них — 38 країн з високим рівнем доходу, 33 країни із середнім і вісім країн із низьким. Іншими словами, добровільне безоплатне системне донорство є ознакою економічно розвинених країн.

Наш досвід складніший: культурі допомоги вчить нас наша спільна біда. Проте війна рано чи пізно скінчиться, а потреба у крові залишиться. Науковці вже не перший рік намагаються розробити штучну кров, та поки що вона не може повноцінно замінити донорську. Отже, вихід — культура, а не випадковість.

Сьогодні ти, а завтра тобі

Сьогодні ми донатимо на амуніцію чи обладнання друзям, знайомим або фондам. Завтра вже самі збираємо донати, долучившись до війська, або ж для своїх близьких, які захищають країну. Кожна наша гривня чи репост збору нормалізують цю практику і зміцнюють нашу спільну обороноздатність.

З донорством крові все працює так само. Навіть у мирний час кожна третя людина бодай раз у житті може потребувати переливання крові: під час операції, внаслідок важких пологів, травми чи хвороби. Здаючи кров і долучаючи до цієї справи своїх близьких, ми підвищуємо шанси на те, що наступного разу люди здадуть кров для нас. 

Це і є громадянська зрілість: бачити причинно-наслідковий зв’язок і діяти завчасно.

Донорство та довіра до інституцій

Історично склалось так, що українці не надто довіряють державним органам. Та ми забуваємо, що держава — це ми. Будь-яка система починається з людини, з персональної відповідальності. Кров в Україні безкоштовна для пацієнтів, і лише добровільні регулярні донори крові можуть забезпечити нею пацієнтів. Усвідомлюючи це, ми не перекладаємо відповідальність за свою безпеку на інституцію, а робимо крок їй назустріч задля власного майбутнього. 

Посередниками, чи навіть провідниками у цьому ланцюгу слугують громадські організації, такі як ДонорUA. Ми співпрацюємо з державою й координуємо донорів, забезпечуючи максимально можливу прозорість на всіх етапах. І те, скільки людей не лише здають із нами кров, а й волонтерять та донатять на наші ініціативи, також демонструє, наскільки свідомішим стає наше суспільство. 

Кров рятує життя. Регулярне донорство живить кровообіг охорони здоров’я. А зріла культура донорства крові рятує країну.

Ірина Славінська Ірина Славінська , співзасновниця ДонорUA та Президентка ГО «Всеукраїнська асоціація донорів України»