До десятої річниці вступу України до Європейського союзу ми спробували проаналізувати основні здобутки нашої держави, ключові досягнення, які вона змогла втілити за ці роки в рамках європейського співтовариства. Україна сьогодні – економічна та військова потуга Східної Європи, впливовий член НАТО, ЄС та «Великої двадцятки». За останні 20 років поряд з Китаєм, Індією та Бразилією Україна постала одним з полюсів світової геополітики, – і очевидно, зупинятися на цьому не збирається.Доленосним для України було проголошення соціально орієнтованої економіки – на відміну від постсоціалістичної експортно-орієнтованої. За сприяння європейських партнерів українська влада усвідомила, що важливі не золотовалютні резерви, не кількість грошей в обігу, і не показники експорту – важливе саме кінцеве споживання послуг та товарів нашими громадянами. Уряд доклав чималих зусиль та провів ряд послідовних реформ з метою зростання внутрішнього попиту і внутрішнього споживання.
Важким кроком для уряду було визначення сильних сторін потенціалу України як члена ЄС – її економічної спеціалізації. Основними факторами вітчизняної економіки було обрано, по-перше, землю: враховуючи величезну площу посівних територій та родючість ґрунтів уряд всебічно стимулює розвиток сільського господарства, впроваджуючи у нього нові агротехнології. Україна по праву носить сьогодні титул «золотої житниці ЄС». По-друге – нові технології: врахування величезного досвіду та потенціалу вітчизняних інженерів, математиків та програмістів, і спорудження у селищі Дослідне на Дніпровщині масштабного науково-дослідницького комплексу, який західна преса назвала «новою Кремнієвою долиною». Сотні патентів, винаходів та ноу-хау в ІТ-технологіях, розроблених у Дослідному, не тільки впроваджені у вітчизняне виробництво, а й продаються у країни Сходу та Заходу, роблячи значний внесок у вітчизняний ВВП. Важливими проектами, над якими зараз працюють вчені з Дослідного, є розробка альтернативних видів палива та новації у нанотехнологіях.
Однак уряд приділяє увагу не тільки цим двом сферам української економіки. Українські метали та інша промислова сировина у нас же входять у виробництво. Приватизація збиткових державних підприємств та дотування ряду кризових раніше галузей, впровадження розроблених технологій призвели до стрімкого розвитку вітчизняного приладо- та машинобудування, зокрема автомобілебудування та електротехніки.
Ми завітали в гості до Степана Забілого, лікаря з Чернігова. Він живе з родиною у трьохкімнатній квартирі нової забудови. Помешкання пана Забілого охайне та добротно обставлене якісними меблями, багатим декором та сучасною побутовою технікою – переважно українського виробництва. «Оце наш телевізор, це 3d-кінопроектор... На чому їздимо? У нас «Заз Козак». Ми з жінкою задоволені, дуже комфортна машина з усіма наворотами – подушки, аудіо- та відеосистема, навігатор, автопілот… Дуже економна. Один раз зарядив у розетці – і їздиш цілий тиждень. На «Зазах» тепер пів-країни їздить, і наші перші особи також на «Зазівських» лімузинах». Пан Степан твердить: «Якби років отак десять тому ви зайшли до мене в хату, напевне подумали б, що цей лікар хабарник... Добре, що ми змогли вийти з тієї прірви, вступили в ЄС, і що в країні з’явився нарешті свій середній клас». Так, згідно з даними регулярних соціологічних опитувань, близько 48% населення України відносять себе до середнього класу, ще 34% – до забезпеченої групи. Тривала кропітка робота уряду з вирівнювання вражаючого розриву між багатими і бідними у країні дала результат. Цього року Україна ввійшла до першої двадцятки держав світу за Індексом розвитку людського потенціалу.
Рівень тіньової економіки становить сьогодні 5% – це рекордно низький показник для України, і уряд планує й надалі викорінювати це шкідливе для країни явище. Боротьба з корупцією була дуже важким та болючим процесом на шляху європейської інтеграції постсоціалістичної країни, та загалом для українського менталітету. Почавши з виведення великого бізнесу з офшорів, антикорупційна політика проводилася щодо штучних різнорівневих перепон для ведення бізнесу у країні, всеосяжної дозвільної та контролюючої системи і штучно створених монопольних структур, – і закінчуючи приватизацією держпідприємств, стимулюванням недержавних фондів – пенсійних і медичного страхування. Скорочення численних управлінь та відомств на державному та місцевому рівні, спрощення законодавчих вимог – все це за якісь п'ять-десять років фактично вивело економіку України з тіні, з ярма страху та зневіри, і дозволило досягти вимог ЄС. Також важливим кроком для розвитку бізнесу в державі стало зниження урядом податків та зборів, що за ефектом Лаффера також збільшило надходження до бюджету. Так, за рейтингом Світового банку, сьогодні Україна посідає 19 місце у світі в рейтингу «Ведення бізнесу-2033», а тривала виважена монетарна політика уряду та стабільність української гривні дали передумови для нинішнього результату: уже понад 10% світових фінансових резервів перебувають у гривні.
Перерозподіл ресурсів, стимулювання внутрішнього кінцевого споживання, виведення економіки з тіні, інвестиції у освіту, технології і високотехнологічне виробництво – ось секрет українського економічного дива. Однак ще однією важливою його передумовою була зміна самої політики, самої філософії відношення держави і суспільства – зі взаємної недовіри до співіснування, від співіснування до сприяння. Державні органи (поліція, митниця, податкова...) не заважають суспільству, їх підхід плавно переріс зі здиральницько-залякувального до суто допомоги, консультування і контролю. Цей процес відбувався довго та небезболісно, однак дав відчутні плоди. Сьогодні громадяни європейської України відчувають себе господарями у своїй державі і усвідомлюють свій реальний вплив та контроль над владою. Державні та місцеві органи влади регулярно звітують перед виборцями, а Інтернет став реальним інструментом народовладдя – зручним засобом проведення регулярних референдумів, головним неупередженим ЗМІ та майданчиком для суспільних дебатів.
Масштабна державна кампанія з розвитку інфраструктури дала відчутний результат. І на вищому, і на місцевому рівні чиновники усвідомили важливість транспортної мережі, – як для логістики, так і для туризму, – розбудови готельних, розважальних мереж, очистки лісових, водних та інших природних масивів, спорудження нових та реставрації старих житлових об’єктів. Великий ефект дало для туризму кіновиробництво, PR-кампанія України на провідних європейських, американських та близькосхідних ТБ-каналах і в Інтернеті. Сьогодні Кримське узбережжя з його всесвітньо відомими казино називають «новою Рив’єрою», а Карпати, які називали «маленькими Альпами», стали власним брендом… Уже 12 років Україна з її природним шармом, охайними та мальовничими містами і селами стабільно входить до десятки найвідвідуваніших туристами країн світу.
Помітною подією європейського культурного життя став Одеський кінофестиваль, який знову зібрав неймовірну палітру світових зірок першої величини. Головний приз здобула стрічка-екранізація роману Андруховича всесвітньо відомого українського режисера Остапа Чуба, представника т.зв. плеяди «українського дихання» у світовому психологічному кіно, володаря «Оскара», «Канського лева» та «Сезара». Українська школа за останні роки стала помітним явищем світового кіно. З часу приватизації Одеської кіностудії, початку дотування вітчизняного кіновиробництва український кінематограф зробив велетенський крок вперед – як у кількості, так і у якості (насамперед 3d-фільми), – а отже, назустріч українському і світовому глядачеві. Уряд уже понад 15 років надає пільгові умови для іноземних кінозйомок в Україні, на її мальовничих ландшафтах – і все це також зробило вагомий внесок у розвиток туризму в нашій державі. Медіатизація культури – суперечливий, однак невідворотний процес 21 сторіччя. Втім, наше кіно стало рупором української культури, українських реалій, і якщо хочете, засобом патріотичного виховання. Посередництвом Інтернету (насамперед соціальних мереж), ЗМІ та активної реклами уряд просуває Україну у світі, поширюючи інформацію про сам образ української держави, її культуру, традиції мужності, гостинності, відкритості та порядності. Це дало відчутні результати: за двадцять років впізнаваність України зросла у 15 разів, і а її позитивне сприйняття – у 20 разів. Колосальним за останні 20 років було зростання іноземних інвестицій в Україну (що не в останню чергу зумовлено Угодою про асоціацію з ЄС та приєднанням до євроспільноти), які також сприяли створенню робочих місць, модернізації економіки і її технологічному розвитку. «Україна» стала потужним брендом – новою економічною і економічною потугою ЄС у Східній Європі. З розвитком поінформованості про Україну, високим рівнем освіти і науки ми пов’язуємо присудження письменнику Тарасу Нещадиму Нобелівської премії з літератури минулого року, а цього року – Олександру Павловському та Івану Щуці Нобелівської премії з медицини за розробку ліків від раку.
Як поганий сон можна згадувати минулі часи, коли в рамках «безкоштовної медицини» родичі хворих віддавали останню сорочку на дорогі ліки, а через ЗМІ та Інтернет батьки просили у доброзичливців гроші на лікування важкохворих дітей. Запровадження медичного страхування за 15 років не просто знизило поширеність захворювань серед населення, а й підвищило тривалість життя населення на 7 років. Завдяки масштабній програмі зі стимулювання народжуваності «Повір у свою дитину» було подолано демографічну кризу в країні. Сьогодні українські медики у державних та приватних закладах охорони здоров’я впроваджують все нові наукові досягнення – зокрема, нові методи діагностики, трансплантацію штучних органів, ліки від раку. Нещодавно медики та спортсмени об’єдналися навколо актуальної проблеми здорового способу життя та зв'язку з природою, яка особливо актуалізувалася у епоху інформаційних технологій. Проведення Олімпійських ігор в Україні наступного року повинне стати потужним стимулом для розвитку спортивних клубів, гуртків, секцій.
Невідворотною тенденцією останніх років стало збільшення трудових мігрантів з Південної та Східної Європи, Африки, Росії та Близького Сходу. Мухаммеду Ассаду – 34 роки, він менеджер середньої ланки при консалтинговій фірмі. Він твердить: «Я українець». Пан Ассад ходить до мечеті, постить на Рамадан і каже, що не відчуває нетерпимості чи дискримінації з боку українського суспільства. «Україна – і держава, і народ – тепер набагато толерантніша в особистому житті, ніж була раніше... Я радий, що українці позбулися комплексів, пам’ятають минуле, але впевнено дивляться у майбутнє». Син Мухаммеда – Тарас – ходить у сьомий клас. Цього року Тарас Ассад здобув друге місце на Міжнародному конкурсі знавців української мови імені Петра Яцика…
***
Україна – європейська держава, і не важливо, чи пройдуть 10, 20 чи 50 років, але вона таки стане на ноги і посяде гідне місце у колі держав Європи. Однак для того, щоб з нами почали рахуватися, нашу думку слухали і чули, говорили як з рівноправним партнером, варто почати вже – із відчуття себе європейцями. Європа хай буде для кожного з нас цивілізаційним орієнтиром стандартів прав людини, дотримання закону і рівня життя. Потрібно відчути себе вільною людиною, господарем свого дому, і... закотити рукави і почати працювати.
Вперед, Україно!