В далекому 1954 році ООН ухвалила конвенцію «Про статус апатридів», до якої приєдналась і Україна. Тобто ми взяли на себе зобов’язання визнавати та надавати особам без громадянства особливий статус апатридів. А він, у свою чергу, дає цим людям право володіти майном, захищати свої права у суді, працювати та мати достойну зарплату, отримувати освіту та користуватися свободою пересування країною.
Такою є гарна теорія, а ось сумна українська практика. В нашій державі досі не існує законодавчо затвердженої процедури отримання статусу апатрида. Маємо черговий парадокс нашого законодавства – де-факто особи без громадянства є (за даними ООН приблизно 35,6 тис.), але одночасно їх ніби не існує, бо юридичний статус вони отримати не можуть.
Декому здається, що мова йде про якісь юридичні тонкощі, але насправді за цією колізією стоять долі тисяч людей. Адже вони не можуть робити прості речі, які кожен з нас сприймає як належне. Купити чи продати дім, віддати дитину до школи, звернутися до лікарні, влаштуватися на легальну роботу з відповідними соціальними гарантіями.
Найстрашніше, що безгромадянство ніби вірус передається з покоління в покоління. Є випадки, коли діти людей, які з різних причин не змінили радянські паспорти на українські, також залишились безправними: без свідоцтва про народження та без паспорту. А через наші дірки в законодавстві ще й без офіційного статусу апатрида.
Проте, у нас є шанс це змінити. Члени парламентського Комітету з питань прав людини зареєстрували законопроект 2335 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визнання особою без громадянства». Представники різних політичних сил за підтримки Управління Верховного комісара ООН у справах біженців об’єднались, щоб вирішити проблему безгромадянства та повернути апатридам базові права людини.
Законопроект 2335 передбачає:
1. Визначення процедури визнання людини особою без громадянства. Тобто фактичні апатриди отримають посвідку й матимуть чіткий юридичний статус з усіма правовими наслідками, які передбачає конвенція ООН «Про статус апатридів». Якщо особа проживе з цим статусом на території нашої держави понад 2 роки, вона зможе отримати дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання.
2. Надання потенційним апатридам безоплатної вторинної допомоги з боку держави під час набуття нового статусу. Більшість апатридів – люди соціально вразливі, в них немає коштів на адвокатів й відстояти свої права дуже важко. Сьогодні таку допомогу надає Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, хоча це прямий обов’язок держави.
3. Звільнення потенційних апатридів від сплати судового збору у випадках оскарження рішень Державної міграційної служби про відмову у визнанні особою без громадянства.
4. Встановлення строку дії посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон 5 років (наразі 3 роки).
5. Спрощення процедури прийняття на роботу визнаних осіб без громадянства та гарантування їм права на працю та гідний рівень життя.
Комітет з питань прав людини дав потужний імпульс для врегулювання проблеми апатридів в Україні. Черга за колегами по парламенту. Розраховую, на їхнє розуміння та небайдужість, бо від цього залежить якість життя тисяч людей. Врешті-решт, це питання честі, гідності та відповідальності держави. Чи зможе вона виконувати власні зобов’язання всередині країни та перед міжнародними партнерами? Вірю, що разом ми дамо ствердну відповідь.