Продовжував позначатися на зовнішньополітичній риториці факт виборчої парламентської кампанії, який не дає повністю оцінити реальний потенціал дипломатії нової команди.
Іноземні партнери поки дотримуються вичікувальної позиції, уникаючи заяв та дій, які б тлумачилися як втручання у виборчий процес.
Важливим є те, що протягом періоду після президентських виборів та парламентської кампанії була збережена наша послідовна позиція на мінському напрямі, розвинуто потенціал для мирного врегулювання та надано відсіч спробам Кремля використати цей перехідний період для досягнення нових агресивних цілей на Донбасі.
Варто відзначити кілька ключових тенденцій дипломатії Зеленського за два місяці з часу інаугурації.
Перш за все, йдеться про певну інерційність. І якщо нова команда підтвердила, принаймні в сигналах, спадковість зовнішньої політики, то в конкретних діях поки бачимо лише використання «запасу міцності» минулих п’яти років. Чого хотілося б, так це нового бачення і підходів для реалізаціі стратегічних інтересів України.
Друге спостереження - це комунікація команди Зеленського. Дуже креативно та професійно по формі. Однак, треба уважніше ставитися до опрацювання по суті сигналів, а тим паче до дипломатичних ідей. Все ж таки варто скоординовувати їх традиційними дипломатичними каналами, перш ніж надавати ім медійного життя. Хотілося б бачити також більше злагодженості у внутрішній координації, будь-які розбіжності варто полагоджувати без зайвого публічного розголосу. Сподіваюсь, це питання росту і в подальшому не проявиться.
Так само ми побачили сталість викликів. Попри зміну влади в Києві, Москва не змінює свого почерку, постійно підриваючи будь-який мирний крок з нашого боку.
Тепер традиційно більш детально про дипломатичний тиждень, що минув.
Плюси:
1. Зберігається тяглість динаміки політичного діалогу на найвищому рівні з Федеральним Канцлером Меркель. По кількісним показникам – відбулася вже третя розмова з часу інаугурації; по якості - покаже час. Треба продовжувати традицію взаємного координування підходів стосовно Росії, як до, так і після будь-яких контактів з Кремлем. Простежується й бажання Києва уже зараз почати підготовку до вирішення газового питання та забезпечення енергетичної безпеки у контексті потенційної зимової газової кризи.
2. Брифінги в Офісі ПУ стали важливими з точки зору комунікування підходів Банкової до врегулювання ситуації на Донбасі. Хоча очевидно, що остаточно туман над позицією президента щодо мирного врегулювання розвіється лише після парламентських виборів, коли президент Зеленський отримає реальну можливість проводити необхідні, але складні та, іноді, непопулярні законодавчі рішення. Загалом озвучені підходи є правильними і здатні додати динаміки як на гуманітарному, так і соціально-економічному треках. Однак, будь-який прогрес буде тимчасовим, якщо залишатиметься нереалізованим безпековий компонент Мінських домовленостей або ж Україні буде нав’язаний якийсь гібридний варіант замороження конфлікту на кшталт «загального розведення».
3. Засідання Тристоронньої контактної групи у Мінську принесло низку позитивних рішень. Нарешті досягнуто домовленості про чергове «перемир’я», хоча очевидно, що через відсутність публічних гарантій Кремля, яких ми не почули, це перемир’я має шанси повторити долю всіх попередніх домовленостей. Спостерігаємо, чи анонсоване зобов’язання забезпечити повний доступ для СММ ОБСЄ до всієї території України буде нарешті реалізовано й на окупованій території. Маємо також обнадійливі новини про можливе повернення наших громадян за формулою “69 на 208». Не можу не відзначити позитивний сигнал від представника України у політичній підгрупі про пріоритетність для України виконання безпекової частини Мінських домовленостей, а також про можливість прогресу в мінському процесі лише у форматі двостороннього руху на засадах взаємності.
4. У контексті пошуку шляхів звільнення українських громадян, не може не вітатися реанімація контактів між уповноваженими з прав людини України і Росії. Рівно рік тому, попри аналогічні домовленості між президентом Порошенком та Путіним, реалізацію відповідної «дорожньої карти» було зірвано російською стороною. Будемо сподіватися, що цього разу повторення такого сценарію не відбудеться. Ризики існують і через збереження різночитання принципу обміну «всіх на всіх», що підтвердив і президент Зеленський, і Кремль. Важливо, що Банкова нарешті згадала про інших бранців Кремля, запропонувавши Москві синхронно звільнити Олега Сєнцова та Кирила Вишинського.
5. Показовою стала жорстка реакція і Банкової, і Михайлівської на «агітаційні» візити угорських посадовців на Закарпаття. Будапешт своєю поведінкою вчергове підтвердив відсутність реального інтересу до налагодження довірливого діалогу, попри всі позитивні сигнали України. Благо, на тижні Конституційний Суд підтвердив обов’язок держави гарантувати реалізацію прав всіх громадян на освіту та забезпечення інклюзивності суспільства.
6. Заслуговує на належну оцінку чітка консолідована та жорстка позиція української сторони щодо упередженого та необ’єктивного вироку італійського суду проти українського нацгвардійця Марківа за нібито причетність до загибелі італійського фоторепортера під Слов’янськом у 2014 році. Поділяю аргументи на користь оцінки такого розвитку подій як елементу підривної російської антиукраїнської роботи у західноєвропейських країнах. Слід продовжувати порушувати на всіх рівнях політичного діалогу питання відновлення справедливості щодо Марківа.
7. Слушною ініціативою президента Зеленського є активізація діалогу та прагнення встановлення довірливих стосунків з іноземними інвесторами, без яких досить складно очікувати на справжню історію українського економічного успіху. Слід ретельно готувати конкретні пропозиції на розгляд ключових міжнародних бізнес гравців для представлення під час майбутніх візитів Зеленського до США (Вашингтон та Нью-Йорк) та січневого Давоського форуму. Натомість, "маски-шоу", яке у суботу влаштувало СБУ на підприємстві Арселор Міттал, дисонує з обіцянками та запевненнями президента щодо іноземних інвесторів.
8. Традиційно у креативний спосіб президент Зеленський відповів на чергову провокацію Москви у вигляді нового паспортного указу Путіна. Спостерігаємо, яким стане механізм надання українського громадянства етнічним українцям.
Водночас, варто звернути увагу на ризики ініціативи президента Зеленського. Окрім підготовки плацдарму для легітимізації можливого вторгнення «для захисту співвітчизників», росіяни втягнули нас у дискусію, коли ми можемо опинитися в ситуації існування перехресного подвійного громадянства, що лише підсилить тезу російської пропаганди про «братські народи». Маємо також враховувати наші зобов’язання перед партнерами з ЄС у контексті безвізового режиму про забезпечення контролю за прибуттям в Україну громадян з країн категорії ризику, до яких ми віднесли, зокрема, Росію, запровадивши біометричну систему на кордоні з нею.
Президент Зеленський допустив також надання громадянства особам, які потерпають від порушення прав і свобод у своїх країнах. Дійсно, права людини можуть бути потужним зовнішньополітичним інструментом і це додасть позитиву іміджу державі на міжнародній арені. Однак, такий інструмент передбачає й потенційно суттєві обмеження, які бувають іноді обтяжливими навіть для великих держав. Зі свого боку можемо зробити зовнішню політику України заручником внутрішньополітичної ситуації в тій чи іншій країні. Тому доцільно досить уважно придивитися до реалізації цієї ідеї, зваживши всі можливі ризики.
Мінуси:
1. Досить контроверсійно прозвучали слова президента Зеленського про нібито негативне ставлення наших партнерів до дзвінка Путіну. Раніше такого не траплялося. І Німеччина, і Франція, і США ніколи не були проти таких двосторонніх дзвінків. Візьму на себе сміливість стверджувати, що вони не були проти й цього разу. Можливо, на Банковій не зрозуміли меседжа, що про такі контакти партнери не хотіли б дізнаватися з преси. З власного досвіду знаю, як високо цінується партнерами факт окремого інформування про такі розмови. До речі, останні чотири роки існувала традиція взаємного і, що не менш важливо - оперативного інформування про контакти такого типу.
Треба пам’ятати і про те, що принцип «нічого про Україну без України» також передбачає координацію з партнерами. І справа тут в тому, що захист національних інтересів за умов російської агресії можна забезпечити лише спільними зусиллями міжнародної коаліції, а не наодинці, тим паче з Москвою.
З власного досвіду відзначу, що президентські контакти з Путіним не були рідкістю і в минулому. Як і зараз, тоді головною темою було звільнення наших співгромадян. Добре, що цього разу розмові Зеленського передували контакти з нашими французькими і німецькими партнерами. Однак, хотів би звернути увагу, що у заявах глави держави відчувається стирання межі між такими поняттями як прямі переговори і телефонний дзвінок. З дипломатичної точки зору це не зовсім рівнозначні поняття.
2. Вкотре переконалися, що Україна поставила на паузу питання розгортання миротворчої місії ООН на Донбасі. Як і в Торонто з нашими союзниками, так і в Парижі на рівні дипрадників питання миротворчої місії не обговорювалося. Ці факти показують, що Київ продовжує робити ставку на швидке врегулювання ситуації на Донбасі, відкидаючи сценарій тривалого продовження конфлікту низької інтенсивності і не проробляючи альтернативні сценарії.
Однак, варто нагадати – введенню миротворчого компонента ООН передуватиме виведення російських окупаційних військ у повному складі. Саме тому Росія докладає зусиль, аби заблокувати цю ініціативу, формально посилаючись на відсутність положення про миротворців в Мінських домовленостях. Однак, його там і не має бути, оскільки така місія має бути частиною дорожньої карти, яка б передбачала шляхи імплементації та гарантувала виконання МД.
І не маємо забувати, що після повного виведення російських окупаційних військ ми ввійдемо у не менш критичний етап, а саме – відновлення і реінтеграцію звільнених територій. Конче важливо уникнути створення безпекового вакууму, який абсолютно правильно заповнити міжнародними силами для створення справді довірливих і надійних умов підготовки подальшого виборчого процесу та політичної стабілізації.
3. Не зовсім коректно прозвучала теза президента про відновлення нормандського формату після кількарічної паузи. Те, що не відбувалося зустрічі лідерів Нормандського формату протягом двох років, не означає, що він не працював. Консультації на всіх рівнях – від експертів до політдиректорів МЗС, від міністрів до дипрадників, від зустрічей до телефонних контактів – ніколи не припинялися. Без цієї роботи не могло бути й мови про майбутній саміт. Завдяки цій, не дуже помітній роботі, вдалося підготувати чимало напрацювань. Наприклад, процентів на 90 узгоджено відому "формулу Штанмайєра", суть якої, як показують останні коментарі, не зовсім знають не лише автор її назви, а й окремі члени Тристоронньої контактної групи.
4. Прикрим упущенням тижня слід вважати відсутність реакції президента Зеленського на засідання Ради Безпеки ООН для розгляду закону про державну мову в Україні, ініційованого російською стороною. Буквально під носом України, Москва використовує наявні можливості міжнародних майданчиків і старанно розкидає опорні інформаційні маячки для світу, по яких потім столиці розтлумачують ситуацію в нашій державі. Дуже добре, що запас міцності міжнародної єдності і солідарності з Україною ще працює, і на підтримку Києва виступила абсолютна більшість постпредів в РБ ООН.
У відповідь Банкова могла б зняти капелюха у висловленні їм вдячності за чітку позицію на підтримку України, і передусім на адресу Бельгії, Франції, Німеччини, Польщі, Великої Британії та Естонії, представники яких зробили на засіданні спільну заяву. Це саме той випадок, коли позиція першого офісу держави є красномовною і надважливою. Бо слова з вуст глави держави - це ознака першопріоритетності та, безперечно, чіткий сигнал і для міжнародного співтовариства.
5. Безперечним непорозумінням тижня стала очевидна пасивність дипломатії Зеленського щодо Європейського Парламенту. Перше змістовне пленарне засідання цієї впливової інституції ЄС, де на тижні зібралися практично всі ключові гравці (традиційна процедура призначення керівництва інституцій ЄС відбувається у спілкуванні з депутатським корпусом ЄП в залі і «за лаштунками»), а за підсумками дебатів схвалюється перша у цьому скликанні резолюція про українських в’знів Кремля, не мало б відбуватися за відсутності належної уваги з боку першої особи.
Телефонний контакт з президентом ЄП та направлення офіційних представників держави для роботи в кулуарах саме в ці перші дні після панєвропейських виборів є абсолютно нормальною та правильною практикою для більшості, а надто для того, хто прагне інтеграції з ЄС.
Крім цього, з вуст глави нашої держави не пролунало жодних слів вдячності на адресу європарламентарів за дуже потужну проукраїнську позицію. Зі свого досвіду скажу, що добрі слова вдячності дуже цінуються нашими щирими союзниками в інституціях ЄС.
Те, що за цих умов, відчувши брак запасу міцності щодо України у новоствореному Європарламенті та, особливо, на фоні десанту українських опозиційних сил під проводом Медведчука, п’ятий президент Петро Порошенко вирішив їхати до Страсбурга – рішення державницьке. Складно уявити, якими б сигналами була засмічена резолюція ЄП про Україну, аби не плече підтримки команди Порошенка. Однак, виграно лише один бій. Тепер слід продовжити ретельно працювати над дезавуюванням ідей про Мінськ-3 чи альтернативний мирний план, чи повний перегляд Угоди про асоціацію з ЄС на догоду Кремлю, з якими гуляла по ЄП делегація опозиційної платформи. У таких питаннях прикре мовчання офіційного Києва грає не в інтересах України та нашої міжнародної підтримки у змаганні з Москвою.
Поради небайдужого:
1. Новий паспортний указ – чіткий сигнал, Москва окреслює межу для своїх маріонеткових режимів адміністративними лініями Донецької та Луганської областей. При чому тактика Росії не змінюється – кожна мирна ініціатива Києва множиться на нуль провокативними кроками Москви. Путін лише підтверджує свій почерк, який він виробив за минулі роки: будь-які свої обіцянки він сам собі пробачає. Варто без зволікань трансформувати відповідні пропозиції МЗС реагування на «паспортні укази» у рішення РНБОУ. Маємо показати приклад нашим партнерам, запровадивши санкції проти фізичних та юридичних осіб, причетних до засівання російськими паспортами донбаської землі.
2. Як і прогнозувалося, Нормандський саміт можливий лише після парламентських виборів, коли Москва зможе оцінити, як зіграла її ставка в електоральному вимірі та скільки "штиків" зможуть завести проросійські та колабораціоністські партії до парламенту. Президенту варто використати підготовчий етап для максимального обмеження впливу проросійських «адвокатів», сформувати чітку та ефективну переговірну позицію, сконсолідувати навколо себе усі проукраїнські та проєвропейські політичні сили, на які б він міг опиратися в тривалому протистоянні з Москвою.
3. Вже сьогодні треба активізувати системну роботу над підготовкою широко анонсованої президентом Зеленським міжнародної конференції з відновлення Донбасу. До осені залишається півтора місяці, і наші партнери свої плани на новий політичний сезон або завершують формувати, або вже сформували. Якщо хочемо мати достойний рівень учасників і заручитися підтримкою на рівні заявлених понад 10 мільярдів євро, слід діяти. Хотілося б почути, що робиться на цьому напрямі, аби слова не розходилися зі справами.
4. Варто посилювати скоординовані демарші міжнародного співтовариства на Кремль через невиконання наказу Міжнародного трибуналу ООН з морського права. Маємо тримати питання у фокусі світової уваги і «не дозволити світу забути» ані про моряків, ані про російську агресію, ані про Україну. Тут мають своє вагоме слово сказати та проявити ініціативу й наші дипломатичні установи за кордоном.
5. Можлива зустріч Зеленський-Трамп у Варшаві 1 вересня це звичайно добре, але маємо наполягати на повноцінному українсько-американському саміті саме у Білому домі. Якщо дійсно прагнемо конкретики та змісту, а не лише піару для лайків. І звісно, що цій зустрічі має передувати чітка та скоординована підготовча робота для забезпечення максимальної ефективності контакту. Зі свого досвіду зазначу: провести першу зустріч може виявитися не проблемою. Більш складним буде організувати другий контакт, коли інша сторона вже буде чекати на конкретні результати взаємодії.
Щиро розраховуємо, що звільнене на цьому тижні крісло головного українського дипломата у Вашингтоні не пустуватиме і невдовзі на це місце буде призначено гідного кандидата, який би без розкачки приступив для просування українсько-американського партнерства. До речі, по кандидатурі нового посла можна буде судити, яку стратегію обере нова команда у відносинах з Вашингтоном, особливо в контексті триваючих розслідувань проти Коломойського у США.
6. Варто відзначити, що заміна послів – це конституційне право глави держави. Звільнення на цьому тижні 11 керівників українських дипмісій було очікуваним та логічним кроком президента. Головне – уникнути полювання на відьом та призначити достойних ефективних кандидатів. І як уже рекомендував, варто піти далі, розпочавши підготовку наради послів у Києві – прекрасна нагода, аби і нових послів представити, і зарядити єдиними скоординованими пріоритетами всю дипломатичну службу України. Тоді це буде ефективна і командна робота.
7. Принципово важливо швидко встановити особистий контакт президента Зеленського з новим Президентом Європейської Комісії Урсулою фон дер Ляйєн. Такий телефонний дзвінок стане свідченням і дипломатичної ввічливості, і пріоритетності питання євроінтеграції для нової влади. Роль президента фон дер Ляйєн у просуванні нашого європейського порядку денного буде вирішальною як з точки зору визначення стратегічних пріоритетів, так і призначення нового складу профільних комісарів.
8. Важливим міжнародним майданчиком для презентації програми нового президента України та налагодження особистих контактів зі світовими лідерами стануть щорічні вересневі політичні дебати на Генеральній асамблеї ООН у Нью-Йорку. Слід вже розпочати серйозну змістовну підготовку участі Глави держави у заходах, програмного виступу з питань міжнародної безпеки з акцентом на російську агресію, а також двосторонніх зустрічей з іноземними лідерами, представниками ділових кіл та української діаспори.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги!
Сподіваємось на тиждень 10.