По-перше, кримінальне судочинство давно перестало бути засобом встановлення справедливості і перетворилося на бізнес суддів, прокурорів та, на жаль, адвокатів. По-друге, законодавча база, що регулює усі правовідносини, зокрема, ті що приводять в результаті до ув’язнення підозрюваного сфокусована на завданнях, характерних для 1937 року: політичні переслідування, розправи, вождизм, феодалізм, інтриги та дика конкурентна боротьба. По-третє, 20-річна інертність української влади призвела до формування культу бандитизму, тюрми породили цілу злочинну культуру з власною мовою, мистецтвом, та в цілому кримінальним фольклором і головне, з власними політичними уподобаннями. Місця позбавлення волі вже не виправні заклади, а курси підвищення кваліфікації для злочинців. Це – гірке досягнення українських еліт та влади.
Діючій владі вже пізно щось усвідомлювати, робити висновки та виправляти ситуацію. Вона сама переступила межу за якою суцільний кримінал. З часом відбудеться кардинальна зміна еліт та влади, вони принесуть у суспільство нову філософію боротьби, як безпосередньо з криміналом, так із його витоками. Це буде нова політико-гуманістична платформа, яка спиратиметься, по-перше, на пришвидшене перетворення «криміналізованої істоти», втраченої для суспільства у Людину. По-друге, виховання нового українця, який стане поруч з представниками реальної реформаторської команди і, цим широким громадсько-політичним фронтом, буде змінювати державу, спускаючи її з 10 місця у рейтингу на останнє.