Яких правил потрібно дотримуватись, аби не порушити умов карантину?
Ані запроваджений і розширений потім Кабміном карантин, ані встановлений режим надзвичайної ситуації не визначають вичерпний перелік правил, які зараз є обов’язковими для дотримання.
Почнемо з того, що ситуація із набором актуальних правил і норм змінюється зараз взагалі буквально щодня. Зорієнтуватися у цьому не просто, тому важливо зрозуміти, які ж є джерела обов’язкових правил?
Отже, такими джерелами є, передусім:
• Рішення Уряду (у тому числі щодо карантину, викладені у Постановах № 211, 215, 228 та 239)
• Рішення МОЗ (наприклад, Про оптимізацію заходів щодо недопущення занесення і поширення на території України випадків COVID-19)
• Розпорядження Головного санітарного лікаря (наприклад, Про запобігання подальшого занесення на територію України випадків коронавірусної хвороби (COVID-19)
• Рішення місцевих державних адміністрацій і рад щодо запровадження обмежень і проведення протиепідемічних заходів (наприклад, розпорядження Київської МДА Про деякі заходи щодо запобігання поширенню коронавірусу COVID-19 на території міста Києва)
Одні правила і норми стосуються всіх громадян, інші – лише жителів відповідного міста чи області, інші - лише тих, хто прибуває в Україну з-за кордону, ще інші – керівників підприємств (наприклад, торгівлі, транспортних) або тільки медиків.
Що заборонено громадянам і підприємцям (керівникам підприємств, організацій, установ) в умовах карантину?
Сьогоднішня ситуація є, очевидно, вкрай нестандартною. Громадське здоров’я і безпека обґрунтовано розглядаються, як пріоритет. Свобода пересування, і окремі інші права громадян, свобода економічної діяльності відходять на другий план. У випадку надзвичайних ситуацій, у тому числі епідемій, законодавство дозволяє такий підхід.
За моїм спостереженням, представники влади у більшій мірі займають відкриту і чесну позицію (на жаль, не у 100% випадках, як продемонструвала ситуація із облаштуванням VIP-палат у київських лікарнях). Вони переважно відкрито транслюють досить непопулярні і важкі рішення, опиняючись в результаті цього під шквалом критики як розкарантинованих по диванах «експертів», так і тих, хто об’єктивно страждає через запроваджені заходи.
Серед найбільш важливих у ці дні нових вимог до громадян, варто назвати такі:
1) Від 21 березня всі громадяни, які прибувають з-за кордону, мають здійснювати самоізоляцію протягом 14 діб, надати інформацію про своє місцезнаходження та контактні дані для органів санітарно-епідеміологічного нагляду;
2) Аналогічні вимоги встановлені для всіх громадян, які визначені контактними особами із діагностованими, а також підозрюваними носіями захворювання;
3) Будь-які масові заходи за участі понад 10 осіб (у тому числі весілля, уродини чи будь-які інші нагоди зібрати родичів чи друзів) заборонені;
4) вимоги використання індивідуальних засобів захисту (перш за все, медичних масок чи аналогічних засобів) у громадському транспорті.
Обмежено регулярне і нерегулярне транспортне сполучення між містами і регіонами України, рівно як і міждержавне сполучення. Громадський транспорт, що здійснює регулярні пасажирські перевезення на міських маршрутах, може одночасно перевозити кількість осіб, що не перевищує половини кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу. А починаючи від 23 березня, скористатися правом проїзду у громадському транспорті на території, наприклад, міста Києва більшість киян не зможе. Натомість запроваджено спеціальний квиток для працівників підприємств, установ та організацій, які забезпечують життєдіяльність міста.
Наразі, Урядом 27 березня визначено датою, коли громадяни України можуть повернутися в Україну у межах карантину. Детальну інформацію про це наводить МЗС.
Вимоги і обмеження до підприємців, компаній, організацій і їх керівників є більш широкими. Їх наразі можна поділити на універсальні, спеціальні та галузеві.
Серед універсальних вимог:
1) (зокрема) у Києві, роботодавці не мають права допускати на роботу працівників із ознаками ГРВІ;
2) роботодавці зобов’язані забезпечити дезінфекцію виробничих чи інших робочих приміщень.
Універсальна рекомендація (наразі – не вимога) для всіх роботодавців – переведення у всіх можливих випадках працівників у режим позмінної або дистанційної роботи (роботи з дому, із застосування засобів комунікацій).
Спеціальні вимоги стосуються:
1) заборони роботи підприємств, установ та організацій, яка передбачає приймання відвідувачів. Це обмеження є дуже широким, і не поширюється винятково на такі випадки/сфери (і лише за умови забезпечення залучених до роботи працівників засобами індивідуального захисту, до яких належать маски, дезінфікуючі засоби, рукавички тощо):
• торгівлю продуктами харчування, пальним, засобами гігієни, лікарськими засобами та виробами медичного призначення, ветеринарними препаратами, кормами, пестицидами та агрохімікатами, насінням і садівним матеріалом засобами зв'язку;
• провадження банківської та страхової діяльності, медичної та ветеринарної практики, поштової діяльності, діяльності заправок, СТО, технічного обслуговування РРО, ремонту комп’ютерів, побутових виробів і предметів особистого вжитку;
• торговельної діяльності та діяльності з надання послуг громадського харчування із застосуванням адресної доставки замовлень.
2) проведення вже згаданих масових заходів чисельністю понад 10 осіб. Це стосується і будь-яких нарад чи зустрічей, не кажучи вже про масштабні заходи.
До галузевих обмежень можна віднести такі:
1) у торгівельних закладах Києва, діяльність яких дозволена (продуктові магазини, аптеки тощо) вже від 25 березня керівники відповідних підприємств мають забезпечити присутність не більше, ніж 1 споживача на 10м2. Таке обмеження вже застосовується у низці європейських країн і вимагає від керівництва закладів організувати розрахунок максимальної кількості одночасних відвідувачів і контролювати її дотримання при вході. Додатково у місті Києві було заборонено роботу МАФів із реалізації шаурми, приготування та продаж кавових напоїв, тощо та заборонено реалізацію у торгових закладах алкогольних напоїв на розлив і продаж кавових напоїв;
2) обмеження, які було запроваджено щодо одночасної кількості пасажирів різного виду громадського транспорту;
3) обмеження на діяльність освітніх, розважальних, спортивних закладів тощо.
Серед очікуваних змін у законодавство – тимчасовий дозвіл (на період карантину) аптекам здійснювати дистанційний продаж і поштову доставку ліків (окрім наркотичних та сильнодіючих). Хоча на практиці така активність існувала і досі, її легалізація – це суттєва зміна, спрямована на зменшення ризиків інфікування для людей у приміщеннях аптек.
У випадку із вимогами і обмеженнями, встановленими для підприємств, установ чи організацій, відповідальність за дотримання вимог несуть їх відповідні посадові особи (у першу чергу, керівники, чи інші уповноважені посадові особи).
Чи дають обмежувальні заходи правоохоронним органам можливість для маніпуляцій?
Враховуючи низький рівень довіри з боку громадян до, місцями, мало реформованої правоохоронної системи, зокрема, і до її керівництва, не можна виключити, що зміни у сфері кримінальної та адміністративної відповідальності можуть бути джерелом маніпуляцій.
У країнах, де рівень довіри населення до правоохоронців значно вищий, запровадження і більш суворої відповідальності сприймається нормально і має очікуваний вплив на поведінку людей. Прикладом тут може служити ситуація в Італії, де щодня застосовуються дуже суворі фінансові штрафи до порушників режиму карантину, причому як до громадян, так і до компаній. Можливо, Італія не належить до найбільш законослухняних країн у світі, але із Україною її все ж не порівняти.
Ускладнює ситуацію як повна розмитість відповідальності за практично ідентичні дії (від адміністративного штрафу до позбавлення волі до 8 років), так і шалений темп розробки та впровадження нових правил і обмежень.
Водночас, не передбачити юридичну відповідальність у такий складний – все одно, теж неприйнятно. Допускаю, що більш якісне формулювання положень Кодексу про адміністративні правопорушення на Кримінального кодексу могли би цю ситуацію суттєво покращити. Але уявити, що законодавці будуть повертатися до них найближчим часом – об’єктивно складно.
Введено адміністративну відповідальність за самовільне залишення місця обсервації (карантину) особою, яка може бути інфікована коронавірусною хворобою COVID-19. Про що йдеться?
Законодавство у сфері протидії інфекційним захворюванням і сучасна практика дещо не збігаються. Закон оперує поняттями ізолятор (медичні заклади для тимчасового передування інфікованих чи підозрюваних в інфікуванні осіб), обсерватор (місце тимчасового перебування особи, яка бажає залишити місце карантину).
Водночас, поширеність коронавірусної хвороби, а також її м’який перебіг у переважній більшості випадків, разом із обмеженими ресурсами медичної системи будь-якої країни, зокрема і України, вимагають застосування самоізоляції (за місцем проживання), як основного заходу, а не госпіталізації, ізоляції чи обсервації більшості пацієнтів.
Враховуючи прийняття Головним санітарним лікарем України постанови №2 від 21 березня, можемо говорити про те, що всім визначеним у ній громадянам, незалежно від місць проживання, необхідно буде дотримуватись режиму самоізоляції протягом 14 діб. Визначені цією Постановою особи будуть отримувати відповідні пояснення і підписувати згоду із таким обмеженням, а також підтверджувати поінформованість щодо відповідальності, зокрема, кримінальної, за порушення встановлених вимог. У свою чергу, правоохоронні органи матимуть право контролювати виконання цих вимог.
Карантинні заходи на сьогодні поширені на всю територію України. Водночас, більш жорсткі заходи можуть застосовуватись і застосовуються локально. Правоохоронні органи можуть залучатися для забезпечення недопущення порушень таких локальних обмежень.
Чи існує відповідальність за відмову від госпіталізації та самоізоляції?
За інформацією МОЗ, яка досі не підтверджена ані офіційними документами, ані повідомленнями на Урядовому порталі, 25 березня на засідання Кабінету Міністрів України нібито було прийнято рішення про посилення обмежувальних заходів, яке дозволяє обов'язкове медичне обстеження, примусову госпіталізацію та призначення карантину особам, що мають симптоми COVID-19 або перебували у контакті з особами, яким встановлено такий діагноз.
Законодавство теоретично допускає примусове поміщення до стаціонару в ситуаціях із епідеміями і особливо небезпечними інфекційними захворюваннями (у тому числі і тими, які характеризуються швидким поширенням серед населення, як коронавірусна хвороба COVID-19), рівно як і застосування інших заходів.
Як на громадян, так і на медичних працівників (для яких наказом МОЗ № 663 передбачено відповідні протоколи дій із підозрюваними та діагностованими пацієнтами) може бути покладено відповідальність за недотримання встановлених вимог.
Водночас, ідея госпіталізації всіх пацієнтів, у яких діагностовано коронавірусну хворобу, у тому числі тих очікуваних понад 80% у яких захворювання протікатиме у м’якій формі – це, на нашу думку, очевидний швидкий шлях до повного виснаження системи охорони здоров’я. Саме тому, ми допускаємо, що це рішення не було (і не буде) ухвалено Урядом.
Як би ситуація не розвивалася, ми всі маємо розуміти, що ідеться не лише про права, правила, обмеження, їх жорсткість чи справедливість, але й про питання особистої відповідальності, особистої готовності допомагати, сприяти подоланню епідемії.
Марно сподіватися, що самими лише обмеженнями чи юридичною відповідальністю медики будуть мотивовані боротися із хворобою, ризикуючи своїм здоров’ям. Та й встановлені 200% доплати не виглядають належною винагородою за важку працю і жертовність.
Ми всі відповідаємо за те, щоб швидше і з найменшими втратами подолати цю ситуацію. Це можливість і відповідальність кожного з нас, як людини, як громадянина, дотримуватися всіх розумних вимог і рекомендацій. Можливість допомагати і піклуватися про інших (особливо, про людей з груп ризику). Можливість залишатися людьми і шукати етичні рішення для складних питань (зокрема, це стосуються тисяч і тисяч роботодавців, які зараз мають відповідати не лише за себе, а й за мільйони працівників, добробут яких залежить від дій і рішень роботодавців). Можливість підтримувати медиків. Віримо, що ми так і будемо робити. Українці вже навчилися цьому: і на Майдані, і під час війни.
Текст написаний у співавторстві з Анастасією Майструк, юристом Danevych.Law