Першою думкою було, ну що ж хоча б встигли в середу на Уряді схвалити проект Положення про науковий ліцей. А от зі стандартами - засада.
Далі думки радісно поринули спочатку в минуле, а далі вгору. Почали кружляти радісні картинки про звільнення і повернення до життя, в якому з’явиться більше власного простору. І аж ніяк не менше для реалізації ідей, в які віриш. Спогади, як раніше між Майданами, до війни разом з чоловіком працювали у Фонді «Відкрита політика», про успішні історії консалтингового Аналітичного центру «Відкрита політика», про купу вільного часу і матеріальний стан, коли не думаєш як купити новий комп’ютер донці. Останній раз на держслужбі чоловік працював з Разумковим (ні, не Дмитром, а з батьком – Олександром) і Горбуліним в РНБО.
До реалій роботи мене повернуло зауваження одного з учасників робочої групи в МОН, що всьо, ваша пєсєнка спєта, сушитєвосла... і від так - забудьте про адвокацію стартаперства, ментального здоров`я, цінностей etc.
Ну, хто знає мене, здогадується, що було далі. Хто не знає – скажу, що такі речі мене лиш мотивують і мобілізують повернутись від мрій і спогадів до активних дій. Тепер, через 5 років війни, дій вже спокійних і конструктивних.
Хоча ДНК – то є штука впливова. Моя бабуся із поліського села за потреби могла набрати і каміння у фартух, щоб побити вікна образниці. А в 55+ полетіти в Грузію і домовитись з генералами.
Відтак, вікна я навчилась вже не бити. Вмить забулись образи, забулось й те, що й на вихідні, і під час днів науки довелось працювати над стандартами, і що мій КіпПіАй в цій праці еквівалентний не зарплаті працівника директорату (від 30 тис. до 70 тис. грн.), а 0 в еквіваленті грн. І багато чого ще...
Так от. Тут далі будуть ключові повідомлення для вболівальників дітей, інновацій і науковоємкого працівника на ринку праці.
Громадянській платформі з реформування наукової сфери вдалось пролобіювати кілька принципових речей.
1. Директорат середньої освіти погодився на нашу пропозицію про те, щоб був експеримент, під час якого відбудеться пілотування моделі наукового ліцею/інтернату.
2. Стандарти наукової освіти спрощені.
3. Стартапи внесені як частина проектної діяльності. І це в разі прийняття буде першим документом, у якому вживається цей термін.
4. Емоційний інтелект, ментальне здоров`я виписано як навички, якими мають оволодіти здобувачі освіти наукового профілю, вони сформульовані чіткими зрозумілими якостями.
5. Головне – ЦІННОСТІ включено.
6. Окремо буде брейнштормінг по ризикам.
Упс… Ви скажете, то що ж це за досягнення, це очевидні речі. А от і ні... то є терниста дорога. У понеділок – без танців з шаблями.
З огляду на те, що на наукові ліцеї виділяються гроші з державного бюджету, з Національного фонду досліджень (правда, це чомусь вилучили з драфту Положення про науковий ліцей, але ж в законі про науку це є!), то ризик тут ще той. Перший – хто буде в експерименті?... Херсон, Львів...? Чи візьмуть в експеримент тих, які від початку працювали над законами і були не лише ідеологами, а й мають успішний десятилітній вектор фізмат ліцеїв. Чи місцева влада буде на свій розсуд й далі надавати статус наукового ліцею. Між іншим, Русанівському математичному ліцею в планах КМДА заплановано лише профільна школа, тобто навчання з 9 класу... (Статистика вже надала існування 6 новостворених наукових ліцеїв, у т. ч. в селах). Хто буде здійснювати моніторинг і евалюацію?
Про ризики – то окрема тема. І, безумовно, ми до неї повернемось.
Але ризики ризиками. Інавгурації, розпуски, відставки – нові ризики. І нові можливості. Треба вірити і йти. Бо якщо думати і боятись ризиків, то ніяка мрія не взлетить...
Відтак, перше.
У понеділок, під час карколомних подій на печерських пагорбах, ми зробили з МОН на проспекті Перемоги купу тієї роботи, яку дистанційно кілька місяців робили в хардтолках/важких дискусіях. Роботи, яка є стратегічною для інноваційного вектору України. Оскільки без плекання обдарованих дітей, юних стартаперів, ми ну ніяк не взлетимо через 7-10 років.
І які би сюрпризи ми самі собі не готували, чи то обрання коміка президентом в часи війни, чи то новий Майдан (нова прикмета Ігоря Жданова – відремонтували Будинок профспілок – бути Майдану). Так от, стійкість системи залежить від тих 10-12% крейзі, яких ми маємо. Бо це занадто багато, щоб вони виїхали.
Друге. Розмноження цих крейзі в геометричні прогресії гарантовано, якщо ми збережемо мережу шкіл, де плекають тих «ботанів», хто не лише генерує нестандартні ідеї, але й має мужність, вміє приймати рішення в нестандартних ситуаціях і має добре серце... (так, ви не повірите, але все це вже Є в проектах документів. Ура!).
Ми, українці, дуже дивакуваті для світу, але дуже органічні і зрозумілі для себе. Так «МИ», бо 75% – це теж українці. І тут має бути сума доданків 25+75, щоб вийти на додатковий приріст і позитивний КіПіАй. А якщо поставити знак мінус, то в результаті не просто -50 з від’ємною доданою вартістю, а зростання радикалізму (включно з ризиком антисемітизму), створення території гуляйполя в центрі Європи і аж ніяк не ствердження авторитаризму. Як хтось, можливо, хоче. Бо ДНК українців інше, ніж росіян. Це там може бути за 27 років лиш 3 президенти (де-факто 2). А в Україні – 6.
Крім того, новий президент, думаю, крім світлини родини має поставити ще й фізичну модель маятнику. Або годинник, який колись вже був у цьому приміщенні. Пам’ятаю з дитинства в хаті мого дідуся так і був в спрощеному вигляді. Пам’ятаєте, в дерев’яній прямокутній коробці, і з маятником, і дзвоном щогодини. Тихеньким таким, але регулярним... Бо тюрми, вони не лише для президентів минулих, для тих, хто зараз «проблема країни», але й в перспективі для тих, хто порушує Конституцію, Закони.
Висновок
Так, ми різні, але ми УКРАЇНЦІ. І нехай наші кола мають різний радіус і різні точки координат, але мають мати обов’язково площу перетину, як в кругах Ейлера, де наші інтереси пересікаються і ми мобілізуємось. Працює синергія.
Ми танцюємо з шаблями, дивуємо світ і себе, але ми й відкриваємо для себе нові можливості у цьому шаленому танці...
У понеділок вранці я думала як пережити той день, 20 травня. Сюрпризів цього дня виявилось більше, ніж очікувалось. Вони продовжуються. Несподівано для себе я з РАДІСТЮ їх сприйняла. І обрала такий алгоритм своєї роботи з новою владою: зробити паузу. Ні, це не значить припинити рух. Це значить, що фокус на дітях буде більший, ніж на комунікаціях з новою владою. Але поступ від цього не спинити.
P.S. Останнє з щоденника 20 травня 2019. Ввечері цього дня я знову, через рік, повернулась в Будинок офіцерів на танці. Цього разу вчилась танцювати фламенко, а у кінці виконали український танець із надскладною траєкторією кількох команд. Експеримент вдався. Танці – це чудовий антистрес. Складна геометрія і траєкторія рухів, різна темпоритмика і sic! паузи дали усвідомлення, що і в житті темп змін і алгоритм роботи можуть бути складними і нерівним. Обов’язково з паузами. І головне – з Радістю.