Проте є обставини, через які збори перестають бути ефективними, бо під час них не приймається жодних рішень. Однією з причин є конфлікт між акціонерами, що мають рівнозначні частки бізнесу (50/50). Через такий розподіл часток під час голосування партнери не можуть набрати необхідну більшість голосів, тому що це апріорі неможливо.
Як партнерам знайти спільне рішення та домовитись
Запорука ефективності зборів — прийняття рішення за питаннями, означеними в порядку денному (так називається перелік питань, вирішення яких важливе для компанії в конкретний момент часу). Якщо між акціонерами є конфлікт інтересів, віднайти спільне рішення вони можуть за допомогою переговорів.
Є декілька рівнів переговорів, між собою вони відрізняються рівнем особистої залученості кожного учасників. Перший рівень — прямі переговори. Це і є загальні збори, під час яких партнери збираються разом та приймають спільне рішення щодо подальшої діяльності компанії. Прямі переговори характеризуються найвищим рівнем залученості кожного з учасників. Це одночасно є і плюсом, і мінусом, бо часто під час зустрічі емоції часто переважають над інтересами бізнесу. Як результат — сварка між партнерами.
Другим рівнем є медіація — переговори за участю медіатора. Медіатор утримує конструктивне підґрунтя переговорів та коригує їхній хід. Він переймає частину повноважень учасників переговорів — формує порядок денний, погоджує позиції сторін, визначає тривалість та інтенсивність комунікації тощо.
Третій етап — залучення посередників. Такі переговори мають мінімальний рівень емоційної напруги, бо партнери не бачаться один з одним. Замість себе вони назначають посередників, котрим окреслюють червоні лінії та стратегічні цілі, яких хочуть досягти. Якщо партнер хоче зберегти свою частку в бізнесі, він має надати посереднику повноваження працювати на дотримання його довгострокових інтересів.
Останнім та найбільш радикальним способом вирішити спірну ситуацію в позасудовому порядку є залучення арбітра. Цей варіант доволі складний для правової реалізації, тож його застосування та процедуру краще заздалегідь погодити між партнерами, адже в розпал конфлікту домовитися про залучення арбітра буде не простіше, ніж вирішити сам конфлікт.
Важливо: варто розуміти, що бізнес не буде нормально працювати, допоки емоції не вщухнуть та партнери не сядуть за стіл переговорів — це завжди є кінцевою точкою в будь-якому конфлікті. До переходу до етапу прямих переговорів варто ставитися дуже обережно, бо під час зустрічі емоції знову можуть взяти гору над конструктивом. Ефективним варіантом буде залучення до переговорів фасилітатора чи медіатора, який коригуватиме їхній хід.
Як партнерам з однаковими частками уникнути конфлікту
Корпоративні конфлікти — майже невід'ємна частина бізнес-діяльності. Для бізнесу з розподілом часток 50/50 такі конфлікти особливо критичні, адже вони можуть загальмувати або взагалі заморозити бізнес.
Щоби не доводити конфліктну ситуацію до глухого кута, учасники бізнесу можуть створити та закріпити в статуті чи корпоративному договорі систему стримувань та противаг, яка дасть змогу ефективно вирішувати конфлікти з мінімальною шкодою для компанії.
У корпоративних документах партнери можуть закласти положення, що визначатимуть вплив кожного з них на бізнес. Для кожного учасника визначатиметься певна зона відповідальності, у якій його рішення буде пріоритетним. Наприклад, один партнер матиме частку 60/40 у фінансових питаннях, інший — у питаннях виробництва. Таким чином навіть під час конфлікту рішення продовжуватимуть прийматись, компанія буде працювати.
Якщо домовитися не вдається
Якщо під час переговорів партнери так і не змогли домовитись, продовжувати сумісну бізнес-діяльність майже немає сенсу. Саме на такий випадок в установчих документах варто передбачити умови та процедуру виходу з бізнесу одного з партнерів. Вони мають бути однаково справедливими для всіх учасників.
Є багато інструментів, що використовуються для продажу часток у статутному капіталі компанії, серед них:
• «Російська рулетка» — один партнер висуває пропозицію про викуп частки іншого із зазначенням ціни, а другий погоджується чи пропонує викупити частку першого за вже оголошеною ціною. У такий спосіб досягається справедливість ціни першого партнера, оскільки він не знає точно, що отримає в результаті — частку чи гроші.
• «Техаська перестрілка» — один партнер пропонує іншому купити його частку за визначену ціну, а другий погоджується чи пропонує за частку першого вищу ціну. Аукціон триває до моменту згоди одного з партнерів продати свою частку.
• «Голландський аукціон» — учасники одночасно оголошують незалежному арбітру найнижчу ціну, за якою вони готові продати свою частку. Той учасник, чия ціна виявиться вищою, купує частку іншого.
У деяких випадках можна застосувати принцип «ріж та обирай» (cake-cutting procedure) — коли перший партнер розділяє бізнес на дві частини, а другий обирає частку з запропонованих. Такий підхід мотивує першого партнера розділити активи рівнозначно, бо він не знає, яку частку обере інша сторона.
Втратити чи зберегти?
Якщо збереження бізнесу — пріоритет для кожного з партнерів, єдиним варіантом вирішення конфліктної ситуації будуть переговори, під час котрих акціонери знайдуть спільне рішення. Тільки тоді компанія буде ефективно працювати та розвиватися. Щоб уникнути конфліктів, учасники ще на етапі створення можуть впровадити справедливий механізм прийняття рішень та закріпити його у відповідних документах.
Якщо партнери не можуть домовитися та існують в умовах постійного конфлікту, компанія спочатку занепаде, а потім розпадеться. У таких випадках одному з акціонерів краще вийти з бізнесу. Для цього є багато зрозумілих та справедливих інструментів.