ГоловнаБлогиБлог Єви Якубовської

Біль душі моєї

Якусь частину року ти намагаєшся жити з цим, іншу – боротися, тобто приймаєш і починаєш робити вигляд, ніби щось вирішуєш. І осі ті справді рушійних кілька днів, тижнів, але друге – дуже рідкий випадок, ти є організатор. Природа питання у тому, аби полюбити учасника свого, навчитися боротися з триголовим драконом бюрократії, змолодити кілька медіа, і звісно навчитися вчасно ховати від себе зброю, аби кожен із учасників організаторської команди мав фізичне право назватися колись екс-організатором фестивалю, у нашому випадку Театрального фестивалю «Кіт Ґаватовича».

Фото: Театральний фестиваль "Кіт Ґаватовича"

Під час підготовки тебе нервують усі з команди, тебе дратує, що вони не активні і не долучаються до з’ясування деталей, а коли вони починають їх таки випитувати – тебе дратує,що вони лізуть не у свою справу. А потім тебе дратуєш ти, бо тебе дратують усі.

Щастя, бо слово нещастя ми не вживаємо, особливо, коли до події лишається два дні, ось це залюблене нами у атракції є ні що іншим, як спосіб організації її, а саме відкритий простір. Він стає провокацією не лише для погоди, але й для учасників. Останні не такі категоричні, як перша, що не може не тішити.

Пояснити, якого білого, актори та режисери мають презентувати свою творчість у парку, а не у кінотеатрі скажімо того ж парку, дуже складно. Перед створенням цього фестивалю, ми з театром (театр «Склад 2’0 – засновники фестивалю) поставили такий експеримент на собі. Їздили по містах України та виконували виставу у креативних просторах, анти-кафе, кінотеатрах і дозріли до справжнього відкритого громадського простору. Це зовсім інакші рівні спілкування із глядачем, це набагато більша довіра до цих же глядачів, які мають дозволити себе захопити, а отже, як на мене є більша енергетична робота того, хто на сцені. Звісно не усім вистави нам доречні і ми їм, але спільними консенсусами вже другий рік поспіль презентуємо потужні та експериментальні театри України. І такий виконаний пункт нашого життя дозволяє триматися, коли державні інституції вирішують тебе випробувати на міцність.

Але по завершенню фестивалю ти будеш знову всіх любити, не факт, що з тобою хтось буде вітатися, але головне є те, що ти маєш свій вид наркотику з якого зістрибнути стає з кожним роком все важче. Перенасичення спілкуванням стає ранішньою потребою.

То чи можна бути емоційно спокійним під час підготовки якоїсь атракції? Ні, не у моєму випадку принаймні. Всередині протягом підготовки до фестивалю постійно відбувається перевороти та події взяття Бастилії. І головне пам’ятати, що і французька революція колись та й закінчилася.

// за кільканадцять років вона знову повторилася, але це вже уточнення для снобів та тих, хто теж підсів на «голку»

Єва Якубовська Єва Якубовська , Організаторка театрального фестивалю "Кіт Ґаватовича"
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram