Слід визнати, що відновлення не відбудеться швидко. МВФ прогнозує падіння ВВП України на 35% у 2022 році. Це означає, що лише для відновлення ВВП на рівні 2021 року потрібно буде зростати на 7-10% упродовж 5-7 років. А для компенсації втрачених активів може знадобитися значно більше часу та ресурсів.
Чи буде їх достатньо?
За останні 2 місяці, коли Україна присутня на головних сторінках всіх світових видань, обсяг міжнародної фінансової допомоги заявлено у розмірі 15-20 млрд. доларів США, а фактичні надходження, без урахування озброєння – були учетверо меншими.
Згадаймо також, що попри трильйонні оцінки економічного потенціалу України, реальні надходження прямих іноземних інвестицій останні роки становили в кращому випадку кілька мільярдів доларів США, переважно шляхом реінвестування зароблених в Україні прибутків та кредитів материнських компаній.
Завершення бойових дій може швидко охолодити настрої міжнародних партнерів, які швидко згадають про домашні завдання, не виконані Україною до початку війни. Не виключено, що в цьому вони будуть підтримані населенням, значна частина якого через зростання цін навіть у країнах з високим рівнем добробуту вже змушена обирати між купівлею продуктів харчування та оплатою рахунків за електроенергію.
Згідно із оновленим прогнозом МВФ війна в Україні та санкції проти РФ, які викликали зростання цін на сировину та порушення виробничої логістики, коштуватимуть світовій економіці близько 1 трильйона доларів США невиробленого ВВП упродовж 2022-2023 рр., у тому числі країнам ЄС – близько 200 млрд. доларів США.
За усієї привабливості концепції «Росія заплатить», її реалізація не виглядає вирішеним питанням. Адже для цього потрібне визнання країни-агресором себе переможеною, або примусове стягнення коштів з її рахунків. Обидва варіанти на сьогодні не є безхмарними.
Для примусового вилучення активів іншої держави або її громадян потрібне прийняття спеціального законодавства. Проте в результаті подібного прецеденту інші країни вже не сприйматимуть інвестиції в ЄС та США як захищені та намагатимуться зменшити свою залежність від них. Це загрожуватиме країнам Заходу рецесією та може поставити під сумнів статус долару США як світової резервної валюти.
Тому слід бути готовими до того, що обсяг коштів, який надійде в Україну, буде на порядок меншим від очікуваного. А отже, для забезпечення Великої відбудови після завершення війни потрібно якомога скоріше відновити економічне зростання, яке дозволить профінансувати відновлення та забезпечити ефективність економіки у післявоєнний період, використовуючи для цього всі доступні механізми.
Про що йдеться.
Зрозуміла концепція залучення міжнародної допомоги. Попри вже створені фонди відновлення України, на україномовному сайті КМУ можна знайти лише їх назви та реквізити рахунків, на які можна переказати гроші. Однак жодної інформації про роботу цих фондів, структуру управління та практичні ініціативи, які фінансуються за їх допомогою. Чи не тому міжнародні партнери воліють обирати для себе конкретні проекти, в які вони готові вкладати кошти - відбудову конкретного міста чи театру?
Необхідно наповнити діяльність фондів змістом та запропонувати робочу модель, зрозумілу потенційним донорам. Ми не повинні повторювати помилок минулого, анонсуючи на міжнародних майданчиках амбітну високорівневу адженду, не підкріплену конкретними ініціативами, готовими до практичної реалізації.
Одним із практичних рішень могло б стати створення державного банку розвитку, який міг би здійснювати ефективне управління фондами, маючи досвід проектного фінансування, вибудовані контролі за використанням коштів та ризик-менеджмент. Такий банк може бути створений за кращими міжнародними зразками на основі одного із державних банків та діяти за змішаною моделлю, фінансуючи як безпосередньо інвестиційні проекти, так і перерозподіляючи фонди на інші банки.
Ефективна архітектура прийняття рішень. Створення Національної ради з відновлення України від наслідків війни є кроком у правильному напрямку. Однак вже на початку його роботи виникає ряд практичних питань. Чи зможе консультативно-дорадчий колегіальний орган, який складається з 50+ осіб, які представляють лише органи центральної влади та перебувають у підпорядкуванні один одного, приймати швидкі та ефективні рішення із урахуванням інтересів широкої когорти стейкхолдерів? Чи буде можливість у керівників держави вищого рівня приділяти достатньо часу роботі Ради в умовах перевантаженості поточними завданнями? Чи буде у її роботі враховано позицію місцевих громад, бізнесу, інститутів громадянського суспільства? Чи достатньо в державі якісного кадрового ресурсу для забезпечення ефективної роботи 20+ робочих груп за напрямами та їх координації?
На нашу думку, відповіддю на вищезазначені питання щодо роботи Ради мав би стати потужний технократичний виконавчий офіс, який у форматі full-time буде координувати розроблення єдиного плану заходів з післявоєнного відновлення економіки України, здійснювати системну підготовку та узгодження рішень Ради, структурувати проектну діяльність та супроводжувати реалізацію відповідних програм.
Залучення стратегічних інвесторів. Вже зараз потрібно здійснювати практичну роботу із залучення стратегічних інвесторів до України. Не лише закликаючи їх залишити російський ринок, але й пропонуючи розміщувати виробництво на території України та брати безпосередню участь у проектуванні та розбудові необхідної для їх роботи фізичної інфраструктури. На це мають бути спрямовані зусилля економічної дипломатії.
Україна має стати основним осередком глобальних корпорацій у Східній Європі, запропонувавши їм довгострокову перспективу розвитку бізнесу. Це дозволить не лише відбудувати втрачене, але й забезпечити ефективність нової структури економіки. Позитивним бонусом їх фізичної присутності в Україні стане вищий рівень безпеки самої України та її глибша інтеграція у глобальні ланцюжки створення доданої вартості, що прискорить набуття Україною доступу до єдиного ринку Європейського Союзу.
Ощадливе та ефективне використання бюджетних ресурсів. Бюджетні ресурси завжди обмежені, тим більше в умовах воєнного часу. Пріоритетом фінансування в цей період є потреби оборонного сектору та виконання захищених соціальних статей.
В умовах бюджетних обмежень підтримка громадян та бізнесу має бути якщо не адресною, то принаймні чітко сфокусованою. Прості рішення комплексних проблем, які назагал видаються дієвими, насправді є невиправдано дорогими та лише розтягують вирішення проблеми у часі.
Прикладами таких «коврових» рішень є зниження акцизів та ПДВ на товари, що зростають у ціні (паливо), встановлення недиференційованих тарифів на тепло та електроенергію на рівні, що не відповідає їх ринковій вартості, відсутність критеріїв та обмежень на безмитне ввезення авто для власних потреб тощо.
Також прикладом швидкого, однак не оптимального рішення є розширення критеріїв спрощеної системи оподаткування, що дозволило суттєво заощадити на сплаті податків великому бізнесу, який не постраждав від воєнних дій та навіть збільшив власні доходи в результаті процесів внутрішньої міграції та зростання попиту на продукцію (напр. аптечні та продовольчі мережі).
Застосування таких тимчасових (?) рішень обмежує можливості бюджетної підтримки тих домогосподарств та бізнесу, які цього дійсно потребують. Визнання неефективності та перегляд таких рішень в умовах невизначеності ще більше ускладнює планування своєї діяльності бізнесом та громадянами.
На нашу думку, більш ефективним способом підтримання домогосподарств з низьким рівнем доходів є забезпечення їх державними субсидіями, вартість підтримки яких для держави буде меншою, ніж компенсація з бюджету втрат постачальників тепла та електроенергії, адже ринкові тарифи стимулюватимуть людей заощаджувати.
В свою чергу, у питанні забезпечення автотранспортом тих, хто його втратив в результаті бойових дій, доцільно було б надати можливість його безмитного ввезення громадянам за умови підтвердження ними втрати автомобіля (напр. через додаток «Дія») та придбання за кордоном авто зі схожими характеристиками.
Поступове відновлення ринкових засад функціонування економіки та фінансових ринків. Із початком війни Національним банком та Урядом були вжиті правильні та своєчасні, хоч і вимушені, кроки – фіксація обмінного курсу гривні, запровадження переліку товарів критичного імпорту, переведення значного обсягу торгівлі іноземною валютою на Національний банк, узгодження параметрів операцій Національного банку із державними цінними паперами.
Така фінансова політика, що полягає у поєднанні жорстких валютних обмежень та утриманні процентних ставок за державними запозиченнями на рівні, удвічі нижчому від прогнозованої інфляції, в академічній літературі має назву фінансової репресії та сприяла здешевленню вартості боргового фінансування державного бюджету. Вона була характерною для періоду після Другої світової війни у США, Великій Британії та інших країнах, і допомогла їм суттєво знизити боргове навантаження без значної шкоди для економіки.
Імовірно, негативні реальні ставки та валютні обмеження зберігатимуться ще тривалий час після завершення війни для пом’якшення боргового навантаження на державу. Процес лібералізації валютних обмежень, запроваджених у 2014-2015 роках, тривав близько 4 років. На нинішньому етапі перспективи їх послаблення стримуватимуться стрімким зростанням державного боргу України в іноземній валюті та недостатньою глибиною локальних фінансових ринків.
Водночас тривала затримка із поверненням до ринкових засад ціноутворення на фінансових ринках може мати наслідком деформацію ринкових стимулів, втрату громадянами мотивації зберігати гроші в банках та у державних цінних паперах, фрагментацію доступу до фінансових ресурсів та пошук обхідних шляхів для виведення капіталу з країни.
Для Національного банку важливо мати завчасно підготовлену дорожню карту нормалізації фінансової політики та відновлення ринкових механізмів ціноутворення на фінансових ринках, що поєднуватиме послідовність кроків із лібералізації з досягненням необхідних передумов.
Забезпечення стійкості банківської системи та неперервності кредитної підтримки економіки. Попри руйнівні наслідки воєнних дій, банки зберігають стійкість та платоспроможність. Це значною мірою є результатом реформи банківського сектору 2014-2016 рр., яка дозволила здоровим банкам накопичити достатній запас міцності. Водночас погіршення якості активів через погіршення платоспроможності реального сектору внаслідок війни буде неминучим, і про це вже свідчать березневі збитки банківського сектору, обумовлені формуванням резервів за активними операціями.
Очевидно, недостатність капіталу банків та поступове відновлення ринкової вартості ресурсів ускладнить доступ до кредитів для бізнесу та громадян, доповнюючи фактори пригніченого попиту в економіці та недостатньої застави позичальників.
Це може посилювати несхильність банків до кредитування реального сектору в умовах підвищених ризиків та фокусування їх активних операцій на інвестуванні у безризикові фінансові інструменти (модель narrow bank). У свою чергу, це посилюватиме ризики надмірного фінансування банками державного боргу (sovereign-bank nexus), про які попереджає МВФ. Для країн, які розвиваються, частка державного боргу в активах локальних банків у 2021 році досягла рекордного рівня 17%, тоді як в Україні вкладення банків у державні цінні папери вже становлять 23% валових та 26% чистих активів. Збільшення вкладень банків в ОВДП за неринковими ставками може мати негативні наслідки для їх балансів після нормалізації політики.
З огляду на це, завданням регулятора має бути підготовка до проведення післявоєнної оцінки якості активів банківського сектору та плану дій на 2-3 роки із відновлення капіталізації банків. Національний банк має успішний досвід та якісну експертизу для виконання цього завдання.
Підтримці банківського кредитування в умовах підвищених ризиків може сприяти комплексне рішення у вигляді спеціальних програм рефінансування банків, доступ до якого визначатиметься їх кредитною активністю, та часткового покриття кредитних ризиків державою. Відповідні державні програми вже діють. Ефективний розподіл кредитних ризиків та доступ до ліквідності забезпечуватиметься можливістю отримання кредитів рефінансування під забезпечення кредитами банків, гарантованими державою.
Реформа податкової системи. Податкова система має бути простою, зручною та справедливою. Її основою мають стати спрощення та гармонізація інструментів оподаткування, справедливе розширення податкової бази та калібрування ставок з метою стимулювання економічної активності.
Необхідно не лише відновити, але й прискорити імплементацію плану дій з протидії розмиванню податкової бази та переміщенню прибутків за кордон. Це і правила оподаткування контрольованих іноземних компаній, які де-факто є найбільшими іноземними інвесторами в Україні, і приєднання до автоматичного міжнародного обміну інформацією за єдиним стандартом. Необхідність податкової прозорості унаочнено квітневим рішенням Національного банку з обмеження транзакцій з квазі-грошима, у тому числі поповнення брокерських та форекс-рахунків, що використовувалися для інвестування за кордон.
Гармонізація ставок та розширення бази оподаткування може передбачати підвищення ставок оподаткування пасивних доходів, зокрема дивідендів (ставка 5%) та процентів по державних цінних паперах (ставка 0%) до рівня ставок податку на активні доходи (прибуток, заробітна плата), а також скасування обмеження на розмір заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески (ЄСВ).
Вищевказані заходи дозволять не лише зменшити нерівність в оподаткуванні доходів громадян, але і з часом упровадити концепцію зменшення податкового навантаження на активні доходи для стимулювання економічної активності в країні.
Крім того, подальша автоматизація та цифровізація контролю податкових та митних ризиків сприятиме зменшенню логістичних втрат платників податків та прискоренню бізнес-процесів, що також є вкрай важливим для швидкого економічного відновлення.
Розвиток внутрішніх ринків капіталу. Місцеві громади потребуватимуть коштів на відбудову, які вони можуть запозичити на ринку. Потрібно дати більше фінансової свободи громадам, встановивши загальні для всіх правила фінансової дисципліни. Поєднання з реформою децентралізації може дати поштовх розвитку ринків облігацій місцевих громад.
Ефективна та партнерська взаємодія між державою, бізнесом, фінансовими інституціями та місцевими громадами. Розроблення рішень з державної політики має відбуватися із залученням широкої когорти стейкхолдерів та враховувати їх реальні потреби та можливості. Державні програми після публічного оголошення про їх затвердження мають бути негайно доступними для всіх зацікавлених осіб, у тому числі у регіонах. Їх реалізація не повинна гальмуватися через недостатню налаштованість бізнес-процесів на місцях.
Професійний державний менеджмент. Відновлення економіки вимагає якісної експертизи, системної та злагодженої роботи державного апарату на всіх щаблях. Програма з відбудови України повинна мати чітку візію та бути належним чином структурованою за принципами проектної діяльності. Піднесення патріотичного духу та національне єднання, якого країна не бачила з 2014 року, має стати вікном можливостей для залучення кращих управлінців державного та приватного секторів, що володіють досвідом антикризового менеджменту та впровадження реформ.
Відомий вислів Колумба: «Ви ніколи не перетнете океан, якщо не матимете мужності втратити з поля зору берег». Війна не залишила для нас можливості повернення у минуле та звичне в усіх вимірах життя, а тому не залишає нам іншого вибору, аніж рухатися вперед до його нової якості.
Будь-які цілі є досяжними. Після Перемоги.