Найбільшу кількість членів депутатської фракції буде у політичної сили Петра Порошенка. За попередніми оцінками 152 народні депутати увійдуть до пропрезидентської фракції.
За чисельністю вона майже в два рази перевищуватиме фракцію партії «Народний фронт», яку очолює Арсеній Яценюк. Але попри це, саме Арсенія Яценюка президент Петро Порошенко запропонував народним депутатам своєї партії обрати на посаду прем’єр-міністра.
Це доволі контроверсійне рішення. Всі підстави претендувати на посаду прем’єр-міністра мав представник пропрезидентської партії. Але вибір Петра Порошенка визначався декількома причинами.
По-перше, не погодившись з прем’єрськими амбіціями Арсенія Яценюка, він міг штовхнути «Народний фронт» в опозицію. І тоді формувати коаліційну більшість довелось би за рахунок народних депутатів мажоритарників-самовисуванців. Цілком можливо, це вдалось би досягти, але тоді Президент Порошенко зіштовхнувся би з великою критикою, як в країні, так і за її межами. Це дало би опонентам Петра Порошенка можливість заявляти, що президент бажає узурпувати всю владу в країні, не послідовний та не дотримується гасла своєї політичної сили «Час єднатись».
По-друге, і це, здається, було визначальним, представники західних країн хотіли бачити в парламенті більш стійку коаліційну більшість, без жорстких конфліктів в середовищі політичних сил, що формально декларують проєвропейський вибір розвитку України.
Попри ці аргументи, вважаю це непросте для Петра Порошенка рішення дуже сумнівним. Очевидно, що Арсеній Яценюк за вісім місяців свого керування урядом довів, що на кардинальні реформи в країни він не налаштований. У народу, який веде збройну боротьбу із зовнішнім ворогом, ці місяці керівництва урядом, Яценюком були вкрадені.
І це пов’язано, переважно, не з професійними знаннями пана Яценюка. Хоча слід зазначити, що загальна думка щодо високого рівня його розуміння економічних процесів, м’яко кажучи, не зовсім відповідає дійсності.
Головний негатив в діяльності пана Яценюка пов'язаний з тим, що нічого крім власних політичних та фінансових інтересів його не цікавить. В цьому аспекті він цілком може позмагатись, навіть, з пані Тимошенко. Правда, з такими ж негативними наслідками для країни.
Всі чудово розуміють, що Арсеній Яценюк не збирається ставати політичним камікадзе, який пожертвує президентськими, та взагалі політичними амбіціями заради українського народу. Тому не потрібно бути великим віщуном, щоб передбачити, що його призначення на посаду прем’єр-міністра неминуче обернеться намаганням уникнути непопулярних рішень, бажанням під будь-яким приводом зберегти купу державних структур, які породжують лише корупцію, неспроможністю провести радикальні та ефективні реформи, та бажанням виставити винуватцем в економічних негараздах, в першу чергу, Петра Порошенка та представників його політичної сили, які йому заважають.
Крім того варто згадати таких впливових «любих друзів» Арсенія Петровича, як Мартиненко та Іванчук. Вони мають ще менше сентиментів щодо цілей своєї депутатської діяльності та підтримки пана Яценюка. Можна, також, згадати таких «любителів народу», як Пашинський та Аваков. Це щоби взагалі не було жодних ілюзій.
Зрозуміло, що можна було би десь півроку поспостерігати за марнуванням часу паном Яценюком. От тільки не впевнений, що Росія нам дасть час на те, щоби ми ще раз пересвідчились в неефективності Арсенія Петровича.
У зв’язку з всім цим можу лише повторити слова Кахи Бендукідзе: «Не обирайте тих, хто вже довів, що він не спроможний».
Український велосипед
Але крім «великого щастя для країни» побачити знову в кріслі прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, на нас очікує ще таке дійство, як формування уряду. В країнах, де саме парламенту належить право формувати уряд, існує дві моделі його формування – політична та технократична. Політична модель передбачає формування уряду з представників партій, що увійшли в парламентську більшість. В цьому випадку члени уряду представляють конкретні політичні сили та мають конкретні зони політичної відповідальності з управління тими чи іншими міністерствами.
За такою моделі виборці оцінюють політичні сили, що представлені в уряді, по рівню ефективності діяльності їх членів уряду. Така модель має свої переваги та недоліки, але ефективно працює в багатьох країнах світу.
Є приклади формування, так званих, технократичних урядів. В цьому випадку уряд очолює рівновіддалена від політичних сил шанована в суспільстві особа. І саме їй доручають сформувати команду професіоналів, які не пов’язані з політичними силами, що формують проурядову парламентську більшість. Такі уряди мають обмежений час існування – лише до наступних парламентських виборів. Вони, хоча і не завжди, але виявлялись більш спроможними до проведення кардинальних реформ.
В Україні ж, схоже, планують видумати ще одну, небачену в світі, модель формування уряду. Його очолюватиме представник однієї з політичних сил, що формує коаліційну більшість. Він відноситься не до політичної сили президента країни, та має особисті нічим не приховані президентські амбіції. Цілком очевидно, що він матиме зростаючи розбіжності з президентом. Це не питання якоїсь відсутності політичної культури в України. Це логіка політичної боротьби, яку ми могли спостерігати не тільки в Україні, а і, наприклад, в Польщі чи Франції.
І от цьому прем’єр-міністру-політику дається право самому підібрати членів уряду-професіоналів, яких потім має погодити коаліційна більшість.
Правда, хто за таких умов має нести політичну відповідальність за діяльність прем’єр-міністра та очолюваний ним уряд, залишається загадкою. Хоча, по факту, в очах українського суспільства нестимуть відповідальність всі політичні сили, що сформували коаліційну більшість, і, в першу чергу, Президент Порошенко.
При цьому, що характерно, прем’єр-міністр гарантовано пояснюватиме виборцям, що погані результати діяльності пов’язані з тим, що йому зв’язав руки президент та його політична сила, бо не дали призначити тих, кого хотів саме він.
Коаліційна Угода
Єдиним запобіжником, який може дозволити нівелювати недоліки прем’єрства пана Яценюка та змішаної, суто української, системи формування уряду, має стати максимально чітка та добре деталізована Коаліційна Угода.
У зв’язку з цим дозволю висловити деякі міркування щодо неї.
Обговорювати проект Коаліційної Угоди від НФ, мабуть, не має сенсу, бо його не сприймали серйозно, схоже, навіть, самі автори цього документу. Тому зупинимось на проекті Коаліційної Угоди, запропонованої для обговорення командою Петра Порошенка.
Вона, в цілому, складає приємне враження. Там достатньо деталізовані ті завдання, які мають бути вирішені урядом та коаліційною більшістю.
В той же час суттєвим недоліком можна вважати невизначеність конкретних строків прийняття відповідних законів та проведення реформ, або надмірне розтягнення в часі вкрай необхідних кроків, які, насправді, мають бути здійснені якомога швидше.
Очевидно, що всі реформи одночасно проводити уряду та коаліційній більшості буде важко. Тому в Коаліційній Угоді має бути чітко виписана послідовність, принаймні першочергових кроків уряду.
Серед найважливіших пріоритетів – прийняття Державного бюджету на 2015 рік.
Це має бути держбюджетом країни, проти якої розв’язали загарбницьку війну. Це повинен бути, по суті, бюджет мобілізаційний – все для фронту, все для перемоги!
Вже за тим, на яких принципах буде сформований головний фінансовий документ, можна значною мірою визначити рівень відповідальності голови та членів уряду за долю держави, бажання та готовності провести кардинальні реформи в країні в максимально стислі строки.
Очевидно, що наша держава просто не витримає ще один такий держбюджет, який ми маємо в поточному році. В нас неприпустимо великий дефіцит державного бюджету. Уряд повинен розробити та коаліційна більшість зобов’язана затвердити держбюджет на наступний рік максимально реалістичний, побудований на песимістичному сценарію розвитку подій в економіці.
В держбюджеті взагалі не повинно бути дефіциту, або він має бути мінімальним – до одного відсотка від ВВП.
В проекті Коаліційної Угоди йдеться про зменшення видатків на 25%, і це дуже правильний крок. Але в Угоді немає конкретизації за рахунок чого це потрібно зробити.
Для того, щоби це забезпечити уряд зобов’язаний піти на кардинальне скорочення державного апарату органів управління. Наступний бюджетний рік країна має зустріти в умовах ліквідації та припинення фінансування більшості управлінських структур, пов’язаних з виконанням дозвільних, контрольних, наглядових функцій. І варто вже в самій Коаліційній Угоді визначити ті державні структури, які будуть ліквідовані з початку наступного року.
Не є секретом, що одна з головних причин їх існування – це можливість віддати під контроль тим чи іншим особам, пов’язаним з впливовими політичними та бізнесовими групами. Це форма оплати за підтримку прем’єр-міністра чи членів уряду. Зрозуміло, що і перебування на посадах в таких органах держуправління передбачає зворотній рух коштів та активів урядовцям у вигляді подяки.
Отже, необхідно прямо в Коаліційній Угоді зазначити виключний перелік органів держуправління, які мають бути ліквідовані з початку 2015 року. Цим самим ми приберемо можливості для політичної корупції, пов’язаної з їх існуванням.
Держбюджет на 2015 рік повинен передбачати повне припинення дотування вугільної галузі, ЖКГ, громадського транспорту.
Дотації – це зло, яке породжує лише неефективність, зловживання та корупцію.
Якщо ми хочемо допомогти соціально незахищеним верствам населення, то це можна робити через добре відпрацьовану в Україні модель цільових субсидій конкретним домогосподарствам. При цьому, якщо йдеться про сферу ЖКГ, в першу чергу, послуг з опалення багатоквартирних будинків, постачань води та природнього газу в них, то необхідно по теплу на 50%, а по газу та воді в рази скоротити нормативи споживання для постачальників. Це повинно примусити їх до максимального прискорення встановлення будинкових приладів обліку тепла, газу, води.
До речі, у зв’язку з цим, не можу не зазначити, що передбачений проектом Коаліційної Угоди дворічний строк обладнання всіх багатоквартирних будинків приладів обліку тепла, газу, води неприпустимо великий. Це має бути зроблено протягом наступних 6-9 місяців. Якщо потрібна фінансова допомога постачальникам цих послуг, то варто піти на цільове рефінансування Нацбанком банківських кредитів, які спрямують на швидке вирішення цього принципового для країни завдання.
В держбюджеті на 2015 рік необхідно, також, піти на дуже непопулярний крок, пов'язаний з кардинальним скороченням різноманітних соціальних пільг. В умовах війни, розв’язаної Росією проти України, ми не можемо фінансувати всі ті пільг, які безвідповідально встановлювались у нас протягом всіх років незалежності.
Єдиним критерієм надання соціальної допомоги на найближчі декілька років має бути реальний фінансовий стан отримувача соціальних трансфертів.
Ми зобов’язані допомогти вижити найменш забезпеченим верствам населення. В першу чергу соціальну допомогу повинні отримати малозабезпечені одинокі особи похилого віку, сім’ї загиблих учасників бойових дій під час проведення АТО, інваліди першої, та частково другої, групи інвалідності, батьки-одинаки з неповнолітніми дітьми, тощо. Цей перелік повинен бути вичерпним та зрозумілим суспільству.
Похідним від прийняття держбюджету має бути прийняття до кінця поточного року закону та всіх необхідних нормативних актів щодо здійснення всіх державних закупівель вже з першого січня 2015 року виключно за системою електронних торгів. Немає жодних пояснень, крім бажання зберегти корупцію, чому цього не було зроблено за останні вісім місяців.
Крім того, ще раз наполягаю на необхідності формуванні відкритого реєстру всіх бюджетних платежів більше 10 тисяч гривень. В Реєстрі має бути відображено, хто витратив бюджетні кошти, коли, за якою ціною та у кого були придбані товари та послуги, хто кінцевий власник тих компаній, в яких були здійснені закупівлі. Закритою може залишатись виключно інформація щодо закупівель, які напряму пов’язані з національною безпекою.
І це потрібно зробити не взагалі у 2015 році, а конкретно з першого січня наступного року. Немає жодних аргументів, чому це не може бути зроблено.
Якщо йдеться про наступний рік, то в умовах надзвичайної невизначеності розвитку подій я би вважав не доцільним скільки-небудь суттєве скорочення податкового навантаження на суб’єктів господарювання. Доцільним є лише ліквідація дрібних податків, які передбачають значні витрати на їх адміністрування.
Більш того, вже з другої половини наступного року необхідно перейти до загальної системи оподаткування в сільському господарства. Держава не може собі дозволити збереження схем, які дозволять великому аграрному бізнесу заробляти на, фактично, привласнені мільярдних сум, пов’язаних зі сплатою ПДВ.
Одночасно з другого півріччя, в залежності від розвитку подій, пов’язаних з військовою агресією Росії, уряд міг би піти на певне скорочення податкового тиску, в першу чергу, в частині зниження не номінальної, а ефективної ставки податку на прибуток. Тоді ж варто визначитись зі схемами зниження фіскального тиску, пов’язаного зі сплатою єдиного соціального внеску. Але це потрібно робити лише в зв’язці із загальною реформою систему соціального страхування. В існуючому вигляді вона нежиттєздатна.
Якщо повертатись до конкретних положень Коаліційної Угоди, то звертає увагу деяка формальність підходу до тих завдань, які поставлені перед урядом.
Так пропонується скоротити перелік об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (не більше 500 об’єктів, з урахуванням об’єктів, розташованих на території АР Крим).
Але при цьому не визначено підходів до такого скорочення. В той же час, варто прямо в Коаліційній Угоді визначити звідки держава має піти повністю. Де їй немає чого робити, крім як забезпечувати збагачення менеджменту та високопосадовців.
Так, держава повинна повністю позбутись прав власності в аграрному секторі (без урахування земель), вугільній промисловості, в енергетиці – всюди, за виключенням безпосередньо магістральних електромереж, гідростанцій та АЕС, в газовій сфері – необхідно продати все за виключенням безпосередньо ГТС, в нафтовій – повністю піти.
В банківському секторі державі необхідно продати або ліквідувати всі банки за виключенням, можливо, Держексімбанку.
Навіть, Ощадбанк немає жодного сенсу залишати у державній власності, з урахуванням того, що він далеко вже не перший по обсягу депозитів населення.
Можливо має сенс створення на базі одного з державних банків Державного банку розвитку. Але це повинен бути банк другого рівня, який не видаватиме напряму кредитів суб’єктам господарювання.
Необхідно чітко визначити, по мінімуму, де держава залишиться в транспортній галузі, в машинобудуванні, в інших сферах. І в цьому випадку ймовірніше за все, що чисельність тих підприємств, які залишатимуться в державній власності, не перевищуватиме 150-200. Хоча і ця чисельність, насправді, є завеликою.
Держава ніде і ніколи не була в довгостроковій перспективі ефективним власником.
Декілька слів щодо реформи ЖКГ. Розробники проекти Коаліційної Угоди сором’язливо промовчали про строки обов’язкового формування ОСББ в усіх багатоквартирних будинках.
Так от, панове, потрібно припинити зберігати радянщину в житлово-комунальній сфері, якої прибалтійські держави позбулись ще в 1991-1992 роках. Трагічні наслідки збереження цієї радянської ментальності ми спостерігаємо в Криму та на Донбасі.
Всі власники квартир в багатоквартирних будинках повинні відчути права та пов’язані з цим обов’язки управління їх спільною власністю. До цього безглуздо готувати громадян десятиліттями. Цьому вчаться лише, коли починають жити з цим.
Необхідно в строк не пізніше кінця першого кварталу 2015 року забезпечити обов’язкове формування ОСББ в усіх багатоквартирних будинках.
На завершення щодо організації діяльності уряду.
Хотів би висловити застереження щодо посади Першого віце-прем’єр-міністр – міністра по євроінтеграції, якому надаються повноваження щодо координації діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в межах питань впровадження Угоди про Асоціацію.
Український сумний досвід вчить, що всі віце-прем’єри – це як п’яте колесо у возі. І навіть видумавши під нього міністерства по євроінтеграції, ефективніше він не стане. Ми отримаємо виключно бюрократичну структуру, яка виконуватиме функції контролю за діяльністю всіх інших міністерств. Це відверто неефективно, якщо не сказати жорсткіше – шкідливо.
Достатньо узгодити з Європейською бізнес асоціацією (ЄБА) та громадськими організаціями проведення щомісячного моніторингу дій органів влади, пов’язаних із забезпеченням планів по виконанню Угоди про асоціацією з ЄС. За підсумками моніторингових звітів відповідні міністерства мають публічно надати пояснення щодо наявних проблем з виконанням планів по імплементації норм, які випливають із зобов’язань України перед ЄС.
Відповідні міністри та міністерства, або працюватимуть по максимально швидкому впровадженні положень Угоди про асоціацію, або – ні. І нічого тут додатково міністерство по євроінтеграції не зробить. Це міністерство не зможе нівелювати безпорадність тих міністрів, які будуть неспроможні проводити необхідні заходи по імплементації Угоди про асоціацію.
І останнє.
На жаль, в проекті Коаліційної Угоди, по суті, обійшли увагою питання функціонування Секретаріату Кабінету Міністрів, яке в нас вже давно перетворилось в такий собі уряд при прем’єр-міністрі. Це атавізм, це монстр, який всі роки незалежності, практично, блокує діяльність міністрів уряду та підпорядкованих їм міністерств. Це немає нічого спільного із загальноєвропейською практикою. Секретаріат КМУ повинен бути перетворений в класичний європейський офіс прем’єр-міністра.
Для мене особисто це буде чіткий показник, чи збирається прем’єр-міністр проводити реформи в країні. Якщо він хоче зберегти можливість в ручному режимі блокувати за допомогою Секретаріату КМУ діяльність міністрів, тоді ми не побачимо кардинальних змін у функціонуванні цього органу.
На моє переконання всі мають усвідомити, якщо замість негайного запуску кардинальних реформ, ми побачимо традиційну українську справу – боротьбу за булаву, то шансів зберегти українську державність в нас може вже не бути.
Тому перефразовуючи відомий вислів, змушений сказати: «Реформи або смерть української держави».