Склад теж без сюрпризів – це члени Уряду та голови профільних комітетів парламенту. Єдине, якщо раніше такі органи очолювали особисто Президенти, то в цьому випадку запропонований механізм співголовування голови Офісу Президента та Прем'єр-міністра. Чи виправданий цей підхід, покаже час, але таке «двовладдя» на перший погляд може призвести до внутрішніх протиріч і розмиття відповідальності. Дивним видається і покладення обов’язків Секретаря на керівника одного з парламентських комітетів (з питань фінансів, податкової та митної політики) з огляду на той факт, що мандат роботи утвореної Ради набагато ширший за сферу повноважень Комітету. При цьому організаційно-технічне забезпечення Ради буде здійснюватись Секретаріатом КМУ та Офісом Президента.
Попри ряд переваг в утворенні таких координаційних інституцій, важливо щоб влада врахувала і наявний негативний досвід.
1. Відповідальним за формування і реалізацію державної політики є Кабінет Міністрів України. Утворення будь яких «квазі урядових» інституцій не може його підміняти, а має допомагати та посилювати його мандат.
2. Ефективна робота КМУ потребує завершення урядової реформи. Це і поетапний перехід його функціонування за принципом єдиної юридичної особи, що разом з подальшим впровадженням цифровізації серйозно спростить внутрішні трансформації та процеси. І чітке визначення всіх сфер державної політики з їх закріпленням за відповідальними міністерствами. Окремої уваги заслуговує питання посилення ролі інституцій відповідальних за європейську інтеграцію. Профільний Віцепрем'єр-міністр та її Офіс має отримати більше повноважень по координації інших органів влади.
3. Центрами формування політики мають стати міністерства. Ми можемо слухати поради міжнародних та українських інституцій і фахівців, але нарешті навчитись самі визначати власний порядок денний не чекаючи доручення згори. Аналіз політики і підготовка policy papers по ключовим напрямкам має стати одним з перших кроків.
4. Амбітні завдання в усіх сферах, прискорений процес євроінтеграції потребує нових знань та навичок публічних службовців. Якнайшвидше має бути розгорнута система їх професійного навчання. Тут партнером може стати ЄС, який вже має досвід підготовки службовців країн-кандидатів. Потрібно залучати мережі приватних освітніх установ, які останнім часом почали розвиватись в Україні. Використовувати переваги онлайн освіти. Володіння англійською мовою взагалі без обговорень must have на всіх рівнях служби.
Це лише ряд пропозицій з трансформації нашої адміністративної системи. Головне на сьогодні – це чітке розуміння, що всі нові завдання як у воєнний час, так і період післявоєнного відновлення потребують спроможних державних інституцій, ефективних систем і процесів, вмілих управлінців на всіх рівнях державного управління. А отже реформа публічної адміністрації як ніколи на часі.