Проблеми і потреби
Перше. Нудьга. Вона з'явилася не під час реформ, але панує і далі в школі. Жива математика, жива фізика не потребують мільйонів для закупівлі обладнання. Вони потребують живої, креативної, інноваційної методики і, головне - захопленого вчителя. В Україні є національні виробники ІТ-продуктів, обладнання для шкіл. Є станції юних техніків, де купа креативних ініціативних проектів. Вони мають продукти, які можна доопрацювати і поставити на серійне виробництво. Є окремі популяризатори науки, такі як Олексій Смірнов, в якого школярі точно не нудьгують. І в якого є недорогі дидактичні матеріали, обладнання яке може в руках захопленого вчителя зробити ВАУ. Креативність та інновації можна впроваджувати на вітчизняних розробках з авторськими методиками, які є в Україні. Адже інтерактивна дошка - це вау для школяра, вчителя на місяць-два, а далі?...
Друге. Непластичність реформи. Наші закони і нормативка не є гнучкими, пластичними. В англійській мові є гарний і дуже популярний термін flexible - еластичний, гнучкий, піддатливий. Популярність цього прикметника в часи COVID19 зросла в рази. Реформи не є flexible/пластичними до потреб шкіл з різних регіонів. Наприклад, відсутність інтернету і sic! українського телебачення в прифронтових районах Донеччини і Луганщини зводить нанівець гарно прописані закони стосовно середньої освіти.
Делегування повноважень і децентралізація є ще одним величезним викликом. Відсутність а) сильного громадянського суспільства і активістів (які б моніторили і допомагали), б) проектних команд і проектного менеджменту, в) цінностей відповідальності і довіри призводять до корупції, закритості до інновацій. Тому реформи йдуть повільно, і вони в цілому є непопулярними ні в освітньому середовищі, ні серед батьків. Так, це прогнозовані ризики і це те, що багато країн проходить.
Для ілюстрації наведу приклад - навчання вчителів. Закон є, постанова 800 є, все прописано супер. Я провела серію зустрічей і перемовин в багатьох регіонах. До пандемії навіть встигли провести навчання в ОТГ на Полтавщині відповідно дії нових норм. Всі залишились задоволені. Одночасно, регіональна влада в більшості випадків не буде віддавати свої кошти “чужим” організаціям, навіть якщо вони сильні і надають послуги набагато якісніші ніж комунальні установи. Мова не йде про конкретну область. Я про систему. Одночасно, громадські організації мають досвід як можна зробити простір школи не нудним. Як для вчителя так і для дитини.
Третє. Криза цінностей. Коронавірус проявив ще більше важливість цінностей. Наступ штучного інтелекту вимагає не лише інновацій, креативності, а й людяності, емпатії, милосердя. Креативність, інновації, милосердя, відповідальність. Саме ці цінності є мейнстрімом в освіті на різних континентах нашої матінки Землі. І це не бла-бла. Не буде ніяка реформа успішною без промоції цих цінностей, без довіри. Довіри до вчителя, до дитини, до батьків і так… до влади.
Пропозиції
1. Визнати нудьгу як системну проблему школи. Почати протидіяти нудьзі в школах. Як? Національну академію педагогічних наук оптимізувати (Увага! не плутати з Національною академією наук). Так, в НАПН є окремі світлі голови з цінностями, які потрібно залучити до розробки програм, підручників, завданням яких є подолати нудьгу і зробити простір школи радісним для учня, вчителя, батьків. Далі. Зробити робочу групу з вченими, науковими популяризаторами, інноваційними вчителям-практиками для розробки програм. Головний критерій для учасника робочої групи - горять очі при вигляді дітей, а не грошей. Ще. Розробити Технічне Завдання для національних виробників, для українських ІТ компаній, вітчизняного великого і малого бізнесу для створення продуктів, обладнання шкіл. Для розробки недорогого обладнання залучити також потенціал Станцій юних техніків (Увага! Не плутати з Малою академією наук), а також потенціал політехнічних і педагогічних коледжів & університетів.
2. Реформа – це стартап.
Пропозиція, яку я говорю публічно 3 роки: реформа має бути реалізована через регіональні експерименти, тестування різних моделей, в т.ч. фінансування. Бо наповнення місцевих бюджетів в Машівцях Полтавській області, де є газовидобувні вишки – одне, а у високогірній Космацькій ОТГ, де немає ні виробництва, ні доріг для туризму – інше. А от конституційне право на безкоштовну середню освіту – однакове для школяра Космача і Машівців.
Реформа (як і будь-який стартап) має право на помилку і нам потрібно навчитись толерантно ставитись до помилок інших. Потрібно впроваджувати просвітницькі заходи з промоції довіри в школах, місцевих громадах . Більше довіряти один одному. І тут ми переходимо до ключового – до цінностей.
3. Цінності.
Лише власним прикладом можна щось стверджувати і спростовувати. Цінності прописані в Законі про загальну середню освіту, в стандартах середньої освіти, частково - спеціалізованої наукової освіти, в професійному стандарті вчителя. Вийшов і новий міжнародний документ “За життя світу” - про цінності в 21 столітті, про роль православної церкви, відповідальність православних християн у сучасному світі. Цей документ адресовано не лише християнам, а й в цілому суспільству без поділу на атеїстів і вірян, на конфесії. Прикметно, що в цьому документі є окремий VIII розділ “Наука, технології та природний світ”.
І навіть якщо ввести в нормативку терміни емоційний інтелект, ментальне здоров'я, стартап (цих термінів немає в правовому полі України), то без власного прикладу мами і тата, бабусі і дідуся, вчителя і вченого, політика і священика - цінності відповідальності, довіри, людяності, інноваційності будуть такими ж непопулярними як і реформи. Сьогодні.
… і якщо ми бодай усвідомимо важливість власного прикладу, то в нас все ж є шанс успіху реформ. І головне - шанс не вкрасти майбутнє і у землян, і у дітей. Власних…
P.S. Цей блог створено на основі мого виступу під час zoom-конференції 14 травня "Реформа Освіти" за участі т.в.о. Міністра освіти Любомири Мандзій, народних депутатів парламентського комітету з питань освіти, представників громадських організацій в рамках проекту «Регіональне обговорення реформ: на шляху до Вільнюса», що організовується Коаліцією РПР у партнерстві з Посольством Литовської Республіки в Україні та Національним демократичним інститутом за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку.